Смекни!
smekni.com

Трансформація суспільства та політична модернізація (стр. 2 из 7)

Бюрократичний капіталізм (або державний капіталізм) вбачає, що економікою та іншими сферами суспільного життя розпоряджається держава, тобто насамперед її бюрократичний апарат, багаточисельна армія чиновників. Звідси характерними є надмірне втручання державних органів в діяльність громадян (жорсткий контроль, часті перевірки і реєстрації; необхідність на все отримувати дозвіл державних органів, свавілля чиновників, корупція[9], змова бюрократів з великим бізнесом і кримінальними колами, домішування „тіньової економіки”, криміналізація суспільства, низький рівень життя більшості населення і надбагатство корумпованих чиновників і верхівки бізнесу).

В чомусь подібну картину дає і олігархічний капіталізм. Тут економіка і влада сконцентровані в руках вузької групи так званих „олігархів”[10] – великих банкірів, біржових спекулянтів, промислових, торгівельних магнатів. При цьому вищі керівники державного апарату, політичних партій, ЗМІ можуть бути куплені олігархами і реалізувати в політиці саме їх інтереси. У той час як олігархи розпоряджаються національним багатством, отримуючи надприбутки, більшість населення має невисокий рівень життя.

На відміну від попередніх типів демократичний капіталізм (його також називають цивілізованим або „народним капіталізмом”) є можливим лише в умовах зрілої реальної демократії, коли народ сам обирає і контрою владу в суспільстві, і коли гарантовані права і свободи особи. У такому суспільстві ефективно діє різноукладна, соціально-ринкова економіка (ринок + соціальні гарантії усім громадянам), ведеться широке підприємництво, працює велика маса середніх і малих бізнесів. Найбільш питому вагу в суспільстві (60-80 %) займає середній клас – прошарок людей із доброю освітою, надійною роботою, порівняно високими прибутками і незалежним способом життя. При цьому в країні порівняно мало бідних і надбагатих, життя регулюється відлаженими і авторитетними законами, а держава гарантує власникам захист від бандитів та вимагателів-бюрократів.

Зрозуміло, що реальне життя далеке від рівних і чітких схем. Але реалією залишається факт, що на початку XXI ст. в Україні воєдино сплелись елементи початкового, бюрократичного і олігархічного капіталізмів.

Теорія трьох стадій сформувалась на рубежі 1950-1960-х рр. західними мислителями: американцями Деніелом Белом (народ. у 1919 р.) і Уолтом Ростоу; французом Раймоном Ароном (1905-1983) та ін. Ця концепція віддзеркалює зміну технологічних епох (цивілізацій)[11] у всесвітній історії і відштовхується насамперед від характеру і рівня розвитку економіки (яка із сфер є провідною, якими є техніка, технології та організація виробництва, роль науки і знань в житті людей і т.д.). Відповідно до цієї теорії у глобальному[12] розвитку суспільства виділяються три типи суспільства:

1) доіндустріальне, або аграрне[13], традиційне (переважно з добуваючою економікою);

2) індустріальне[14] (з розвитком в основному обробляючої промисловості);

3) постіндустріальне (від лат. post – після), в основі якого інтелектуальні, інформаційно-комп’ютерні технології[15], які потребують високого рівня освіти та інтелекту.

4. Порівняльна характеристика трьох стадій розвитку суспільства

Найбільш тривалою в історії людства була доіндустріальна стадія – декілька тисячоліть. В цей безкінечно тривалий період однакові знаряддя і способи виробництва існували століттями майже без змін. Пізніше історичний час як би спотикається, особливо у XX ст., коли протягом життя навіть одного покоління людей техніка і технології, політичні системи оновлюються багаторазово. Це свідчить про існування своєрідного закону „прискорення ритму історії”[16], який стверджує, що на кожну наступну стадію розвитку суспільства йде менше часу, ніж на попередню. Серед причини цього феномену:

- ріст чисельності світового населення, його освіченості і активності;

- накопичення людством наукових знань і широкий обмін ними;

- бурхливий розвиток міжнародного співробітництва;

- науково-технічний прогрес;

- ріст продуктивності праці і т. ін.

Ще одна тенденція у всесвітній історії прослідковується у вигляді закону нерівномірності соціально-економічного розвитку суспільства. І справді, якщо одні суспільства (особливо деякі африканські країни) ще не подолали навіть „індустріальний бар’єр”, то інші (скажімо, США, Німеччина, Японія), очевидно, вже вступили у постіндустріальну стадію. Нерівномірність, за різними причинами, може проявлятись і в територіальному плані всередині одного і того ж суспільства. Наприклад, південь Італії традиційно менш розвинений, ніж північ. Чи схід теперішньої ФРН, з причин своєї сорокалітньої належності до табору соціалістичних країн, також поки що суттєво відстає від заходу цієї країни.

