У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об’єктів, розширенні обсягу їх запам’ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів.
Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об’єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об’єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати – бачити, слухати, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень.
Для дітей молодшого шкільного віку характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів повинен враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам’ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.
Контрольно-оцінна складова учіння пов’язана із контролем діяльності учнів та їх самоконтролем, який зароджується у молодших школярів. При перевірці результатів учіння важливо враховувати темперамент учня. Темперамент учня ніяким чином не може впливати на оцінку результатів навчання учня.
Здатність молодших школярів до самоконтролю обумовлена розвитком у них складних інтелектуальних процесів, які дозволяють їм здійснювати контроль за своїм мисленням, пам’яттю, знаннями, цілями і діями. А це впливає і на розвиток інших складових учіння, зокрема на планування своїх дій, на прийняття рішень, на пошук прийомів запам’ятовування тощо.
Розвитку самооцінки у дітей класоводи і батьки мають приділяти особливу увагу, пам’ятаючи, що самооцінка є одним із найважливіших факторів розвитку особистості дитини, зокрема вона виступає як внутрішній механізм саморегулювання. Звичайно, класоводи і батьки мають прагнути, щоб у їх дітей формувалась адекватна самооцінка, тобто така, яка дозволяє дітям суб’єктивно критично ставитись до самого себе, до своїх сил, відповідно до навчальних та інших завдань. Особливо негативно впливає на розвиток дитини занижена самооцінка. Вона, як правило, призводить до пасивності дитини не тільки у навчанні, а й інших видах діяльності, негативного ставлення до учіння тощо.
Стійкість інтересів до учбової діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність організовується, як учитель вміє збуджувати й підтримувати інтерес своїх вихованців до набування знань, як пов’язуються ці знання з життям.
Переборення учнями труднощів, на які вони натрапляють в навчальній діяльності, є невід’ємною внутрішньою умовою зміцнення інтересу до неї, її мотивації. Нагромадження невдач викликає зниження інтересу до учіння. При слабкості мотивів, породжуваних самою навчальною діяльністю, ширші соціальні мотиви, пов’язані, наприклад, з прагненням школяра заслужити похвалу дорослих, виявляються недійовими. Успішне переборення учнями труднощів у навчальній діяльності, а отже, і ставлення до неї, значною мірою залежить від того, як формується в них уміння вчитися. Формування цих умінь К.Д. Ушинський вважав важливим завданням школи, починаючи з перших етапів її роботи.
Проблема формування уміння вчитися є актуальною у школах усього світу. Вона обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов’язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.
Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності і самостійності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем і батьками.
Активність і самостійність у навчанні пов’язані між собою, але не тотожні. Молодший школяр може активно повторювати певні дії визначеним йому способом (списування тексту, заучування вірша тощо) і пасувати перед труднощами, які в нього виникають, коли змінюється характер завдань, виникає потреба знайти спосіб розв’язання задачі, дещо відмінної від раніше розв’язуваних.
Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт в навчальній діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями спрямовує розумову активність. Розумова активність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлюють вони її тему.
Самостійна робота активізує діяльність молодших школярів, посилює в них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнані нових фактів та в практичній діяльності. Знання цих психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку дає можливість ефективніше організувати самостійну роботу учнів.
Розділ 2. Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах
2.1 Різноманітність змісту та характеру навчальних завдань
Для організації самостійної роботи на уроках учитель використовує вправи різного змісту і характеру. Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета [83, с. 199].
Тому будемо розглядати це питання в контексті окремих навчальних предметів. Самостійна робота над текстом на уроках читання має на меті – виробити в учнів повноцінні навички читання та навчити розуміти ідейне багатство твору й засоби творення художнього образу.
Відповідно залежно від мети зміст завдань буде різним. Для реалізації першої частини потрібно використовувати тренувальні вправи, спрямовані на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного й швидкого читання, а для – завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів і т. ін. Але в обох випадках перед учителем постає проблема організації самостійного перечитування тексту з урахуванням його жанрової специфіки: якщо при читанні науково-пізнавальної статті основна мета учнів – зрозуміти, засвоїти найбільш повно суттєві ознаки, зв'язки між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовніше – щоб діти яскраво, образно й конкретно сприйняли художні образи, адже через них найповніше передається багатство змісту твору.
Для вдосконалення навички читання в учнів вчитель може використовувати такі види роботи над текстом:
Читання тексту вчителем.
1. Читання учнями вголос.
2. Напівголосне читання.
3. Мовчазне читання.
4. Вибіркове читання.
5. Вибіркове читання за малюнками.
6. Вибіркове читання за питаннями.
7. Читання в особах.
8. Читання „ланцюжком”.
9. Ссловникова робота.
10. Дати повні відповіді на пита-ння до тексту., зачитати їх.
11. Доповнення тексту роз-повіддю.
12. Скласти кінцівку до даного тексту.
13. Скласти початок розповіді за даною кінцівкою.
14. Складання плану до тексту.
15. Поділ тексту на частини і підбір заголовків.
16. Складання плану до окремих частин тексту.
17. Читання на одній ноті.
18. Чергування голосного і мовчазного читання.
19. Читання із зміною темпу.
20. Читання-гудіння.
21. Інтонаційне читання.
22. Читання виду „пташиний базар”.
23. Читання частини тексту, що найбільше сподобалась.
24. Читання уривка, що викли-кає сум, радість, співчуття.
25. Читання опису.
26. Читання характеристики героїв.
27. Читання рядків, в яких вира-жається ставлення до героя.
28. Читання питальних (окличних) речень.
29. Читання тексту з поміткою незр-озумілих слів.
30. Читання тексту з першою закритою буквою у слові.
31. Читання тексту з пропущеними словами.
32. Читання за смужкою.
33. Емоційне читання із зміною голосу.
34. Читання виділених частин тексту.
35. Відшукування рядків та їх читання за даним планом.
36. Читання рядків, в яких виражена головна думка твору.
37. Читання в темпі скоромовки.
38. Читання під музику.
39. Читання абзацами.
40. Читання з поясненням незрозумілих слів та понять.
41. Читання діалогів.
42. Читання образних слів та виразів.
43. Читання текстів з відривом від книги.
44. Читання напіввідкритого тексту.
Якщо темою уроку є читання нескладних оповідань, науково-пізнавальних статей, у 2-3-х класах ознайомитися з текстом діти можуть і самостійно. Однак перед читанням також треба дати учням конкретне завдання, доступне для первинного ознайомлення. Наприклад: “Прочитайте оповідання. Підготуйтеся відповісти, в який час відбувалися ці події”; “Прочитайте й позначте крапкою незрозумілі слова й вирази”; “Прочитайте й знайдіть відповідь на перше запитання підручника” і т. ін [86, с.130].