Смекни!
smekni.com

Сучасний погляд на проблему готовності дитини 6-річного віку до школи (стр. 5 из 6)

Формування у дитини активно-пізнавального ставлення до оточуючої дійсності, уміння успішно орієнтуватись в усьому розмаїтті предметів і явищ, здатність довільно регулювати свою пізнавальну діяльність – ось ті передумови, які забезпечують продуктивність її розумової діяльності в школі, визначають швидкість і легкість засвоєння нових знань і здатність їх творчого використання в різноманітних життєвих ситуаціях.

Пізнавальний розвиток складається з розвитку сприймання і розвитку мислення. Розвиток пізнання у дитини слід розглядати як процес оволодіння певними типами пізнавальних дій: дій сприймання і дій мислення.

Що стосується процесів уваги і пам’яті, то у дошкільників ще немає спеціальних дій, вони вплетені в дії сприймання і мислення дитини. Лише під кінець дошкільного дитинства відбувається розвиток деяких дій запам’ятовування (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк).

До дій сприймання відносяться:

- ідентифікація – підібрати за зразком;

- прирівнювання до еталону – знайти схоже;

- моделюючі дії – одночасне використання кількох еталонів.

Дії мислення:

- символізація – здатність замістити предмет якимось іншим предметом;

- схематизація – здатність будувати образ предмета не в цілому, а за найбільш важливими його якостями;

- перші передумови логічного мислення, – здатність вичленити в предметі декілька якостей чи сторін.

До сьогоднішнього дня в центрі уваги і в школі, і в дитячому садку стоять знання, уміння і навички. Визначення основним завданням дошкільного навчання пряму передачу знань дітям, недооцінюється уміння використовувати їх для розв’язання різноманітних проблем, пов’язаних з орієнтацією дитини в життєвих обставинах. Засвоєння знань не повинно бути самоціллю, а лише засобом формування загального творчого ставлення до діяльності (М.М.Поддьяков). Актуальним завданням лишається зробити головним формування пізнавальних здібностей дитини.

Пізнання дитиною оточуючого світу вдосконалюється надто швидко і набуває характеру діяльності, в якій об’єкт поступово стає суб’єктом пізнання. Змістом пізнавальної діяльності є оточуючий предметний світ в усій системі існуючих взаємин.

Отже, як бачимо, саме лише накопичення знань ще не свідчить пророзвиток пізнавальної активності. Важливіше, щоб випускники дошкільного закладу вміли оперувати своїми знаннями, застосовувати засвоєні в одних ситуаціях способи дій для розв”язання інших. Для розгортання пізнання, а відтак, і для забезпечення розвитку пізнавальної активності потрібна, насамперед, пізнавальна діяльність.

Оскільки важливим чинником, що спонукає дитину до дій є пізнавальна потреба, за якою стоїть розумова зосередженість, конче потрібнозамість настійних закликів „Думай! Подивись уважніше!” шукати те, що приваблюватиме дитину в кожному окремому випадку.

Передумовою для появи такої потреби у дитини має бути змістовне уявлення про школу, де основним є учіння, власне активна діяльність, результатом якої є оволодіння новим умінням, знанням про привабливе, таємниче, „доросле”. Водночас малюк усвідомлює, що учіння – то не проста забава, безпосередня гра (як то є в дитячому садку чи вдома), а , часом важка справа, коли потрібно „працювати”, „думати”, посидіти довго, щоб розв”язати самому, без підказування; „спершу працювати, а тоді гратись”, „вчитись, як дорослий” ,”читати та писати швидко і правильно”, „навчатись самому все вміти” тощо.

Шкільне життя і навчання вимагають і певного рівня сформованості у дитини довільної поведінки. Цей рівень має забезпечувати їй здатність до упередженої поведінки і довільної регуляції психічних процесів. Зазвичай, довільна увага запам’ятання і відтворення, мислення і уява під кінець дошкільного дитинства і розвинуті на рівні вимог шкільного життя. Будь-які відхилення від такого правила, зрозуміло, стають перешкодою і причиною різного роду неуспіхів дитини-школяра.

Для вольової регуляції поведінки у дошкільників важливою є єдність мотиваційної і операційної сторін: ставлення до труднощів і способи їх подолання. Ось чому так необхідно прицільно формувати у дитини мотиви досягнення мети – нормальне ставлення до труднощів, прийняття їх, прагнення самостійно здолати, а не відступ перед ними. Саме завдяки розвиненому прагненню не обходити, а розв’язувати життєві проблеми, не відмовляючись від мети при зустрічі перешкод, а обов’язково досягати її, дитина виявляється здатною самостійно чи з незначною підтримкою дорослого успішно ввійти в шкільне учіння. При несформованості такого механізму від неуспіху не спасають хороші показники фізичного, морального та й інтелектуального розвитку.

