Смекни!
smekni.com

Формування етосфери в політичному житті суспільства (стр. 5 из 12)

Для формування етосфери необхідно, щоб найголовніші етичні категорії вийшли на перший план. Такими фундаментальними категоріями є добро (ціннісні уявлення про світ, які відбивають позитивні трактування чогось щодо певного стандарту) і благо (позитивна здійсненність для людини буття). Добру протиставляється зло – суть негативного явища (процесу), а благу – антиблаго (фізичне, соціальне чи інше зло, що не залежить від людини). Моральне зло є наслідком свідомого волевиявлення суб'єкта дії. Український дослідник А. Скрипник визначив дві головні «протоформи» зла – ворожість (народжується з активного самоствердження за рахунок інших, реалізується у гніві, ненависті, розрахунку, жорстокості) і розпущеність (народжується з небажання чинити опір тискові, опановувати власні схильності, реалізується в легкодумстві) [23, с. 138]. Важливою категорією є обов'язок, ця категорія дозволяє визначати етику як науку про належне (а мораль – як сферу належного). Якщо звернутися до принципу «глибокої пошани до життя» А. Швейцера, основним обов'язком слід визнати не робити іншому того, чого людина не бажає, щоб зробили їй. Найбільш вдалим обґрунтуванням морального обов'язку стала концепція категоричного імперативу І. Канта, згідно з якою категоричний імператив (на відміну від гіпотетичного) зобов'язує людину робити щось безвідносно до якоїсь мети. На відміну від поняття обов'язку, що характеризує наявність у суб'єкта уявлення про морально належне, поняття відповідальності характеризує його з позицій виконання (чи невиконання) обов'язку.

Особливу увагу звертаємо на необхідність змінити в ході формування етосфери уявлень про сенс життя. Якщо ми кажемо про «глибоку пошану до життя», необхідно усвідомити, що життя людини – це найвищий її дар, який неприпустимо «розтринькати» задарма, не зробивши усього можливого для збільшення на Землі добра і блага. Категорія справедливості ідеальний устрій суспільства (коли кожен із суспільних станів сумлінно виконують свої обов'язки, не втручаючись у справи інших), в тому числі й політичний [57, 153-154]. Питання справедливості ми торкнемося при розгляді етики влади.

Таким чином, духовність в концепції етосфери постає найвищим проявом життя. Відповідно, матеріальна та духовна сторони буття можуть бути адекватно осмислені лише у їх взаємозв’язку. Виходячи з цього, очевидною є необхідність врахування у сучасних дослідженнях формування етосфери даних політичних та соціологічних дисциплін, адже ті сфери, в яких вони здійснюються не можуть бути належним чином освоєні без відповідних даних, що даються природничими науками.

Феномен етосфери звертає увагу на високі техногенні досягнення людства, але, проголошуючи етичні принципи головним регулятором життя планети, він одночасно накладає табу на тупикові шляхи розвитку цивілізації. За доби етосфери, яка, звичайно, ще в майбутньому, має змінитися світогляд, світосприйняття людини, сам тип її мислення, тип її творчої та виробничої діяльності, можливо, моральні та естетичні норми. Людина повинна стати етично розумною. Відповідно, має бути переглянуто питання про співвідношення політики й моралі, про етичну відповідальність політиків перед суспільством і людством, про докорінну зміну політичного життя сучасного суспільства.


РОЗДІЛ 2

МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

2.1 Політичне життя суспільства в контексті етичних проблем

Проблема співвідношення політики і моралі є однією з найскладніших в історії суспільно-політичної думки. Суть полягає у визначенні сумісності цих форм соціальної практики. Дійсно, залежно від конкретно-історичних умов ступінь збігу норм моралі і політичних принципів може бути різним. Мораль і політика є формами соціального життя, сама природа яких не завжди передбачає їх збіг. Якщо мораль орієнтована на гармонізацію суспільних інтересів, то політика скерована на підпорядкування однієї волі іншій із застосуванням насильства.

Співвідношення інтересів влади і суспільної більшості спричиняє узгодженість політики й моралі, і навпаки. В історії народів та досвіді вивчення етичних норм багатьох етносів існують численні приклади «витіснення» гуманності й милосердя, жорстокого ставлення до економічно недосконалих форм життя, слабких і некорисних» для суспільного виживання людей, що в загальному розумінні є глибоко аморальним, але об'єктивно диктувалося історичним ходом цивілізації [13, с. 34].

Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах розвитку суспільно-політичного життя займалися філософи та історики, соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення гармонійної взаємодії між політикою і мораллю важливе значення має з'ясування причин, що зумовили розрив між ними, аналіз форм взаємодії практично-політичної діяльності людей із загальнолюдською мораллю, єдність яких забезпечує гуманістичне регулювання співвідношення цілей та засобів у політиці.

Політика і мораль взаємодіють як форми суспільної свідомості й практики. Етичні поняття – добро, справедливість, чесність, порядність – не лише характеризують політичну діяльність влади, держави, партії чи політика, вони або підтримують, морально санкціонують і стимулюють цю діяльність, або засуджують, блокують [41, с. 283].

Друга половина XX століття позначилася появою цілої низки праць відомих західних теоретиків політики, в яких були запропоновані нові підходи до розв'язання питання щодо можливості поєднання політики з моральними вимогами. За оцінкою Н. Мотрошилової, правомірно говорити про появу «нової традиції», уособленною Дж. Роулзом, Р. Дворкіним, Б. Акерманом, П. Лоренцом, К.-О. Апелем, Ю. Габермасом, у концепціях яких «в центрі уваги опинилися можливості включення раціональних та моральних вимірів у практично-політичні питання і де ці можливості були розцінені доволі оптимістично» [41, с. 290].

Яскрава політична палітра сучасного суспільства, в тому числі українського, демонструє різноманітні погляди на призначення і зміст політичної діяльності саме в етичному аспекті.

Для демократично мислячого і відповідно діючого політика принциповим та відправним є визнання пріоритетів морального фактору, гуманістична орієнтованість його політичної діяльності, обов'язкове врахування моральних наслідків політичних рішень. Значимість, пріоритетність, ієрархічна підпорядкованість цих нормативних вимог визначається конкретним контекстом політичних подій, особливостями ситуації, в якій діє політик, тим статусом, яким він наділений. Політик у владі і політик в опозиції, політик-переможець та переможений політик, професійний політик та людина, яку випадково занесло на фарватер політичного життя – це діячі, які по-різному використовують можливості політичної моралі. «Велика» політична етика тому містить цілий набір конкретних рекомендацій щодо поведінки політика за різних обставин: «етика боротьби», «етика успіху», «етика поразки», «етика очікування», «етика опозиції», «етика компромісу» тощо [45, с. 81].

Істотною рисою сучасної етико-політичної культури політика є відмова від монологічного стилю спілкування на користь діалогічного та полілогічного (політичний та моральний плюралізм). Політична етика вимагає розглядати всіх суб'єктів суспільно-політичного життя, в тому числі нових, незвичних, як рівноправних, визнає правочинність їхніх систем моральних цінностей. І при цьому – враховувати істотну розбіжність інтересів різних соціальних груп, неминучість, в силу цього, їхньої певної конфронтації. Саме тому є вкрай актуальним завданням, щоб політичні лідери, суспільство в цілому оволоділи культурою діалогічного спілкування. Така культура, її внутрішній етос, притаманні їй «правила гри», такі, як визнання цінності не лише «свого», але й «чужого», відмова від претензії на монопольне володіння істиною, розуміння того, що з першого заходу, як правило, не домовитися, найефективніше забезпечують досягнення «згоди незгодних», встановлення і збереження суспільного миру і злагоди [45, с. 93].

Характерною особливістю політичної етики є її орієнтація на своєчасне виявлення конфліктних ситуацій, з'ясування політичних і моральних мотивів дії конфронтуючих сторін, їхнього бажання, здатності, готовності до укладання угоди, керуючись правилом: з будь-якого конфлікту виходити гідно.

Політична етика не розв'язує проблему суспільного і морального зла як таку. Політик не може ігнорувати ту обставину, що вчинки на користь одного, як правило, пов'язані з певними втратами іншого. «Політик діє морально, якщо добро від його вчинків перебільшує зло. А взагалі не творити зла він просто не може, доводиться жертвувати одними частинами добра заради інших», – зауважує теоретик політики О. Денисов. Ця далеко не безсумнівна думка містить в собі раціональне зерно. Політична діяльність, якщо вона керується моральними критеріями, має враховувати і ті негативні моменти, які супроводжують політичне рішення. Якщо ця діяльність не в змозі розв'язати проблему зла, як таку, то вона принаймні зобов'язана передбачати небажані наслідки, мінімізувати «соціальне зло», компенсувати людям втрати від нього [37, с. 374].