Тому дуже важливо формувати у дитини навички взаємодії з дорослими і дітьми: готовність відгукнутись на звернення, уважно вислухати, відповісти на запитання в разі потреби, ввічливо завершити розмову. Такі навички складають фундамент ділових і довірчих стосунків дитини з оточуючими. Відсутність такого фундаменту може стати серйозним гальмом успішного входження дитини в шкільне життя.
Не важко помітити, що в ході взаємин з однолітками, особливо в моменти суперечок, зіткнення інтересів, більшість старших дошкільників „забувають” про правила поведінки. Це лише підтверджує наявність розриву учнів 1-го класу між уявленнями дитини і її досвідом поведінки. Знання про правила поведінки дітьми запам’ятовуються швидко і легко. А от реальний досвід поведінки в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, взаємин з оточуючими складається набагато повільніше. Одна з головних причин цього в тому, що дитини впродовж всього свого життя має мало можливості творчо оволодівати досвідом взаємин з іншими людьми через надмірну опіку дорослих, їх постійну регламентацію дитячої поведінки (і в сімейномуоточенні і в дитячому садку). Тому і виходить, що під постійним контролем дорослих у дітей майже не виникає справжніх конфліктів. Водночас непорозуміння, суперечки, образи трапляються на кожному кроці. І тут відразу дорослий втручається і швидко відновляє порядок: „заколотник” отримує той чи інший осуд, потерпілий – порцію співчуття і втіхи. В ситуаціях відсутності дорослих конфлікти розв’язуються далеко не за правилами, які всі учасники події знають „на зубок”.
Аналіз цільових спостережень за дітьми в різноманітних ситуаціях вільного спілкування з однолітками при тривалій відсутності дорослих, коли діти знають, що за ними нема нагляду і контролю, дає підстави для корисних і цінних узагальнень. Майже завжди серед в дитячому колективі виявляються діти, які прагнуть і вміють вирішувати конфлікти самостійно. Їм притаманна гостра потреба в спілкуванні з друзями, вони охоче йдуть до гурту дітей, ініціативні в організації різних ігор та розваг. Такі діти вміють підтримувати стосунки з іншими: готові поступитись, визнати свої промахи, вибачити іншому, тощо. Навіть після поразки дитини здатна на адекватну оцінку того, що сталося: „Артем завжди з кимось поб’ється, його всі не люблять. Ми вже майже все збудували, коли Артем вийшов. Він нічого не зробив, Вова відразу йому сказав: „Іди від нас, ми без тебе граємось. Ти з нами не будеш!” „А Саша штовхнув Артема і тоді він упав на наш замок. Він не хотів сам ламати, він правду казав. А вони не вірять йому ніколи”. На жаль таких дітей надто мало (5-6 на групу дитячого садка в 20-25 дітей), і далеко не завжди вони виходять переможцями в конфліктних ситуаціях взаємин з однолітками.
Інша група дітей, які самостійно виходять з конфліктних ситуацій, відрізняється схильністю розв’язувати їх з позиції своєї зверхності над друзями. Спостереження стверджують, що вони і добирають собі для спілкування та спільної діяльності лише слабших за себе, тих, хто піддається їх впливу. Такі дитячі угрупування досить стійкі, адже і „лідера” і „залежного” цілком влаштовують такі стосунки. Не важко зрозуміти, що тут за зовні цілком пристойними дитячими забавами формуються аморальні взаємини, зміцнюється коріння серйозних асоціальних відхилень. Увага дорослих має бути спрямована не на підбір партнерів по спілкуванню, а на виховання у кожної дитини моральних основ взаємин, подолання егоїстичних потягів і звичок у одних, підсилення почуття власної гідності у інших, вироблення навичок соціальної активності у кожного окремо.
