Проводячи в останнє десятиліття істотні економічні й політичні реформи в умовах правління цивільної влади, Аргентина домоглася певних успіхів у демократизації соціально-політичного політичного життя. У цій республіці у влади стоять конституційні цивільні уряди й, на нашу думку, рецидиви диктаторської хвилі сьогодні малоймовірні не тільки для Аргентини, але й для інших країн латиноамериканського регіону.
Історичні події ХХ ст. в Аргентині показують, що демократія в цій країні не просто встояла, але одержала потужний імпульс розвитку й трансформації, інтегрувавши енергію цивільного суспільства, яке підсилилося в результаті кризи. Але це не означає, що між цивільним і політичним суспільством в Аргентині існує повна гармонія. Сучасний розвиток Латинської Америки показує, що зміст цивільного суспільства міститься в створенні механізмів інтеграції, цивільної взаємодії людей, що проживають в одній країні. Цивільне суспільство, за межами якого залишається значна частина, а іноді й більшість населення, виявляється збитковим, не тільки не здатним впливати позитивно на демократичну систему, але й небезпечним для існування такої системи.
Вибори в Аргентині, які відбулись в 2007 р., продемонстрували кризу традиційнихнаціональних партій – хустисіалізму та радикалізму. Обидві політичні течії булипредставлені на виборах в дуже трансформованому вигляді і в «багатьох видах».
Слід зазначити, що президентська кампанія 2007 року виявилась практично безальтернативною, оскільки жодна з запропонованих політичних пропозиційреально не змогла скласти конкуренцію «офіціалізму». Опозиція так і не змоглависунути єдиного кандидата, внаслідок чого голоси, які були подані проти партіївлади, були розпорошені та значною мірою втрачені. Останній висновок підтверджується співвідношенням місць в парламенті, при якому «кіршнеризм», маючирейтинг 45%, має більшість у нижній та 2/3 місць у верхній палаті. Що стосується опозиції, то вона, в сукупності зібравши на президентський виборах більшеніж 50% голосів виборців, задовольняється приблизно 1/3 місць у нижній і трохименше 1/3 місць у верхній палаті Конгресу. Інші мандати – в руках невеликих, восновному регіональних, партій та блоків.
«Офіціалізм» після минулих виборів володіє кількістю мандатів, достатньоюдля проведення засідань Конгресу в повноважному складі без представників інших партій. Це означає серйозне посилення позицій виконавчої влади. По суті,можна вести мову про підконтрольність вищого законодавчого органу новомууряду. Саме цей висновок роблять багато аргентинських експертів.
У той же час перетворенню парламенту на «реєстраційну палату» при адміністрації президента перешкоджає наявність у ньому двох відносно стійких опозиційних фракцій – Громадянської коаліції та ГРС. Друга залишається на послідовноліберальних позиціях. Перша ж має визначити своє місце в політиці: або перетворитися на політичну партію, за припущенням, лівоцентристської орієнтації, чипозиціонуватися як тимчасовий виборчий блок, необхідний для збереження громадського контролю за владою та трансформацію в майбутньому в нову політичнусилу.
У цілому після кризи 2001–2002 років політичний режим в Аргентині зазнавтрансформації. Підсилився вплив державного апарату, відбувся перерозподіл політичного впливу на користь партії влади.Новим явищем стала фемінізація політичної кампанії, висунення на ролі лідерів жінок, одна з яких обрана президентом держави.
З урахуванням викладеного, досвід Аргентини здається цікавим для нашоїкраїни. Слід звернути увагу, що Аргентина – це «незахідна» цивілізація,яка шукає шляхи утворення демократичного ладу, який би враховував реалії регіону та менталітет населення.
1. Абазов Р. Глобальные перемены и геополитика на пороге ХХІ века // Международная экономика и международные отношения. – 1999. – 2. – С.116-120.
2. Аргентинская Республика.Конституционный строй. Права человека. Выборы / Пер. с исп. – М.: Ленанд, 2007.
4. Латинская Америка ХХ века: социальная антропология бедности /Отв. ред. Б.И.Коваль. – М.:Наука, 2006.
5. Ворожейкина Т. Государство и общество в России и Латинской Америке // Общественные науки и современность. – 2001. – № 6. – С. 8–15.
6. Ворожейкина Т. Специфика гражданского общества в Аргентине // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – № 6. – С. 32-44.
7. Кауфман Р. Латинская Америка: новые вызовы / МЭ и МО, 1998. – № 4. –С. 71-82.
8. Ковальова О. Латинська Америка: базова теорія регіональної інтеграції // Дослідження світової політики. Зб. наук. праць. Вип. 17. Відповідальний редактор Камінський Є.Є. – Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. – С. 76–83.
9. Ковальова О.І. Політична інтеграція в Латинській Америці: генеза, ключові характеристики, детермінанти кризових тенденцій. – Київ, 2004.
10. Латинская Америка в международных отношениях. XX век / Отв. ред. А.Н. Глинкин – М., 1998.
11. Латинская Америка и Карибы. Политические институты и процессы. — М., 2000. — С. 154.
12. Латинская Америка в новой глобальной расстановке сил. – М., 1996.
13. Миронов Н. Аргентинская демократия в поисках новой двухпартийности (обзорпрезидентских и папрламентских выборов 2007 года) // Сравнительное конституционноеобозоение. – 2008. – № 1(62). – С.24-45.
14. Миронов Н. Избирательная система Аргентинской Республики // Избирательное право. – 2007.– №1. – С.34–45.
15. Миронов Н. Особенности конституционного строя Аргентины после демократического перехода и реформы 1994 года // Сравнительное конституционное обозрение. – 2007. – №1. – С.18–33.
16. Неолиберализм в Латинской Америке. Выпуск 1,2. – М., 1995.
17. Переход от авторитаризма к демократии: латиноамерриканская специфика. – М., 1997.
18. Орлов Г.А. Президентские республики в Латинской Америке. – М.: МГИМО, 1995. – 84 с.
19. Страны мира. Полный универсальный информационный справочник. — М., 2002. — С. 559.
20. Строганов А.И. Новейшая история стран Латинской Америки: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 2000. – 415 с.
21. Сударев В.П. Организация американских государств обретает авторитет. // Международная жизнь – 1998. – № 6. – С. 38-45.
22. Ткач О.І. Демократичні традиції сучасних політичних систем сучасності. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — Випуск 12. Ч.1У. —1999. — C.23-31.
23. Ткач О.І. Латинська Америка — деякі аспекти конституційних реформ // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Міжнародні відносини». — Випуск 12. — 1999. — C. 63-69.
24. Ткач О.І. Модернізація політичних систем країн Латинської Америки (політологічний аналіз) — К.: Ніка-Центр. 2006. — 312 с.
25. Ткач О.І. Політичні партії як фактор демократизації політичного життя країн Латинської Америки. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Міжнародні відносини». —Випуск 13. —1999. — С.62-65.
26. Хорос В.Г., Миоский Г.Л., Майданик К.Л. и др. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах. – М.: Наука, 1996. – 336 с.
27. Шульговский А.Ф. Армия и политика в Латинской Америке. – М.: Наука, 1979. – 556 с.
28. Шумов С.А., Андреев А.Р. История Латинской Америки.— М., 2003. — 712 с.
29. http://help4mi.narod.ru/c_learn/gol_lat.htm — Латинська Америка - загальні відомості.
30. http://geoman.ru/books/item/f00/s00/z0000017/st014.shtml — Страны и народы — Аргентина.
31. http://violencia.narod.ru/times.html — Аргентина — хроника реальных событий.