Розвивається наочно-дійове мислення дитини, виникають нові його форми. Мисленнястає образно-мовним – спирається на образи уявлень і здійснюється за допомогою слів. Воно набуває певної самостійності: поступово відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв’язання пізнавальних завдань. У зв’язку з цим зростає роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними об’єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв”язки, розмірковувати.
Висловлювання дітей при розв’язанні ними практичних завдань виконують плануючу функцію. Проте це не означає, що мова стає вирішальною силою розвитку мислення. Конкретні особливості співвідношення з практичними діями залежать від змісту самих завдань. Дітям поступово стають доступними не лише зовнішні зв”язки між предметами і явищами, а й більш приховані, глибокі, істотні.
В умовах спеціального навчання діти значно швидше підіймаються до усвідомлення елементарних наукових понять і необхідних для їх засвоєння розумових операцій. Так, позитивні результати дають спроби навчити шестирічних класифікувати підкласи, вводити останні у клас (діти правильно відповідають на запитання: „Кого більше на світі – дітей чи хлопчиків? Чого більше – квітів чи троянд?” і т.д.). Дошкільники набувають вміння користуватися різними мірками й мітками, позначати виміряне, зіставляти й одержувати потрібну відповідь.
Усе це свідчить про те, що розвиток мислення дитини значно пришвидшується, коли дорослий цілеспрямовано й методично правильно втручається у процес. Пізнання дітьми істотних зв’язків і залежностей між різними явищами навколишньої дійсності відбувається загалом за допомогою наочно-образного, а не понятійного мислення. Тому в дошкільних закладах треба якомога ширше використовувати можливості наочно-дійової і наочно-образної форм – чим краще вони будуть розвинені, тим успішніше здійснюватиметься перехід до понятійного мислення, що є однією з необхідних умов успішного навчання в школі..
Інтенсивно збагачується словник шестирічної дитини він досягає 3500-4000 слів; крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислів’я, використовує вставні слова, робить значний крок уперед в оволодінні граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Розвивається внутрішнє мовлення, яке стає способом становлення і формоюфункціонування внутрішніх розумових дій. Поява його свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим. Внутрішнє мовлення дитини формується у процесі оволодіння зовнішнім (звуковим) мовленням і є результатом його інтеріоризації, а водночас – важливим засобом перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні ідеальні дії. Розвивається і так зване чуття мови, яке допомагає дитині успішніше користуватися мовленням, виправляти помилки – свої і товаришів.
До шести років помітно зростають можливості пам’яті: збільшується обсяг усього того, що дошкільник може запам”ятати, зберегти і відтворити, тривалість збереження і точність відтворення. У шести – семирічних уже часто виявляють не механічну, а смислову пам’ять, що дає їм змогу запам’ятовувати значно більше, ніж раніше. Оскільки характерна особливість дошкільника – легко запам’ятовувати те, що полишає сильневраження, вихователь повинен завжди мати це на увазі, щоб необережним словом не злякати малого, не викликати неприязнь до чогось. Важливо збагатити дітей зрозумілими, корисними знаннями, якими вони користуватимуться у своїх іграх, бесідах, малюнках, які необхідні їм для подальшого розумового і морального розвитку.
Увага школярів-6-річок дуже нестійка, здатність зосереджуватися незначна: діти часто відволікаються з будь-якого приводу. Разом з тим у шість років починає розвиватись довільна увага: діти можуть виділяти об’єкти, які відповідають потребам їхньої діяльності. Вони вчаться бути уважними. Проте це не означає, що зникає мимовільна увага. Навпаки – так само розвивається, набуває більшої стійкості і обсягу.
Необхідна для виконання завдань довільна увага не лише проявляється, а й формується у грі, праці і навчанні. Цей процес відбувається поступово. З віком змінюється спосіб сприймання словесних вказівок: старші діти промовляють їх, повторюють, щоб зосередитися на них. Розвиток уваги відбувається за рахунок збільшення її стійкості – якщо трирічні можуть бути уважні до одного предмета протягом 3-4 хв., то шести – семирічні – 20-25 хв. Тривалість зосередження особливо залежить від інтересу дітей, а тому заклик дорослого „Будьте уважні!” не допомагає, якщо вони нудьгують на занятті. Досвідчені педагоги вдаються до різних засобів і прийомів зберігання уваги вихованців: до активної розумової роботи, стимулювання допитливості, розвитку свідомого вміння зосереджуватися на завданні дорослого.