Не меншу тривогу викликають і ті діти, які демонструють стійку установку з позиції сили вирішувати найменшу проблему в стосунках з ровесниками. Сліпа агресія до того, хто „стоїть на дорозі”, бажання помсти образнику, а головне вдоволення від реалізації задуманого не можуть не насторожувати дорослих. Спостереження стверджують, що в старшому дошкільному віці ми вже маємо певний результат того, що поступово складалося в попередні 2-3 роки. І батьки, а потім і педагоги діяли приблизно так: спочатку грубуваті моралізування типу „Ти що собі дозволяєш! Який ти гидкий хлопчик! Іди від нас, ми не любимо таких!”; потім щоразу покарання: дома – фізичні, в садку різні принизливі („ти поганий хлопчик”, „дівчата такі не бувають”, „тебе ніхто не любитиме”, „не будуть с тобою дружити”). В результаті лише ускладнюються взаємини між дітьми, за порушниками закріплюються негативні оцінки дорослих („Він у мене любить побитись, ви не дуже з ним панькайтесь, можете жорстоко покарати”, - мама вихователю про сина в присутності інших дітей групи. „Знаєте, може то і не Олег зробив, але він так часто порушує правила, що я готова дітям вірити, що то Олег”, - вихователь тій же мамі іншим разом, знову при дітях), що значно підсилює агресивні прояви дітей. Проблеми тут зовсім в іншому, в емоційній культурі дітей і близьких їм дорослих. У таких дітей відсутній досвід взаємодії, вони не здатні бачити, розуміти і поділяти радість і смуток іншого. Як зарадити в подібних випадках? Ціленаправлено працювати над вихованням гуманних почуттів. Це в першу чергу:
* уміння відноситись до іншого як до самого себе: розуміти, що йому боляче і неприємно, коли його ображають, приємно, коли йому співчувають і допомагають;
* готовність прощати ненароком заподіяну неприємність, вибачатись, коли сам винен;
* уміння рахуватись з інтересами і бажаннями товаришів;
* чуйність до настрою і станів іншого;
* уважність до всього, що діється довкола: з власної ініціативи радіти хорошому, приходити на допомогу, уникати непорозумінь, сварок, розв’язувати конфлікти гуманними засобами.
Мова має йти не про систематичні нагадування про правила співжиття, а про постійне вправляння дитячого досвіду взаємин з оточуючим, побудованих на гуманних засадах в сім”ї і дитячому колективі. Не зайвим буде при цьому нагадати, що рівень емоційної вихованості має неабиякий вплив на успіхи в навчанні дитини. Адже кожному відомо, що навіть тяжка робота спориться, якщо супроводжується позитивними емоціями і захопленнями. Переживання позитивних емоцій, пов’язаних з діяльністю, радість пізнання нового, задоволення від успіхів і виконання завдання, приємні очікування позитивної оцінки – все це є благодійний емоційний фон виховання і навчаня дитини.
Не секрет, що навчання несе в собі безліч джерел для позитивних і негативних дитячих переживань. Не уникнути помилок, невдач, негативних оцінок. Зрозуміло, що в подібних ситуаціях діти почувають себе розчарованими, незадоволеними. У одних це минає швидко, інші надовго замикаються, сумують. Одні плачуть, інші відмовляються від роботи, щоб уникнути повтору неприємних емоцій. Як же допомогти дітям, керуючи їхніми переживаннями в процесі діяльності? Підтримка пізнавального інтересу дитини, прагнення навчитись, дізнатись, зуміти щось виявиться значно сильнішою за негативні емоції від перешкод на шляху до мети. У байдужих і невпевнених дітей важливо викликати бажання успіху, щоб показати себе, продемонструвати результати своїх зусиль перед іншими. А от емоційно збудливих дітей сильний мотив, як правило, дезорганізує. Для них підходять заспокійливі звертання типу „Коли будеш малювати – не поспішай. В тебе все вийде прекрасно, от побачиш”, „Пам’ятаєш, як минулого разу ти виконав роботу? Приготуй все, розберись і спокійно працюй”.
Діти, які надто впевнені в собі і негативно реагують на неуспіхи в роботі, вимагають особливої уваги і такту з боку дорослих, щоб не підсилювати і без того негативні емоції своїми критичними зауваженнями і оцінними судженнями. Кожну дитину необхідно поступово навчити самому оцінювати власну роботу, помічати в ній недоречності, хотіти і вміти їхвиправляти. Здатність переживати власні успіхи і невдачі при розв’язанні різних завдань (радість від успішного виконання, турботу при зіткненні з труднощами, сумніви, здивування і нові спроби) і є свідченням емоційної готовності до шкільного навчання.
Питання і завдання для закріплення
1. Чи є актуальною на сьогодні проблема готовності дитини до школи?Чому?
2. Як визначається готовність дитини до школи?
3. Що характерно для уваги дітей 6-річного віку?
4. Завдання: Женя( 6 років) був активним, допитливим хлопчиком. В д/с він швидко засвоював зміст занять. Любив читати, був комунікабельний, але в той же час неуважним і непосидючим.
В 1 класі на уроці він часто відволікався, не слухав пояснення вчителя і відповіді товаришів. Тому часто отримував зауваження, на що хворобливо реагував.
-Які якості особистості не були сформовані у Жені?
-Як допомогти хлопчику вчитися?
Література:
1. Венгер Л.А, Кравцов Г.Г. Основные показатели готовности детейшестилетнего возраста к школьному обучению – Киев; Радянська школа, 1989.
2. Кулачківська С.Є., Ладивір С.О., Піроженко Т.О. Сьогодення майбутнього школяра – Київ; 1998.
3. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста – Москва; Просвещение, 1988.