Відомо, що саме в старшому дошкільному віці інтенсивно розвивається здатність дитини оволодівати своєю поведінкою, тобто особлива чутливість до вимог дорослого, готовність і уміння дотримуватись моральних норм і водночас виявляти ініціативу, самостійність, відповідальність перед іншими. Зрозуміло, що це можливе за адекватних умов організації дитячої поведінки і діяльності зі спеціальною увагою до тих сторін, які лежать в основі механізмів регуляції дитиною власних дій і вчинків. Такі механізми довільної регуляції не є наслідком дозрівання певних мозкових структур, а виробляються у дитини тоді, коли в повсякденному своєму житті вона постійно вирішує ті чи інші задачі, а способи організації дитячої активності ускладнюються адекватно віковим можливостям.

Цільне місце в успішному оволодінні навчальними навичками належить умінню дитини працювати за словесною інструкцією: уміння вислухати вказівку, утримувати її в пам’яті і керуватись нею до завершення завдання. Виявити рівень сформованості такого уміння досить легко на виконанні дітьми завдань типу „Словесні диктанти”.

Якщо, вислухавши інструкцію діти не приступають до роботи, а чекають її повторення чи інших розпоряджень дорослого, звертаються із запитаннями, підглядають до сусідів – це показник невміння довільно володіти своїми діями. Найчастіше так буває тоді, коли дитина звикає до того, що після пояснення перед діяльністю, вихователь знову повторює свої вказівки, а потім ще й керує діями дитини поетапно. За таких умов і не виникає потреби вслухатись в пояснення дорослого, прагнути їх зрозуміти і запам’ятати. По суті інструкція, яка передує дитячій діяльності, перетворюється на прямі вказівки до чергової дії, що зводить нанівець її виховний ефект.

Ось чому вже з середнього дошкільного віку важливо вводити в дитячу діяльність регламентацію дій так званими відстроченими вказівками (а не лише прямими). Лише так крок за кроком складається уміння дитини самостійно виконувати систему дій відповідно до сприйнятого пояснення, що, в свою чергу, підвищує ступінь довільної поведінки.

Процес становлення таких умінь тривалий, не завжди рівномірний, зазвичай індивідуальний. При цьому варто мати на увазі ряд загальних правил:

* Інструкція має бути максимально лаконічною, чіткою і доступною для дітей з самого початку; мати мету, конкретне завдання. В ній потрібно чітко визначити способи виконання і назвати кінцевий результат.

* Недопустимі ніякі „оздоблення” інструкції емоційними відступами, додатковими поясненнями чи вказівками.

* Окремі моменти інструкції можна відтінити інтонаціями, виразними паузами, відокремлюючи цілі від способів виконання дій.

* Необхідно спеціально організовувати сприймання інструкції дітьми: сконцентрувати увагу перед її пред’явленням.

Не можна дозволяти дітям починати роботу, якщо не закінчено пояснення. Адже так дитина запам’ятовує лише частину інструкції, не усвідомлюючи способу виконання завдання в цілому. При цьому процес роботи перетворюється в суму не зв’язаних між собою дій. Дорослий попереджає про те, що повторювати пояснення не буде і це має сприйматись як відмова допомагати тим, хто не слухав пояснення. Водночас це підсилює значимість попереднього пояснення і підсилює увагу до сприйняття.

Не меншої уваги потребує ціленаправлене формування уміння дитини спрямовувати зусилля на досягнення цілей, наполегливість в доланні перешкод. Дітям, які легко капітулюють перед труднощами, просять допомоги при найменшій скруті, приймають її охоче, потребують постійної підтримки заохоченнями, підбадьорюваннями, потрібна не стільки опіка, допомога і захист з боку дорослого, скільки виховання впевненості в собі, підтримка віри у власні сили, озброєння вмінням активно зустрічати труднощі, наступати на перешкоди.Потрібно допомогти дитині відчути власні можливості, спеціально добираючи посильні для кожного завдання, прицільно вести дитину до перемоги і викликати радість від цього. Це важлива і суто індивідуальна робота дорослих стосовно кожної дитини: вироблення уміння самостійно справлятись зі складними завданнями відповідно словесних інструкцій як критерію розвитку довільної регуляції.

Показовими щодо формування здатності дитини досягати мети, уміння дотримуватись словесних інструкцій, здатності докладати зусиль для подолання перешкод можуть бути систематично організовані з дітьми ігри.

д) Нарешті, суттєвим моментом підготовки дитини до школи є виховання правильних взаємин між дорослими і дітьми: здатність встановлювати і підтримувати ділові і особистісні стосунки, дотримуватись моральних норм і правил поведінки в колективі.

Життя і сьогодні стверджує, що до переходу в школу більшість дітей володіють основними правилами культурної поведінки, але дотримуються їх лише в близькому оточенні, В ситуаціях спілкування з незнайомими людьми діти ніяковіють, соромляться, губляться, відчувають страх і т.п.