Спостереження за розвитком дітей показують багатство їхньої уяви. Уявні образи у них яскраві, наочні, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Основна лінія розвитку уяви – поступове підкорення свідомим намірам, перетворення її у засіб відтворення певних задумів.
Удосконалюється вся широка галузь психічної діяльності дитини. Головне досягнення у її розвитку наприкінці дошкільного віку полягає у тому, що чимало дій і рухів уже контролюється свідомістю. Оволодіння вмінням довільно регулювати свої рухи і вчинки – найбільш істотний показник загального розвитку, свідчення готовності до навчання у школі. І все-таки ця саморегуляція у шестирічних ще не досконала: діти часто порушують дисципліну, підкоряють свою поведінку миттєвому бажанню, їхні рухи часто досить імпульсивні. Знання цієї закономірності ставить перед вихователем складні і відповідальні завдання формування організованості, зібраності, дисциплінованості.
Суттєву роль в готовності дитини до нового етапу в її житті відіграє розширення досвіду спілкування, нагромадження знань, розвиток інтересів, які сприяють виникненню нових почуттів. Нове, несподіване, незвичне викликає подив, допитливість, долання перешкод – задоволення і радість. Музичні заняття, слухання художніх творів, казок, спостереження за явищами природи, ігри-драматизації, зображувальна діяльності розвивають естетичні почуття. Діти вчаться бачити прекрасне у житті, насолоджуватися ним.
Серйозні зміни відбуваються і у сфері моральних почуттів – вони стають багатшими за змістом, чіткішими за проявами. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст деяких дій, а й ставитися до них емоційно, переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товариськості, взаємодопомоги; розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. До кінця дошкільного віку вже яскравіше проявляються зачатки почуття обов”язку: дитина починає усвідомлювати необхідність і загальнообов’язковість правил суспільної поведінки і більшою мірою підкоряє їм свої дії і вчинки, зростає її здатність до самооцінки.
Характерною особливістю психіки дітей 6-ти років, які йдуть до школи залишається значна емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість, що й повинен обов’язково враховувати вчитель, добираючи засоби виховного впливу. Разом з тим вітчизняні психологи зазначають послаблення у шестирічних дітей імпульсивності в емоційних реакціях. Поряд зі швидкою зміною переживань спостерігається відносна стійкість дитячих почуттів, дитина робить спроби регулювати прояви своїх емоцій. Її почуття менш ситуативні, більш узагальнені.
Для дитини старшого дошкільного віку характерне виникнення нової соціальної ситуації розвитку. У неї з’являються елементарні обов’язки, змінюються спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Спільна з дорослими діяльність змінюється самостійним виконанням його вказівок. Разом з тим значно зростає інтерес дітей до світу дорослих, їхньої діяльності, взаємин, прагнення долучитися до цього. Виникають певні взаємини з однолітками – з”являється стійке бажання погратися разом, щось розповісти товаришеві, виконати з ним трудове доручення, потурбуватися про нього, допомогти йому.
Нагромаджуючи соціальний досвід, досвід спілкування, діти користуються все більш узагальненими правилами і все ширше вдаються до знайомих критеріїв оцінок, щоб виявити своє ставлення до різних людей – рідних і чужих, реальних і вигаданих. На цій основі ґрунтується моральне ставлення дитини до тих, хто її оточує.
Помітно зростають можливості перетворювальної активності дитини. Набутий шляхом наслідування практичний досвід, розвинуті мислення і уява, усвідомлення своїх можливостей породжують нові бажання, спонукають до ініціативної, а потім і творчої активної дії. Активність, ініціатива, вигадка вкрай необхідні школяреві, а тому ці риси важливо формувати завчасно. І якщо в дошкільні роки у дітей складається потрібний досвід, то, ставши учнями, вони без особливих труднощів зможуть організувати свою навчальну працю.
Найбільш складним і ранимим є перехідний період від дошкільного до шкільного дитинства. Саме несформованість на попередньому етапі так необхідних психологічних новоутворень і конкретних умінь і навичок учіння призводить до так званої шкільної дезадаптації. Прояви дезадаптації спостерігаємо в цілому ряді найрізноманітніших труднощів, на які натрапляють малюки з перших кроків входження в шкільне життя. Цілеспрямований якісний аналіз типових труднощів першокласників і дає підстави стверджувати, що їх основною причиною є несформованість тих чиінших якостей, які складаютьпсихологічну готовність дитини до шкільного навчання.