Сучасні високорозвинені постіндустріальні соціуми також часто називають інформаційним суспільством, оскільки ледь не головною особливістю їх життя стає вкрай розповсюджене, все більш різноманітне та інтенсивне використання ефективних інформаційно-комп’ютерні технологій. При цьому найбільш вражаючі можливості для змін соціально-політичного життя відкриває постійно зростаюче і багатоцільове використання всесвітньої комп’ютерної мережі Інтернет[17].

Що стосується України, то через засилля феодально-кріпацьких порядків і половинчастих реформ, через безкінечні війни та революції, створення промисловості у нашій країні запізнилося і розтяглося на ціле століття: приблизно з 30-х рр. XIX ст. по 30-ті рр. XX ст., коли вже в рамках СРСР пройшла так звана соціалістична індустріалізація. Однак, і вона рішала лише технічний бік проблеми, та й це відбувалось неякісно: радянська індустрія постійно страждала нераціональною структурою (багато чавуну, ракет, тракторів, але мало необхідної людям побутової техніки) і недостатньою ефективністю (великі витрати (енергії, природних ресурсів) при низькій продуктивності праці).

На жаль, комплекс реформ, необхідних задля успішного і конкурентоспроможного розвитку українського суспільства в цілому й досі не здійснюється. Як результат, Україна на початку XXI ст. ще не досягла багатьох показників розвиненого індустріального суспільства.

5. Прогрес і регрес у розвитку суспільства

Всі суспільства знаходяться у постійному розвитку, у процесі змін, переходів від одного стану в інше – трансформацій.

Трансформація – це процес набуття суспільством нових рис, що відповідають вимогам часу. Відбуваються зміни в життєвих стандартах, зразках поведінки і потребах. Зміни в усіх сферах життя суспільства частково супроводжуються негараздами і негативними явищами, які завдають страждань багатьом людям. Але оцінювати такі явища тільки з погляду очікувань катастрофи теоретично невірно. Категорія “трансформація суспільства” дає змогу більш виважено характеризувати суть процесів, що відбуваються в суспільстві. Такий підхід, з одного боку, уникає надмірно катастрофічних, песимістичних оцінок сучасності; а з іншого – не схильний до безоглядно оптимістичних прогнозів. Концепцію трансформації суспільства можна порівняти з розглядом теперішнього етапу для України як перехідного етапу від тоталітарної системи до ринкової економіки з політично оформленою демократією. Кожен етап у розвитку суспільства не є раз і назавжди заданим станом, а являє собою динамічний комплекс. Тому перехід може не мати ні чіткого початку, ні визначеного кінця. Поняття ж “трансформація” більш чітко характеризує це явище.

Таким чином, трансформація – це дія або процес зміни форми, виду, природи або характеру суспільства чи окремої структури. Вона означає перетворення суспільних компонентів соціуму, всіх сторін та сфер суспільного життя.

Трансформація не передбачає вектора змін: вони можуть бути як прогресивними, так і регресивними. При цьому виділяють два можливих напрями і три форми трансформації суспільства.

Основними напрямами трансформації суспільства можуть бути прогрес і регрес.

Прогрес – (від лат. progressus – рух вперед, успіх) означає розвиток із висхідною тенденцією, рух від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Він веде до позитивних змін в суспільстві і проявляється, наприклад, у вдосконаленні засобів виробництва і робочої сили, у розвитку суспільного поділу праці і зростанні її продуктивності, у нових досягненнях науки і культури, покращенні умов життя людей, демократизації політичного життя і та ін.

Регрес – (від лат. regressus – зворотній рух), навпаки передбачає розвиток, за низхідною тенденцією, рух проти, перехід від вищого до нижчого, що веде до негативних наслідків. Він може проявлятися, скажімо, у зниженні ефективності виробництва і рівня добробуту людей, у розповсюдженні у суспільстві асоціальної поведінки, зростанні п’янства, наркоманії, злочинності, депопуляції населенні, падінні духовності, моральності людей, корупції управлінського апарату, у загальній деградації суспільства.

Головне в трансформації – саме перетворення форм і змісту суспільного поняття, його інституональної сфери, норм, цінностей, ментальності, та інших соціокультурних сторін соціуму.

Ознакою нагальності змін є виникнення проблемних ситуацій, які не можна вирішувати в колишній системі відносин. Тоді виникає потреба трансформуватися – змінювати форму, переміщатися з однієї форми в іншу, змінюватися. Цей процес зумовлює постановку питання про механізми перетворення, вимагає знань про вихідну форму і про риси та властивості нової форми. Оскільки перетворень зазнають усі сторони суспільства, то в науці пропонується термін “системна трансформація”.