Смекни!
smekni.com

Становлення та основні засади політичної системи польського суспільства (стр. 2 из 5)

Сейм складався з 460 депутатів, що обиралися шляхом таємного голосування на основі загального, прямого та рівного виборчого права (ст. 21, п. 1; ст. 94). Депутати Сейму обиралися на чотири роки (ст. 28; п. 1). Головою Сейму був Маршал Сейму, який обирався зі складу Сейму та голосував на його засіданнях (сесіях) і слідкував за його роботою (ст. 23). До повноважень Сейму належало затвердження національних соціально-економічних планів строком на кілька років; затвердження державного бюджету та контроль за його виконанням (ст. 24). На своєму першому засіданні Сейм обирав із числа депутатів Державну раду в складі голови Державної ради, чотирьох його заступників, секретаря та одинадцяти членів (ст. 29; п. 1). Із закінченням повноважень Сейму Державна рада продовжувала функціонувати до обрання Державної ради Сеймом нового скликання (ст. 29; п. 3). В ст. 30 наводився перелік повноважень Державної Ради, з якого можна зробити висновок, що даний орган мав досить широке коло повноважень: призначати вибори до Сейму та скликати його засідання; слідкувати за дотриманням конституції в період між сесіями Сейму; видавати декрети, що мали силу закону; ратифікувати міжнародні договори; приймати вірчі грамоти акредитованих при Державній Раді дипломатичних представників інших держав; здійснювати право помилування; призначати осіб на цивільні та військові посади, передбачені законом. Та, не дивлячись на таке, досить широке коло повноважень, у всій своїй діяльності Державна Рада підпорядковувалась Сейму. До повноважень Сейму належала і така функція, як призначення та відставка Уряду Польської Народної Республіки – Ради міністрів або окремих членів Уряду (ст. 37). Депутатом Сейму міг бути обраний громадянин, що досяг 21 року (ст. 96). Кандидатів у депутати висували політичні та громадські організації (ст. 100). Кожен депутат мав звітувати перед виборцями про свою діяльність і діяльність органу, в який його було обрано (ст. 101).

Заключною статтею даної конституції визначалася одна з найголовніших функцій Сейму. Ця стаття проголошувала, що конституція може бути змінена лише за законом, який прийме Сейм Польської Народної Республіки більшістю, не меншою за дві третини голосів, якщо присутніх не менш, як половина загальної кількості депутатів.

Отже, проаналізувавши конституцію 1952 року, а саме її розділ, що стосується вищих органів державної влади, можна сказати, що за часів соціалістичної ідеології парламентаризму, в сучасному розумінні цього поняття, в тодішній Польщі не існувало. Усе життя суспільства підпорядковувалося єдиній ідеології, всі сфери життя людини спрямовувалися командною системою комуністичної партії. І очевидно, що в таких умовах і мови не може бути про вільний демократичний розвиток країни.

Наприкінці 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. у Польщі, як і в усіх країнах соціалістичного табору, визріли об’єктивні причини, що привели до краху командно-адміністративної системи. В усіх країнах почали здійснюватися системні перетворення, що торкнулися практично всіх сфер суспільного життя. Могутня соціалістична машина припинила своє існування, з нею загинула і єдина соціалістична ідеологія. Комуністична партія втратила монополію на владу і була вже неспроможна контролювати усі сфери життя людей. Отже, країни колишньої соціалістичної співдружності опинилися на роздоріжжі: перед ними постало складне питання, яким шляхом йти далі, в якому напрямку розвиватися? Більшість з них обрали демократичний шлях розвитку, що було відображено в основних законах нових демократичних держав.

Спочатку конституція 1992, а потім і конституція 1997 років проголосили, що Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. У першій статті цих конституцій зазначається, що органами держави у сфері законодавчої влади є Сейм і Сенат Республіки Польща, у сфері виконавчої влади – Президент Республіки Польща та Рада Міністрів, у сфері судової влади – незалежні суди. Тобто з даної статті видно, що в країні здійснюється чіткий розподіл владних повноважень, а це є однією з найголовніших ознак демократизації життя. Верховна влада в Республіці Польща належить народові. Народ здійснює владу через своїх представників, обраних до Сейму та Сенату. Сейм складається з 460, а Сенат із 100 депутатів та сенаторів. Усі вони обираються на загальних, рівних, прямих і пропорційних виборах шляхом таємного голосування (ст. 3). Термін повноважень Сейму та Сенату складає 4 роки з дня виборів. Вибори призначаються президентом, а не Державною Радою (як це передбачалося конституцією 1952 р.). Маршал та віце-маршал, що обираються зі складу Сейму, утворюють Президію Сейму. Президія скликає сесії Сейму та керує його роботою (ст. 10). Основною функцією парламенту є законотворення. Законодавча ініціатива належить депутатам, Сенатові, Президентові та Раді Міністрів. Право вносити поправки до законопроектів під час обговорення їх Сеймом належить заявникові, депутатам і Раді Міністрів (ст. 15; п. 1, 3). Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму подає на підпис Президентові. Президент підписує закон впродовж 30 днів з моменту його подання та віддає розпорядження про його опублікування в Законодавчому віснику Республіки Польща. Президент може відмовитися підписати закон і разом з умотивованою пропозицією передати його Сеймові на повторне обговорення. Після повторного затвердження закону Сеймом більшістю у дві третини голів Президент протягом семи днів підписує закон і віддає розпорядження про його опублікування у Законодавчому віснику Республіки Польща (ст. 18, п. 1-3).

З питань, які мають особливе значення для держави, може проводитися референдум. Призначити референдум має право Сейм (прийнявши постанову абсолютною більшістю голосів) або Президент, за згодою Сенату, висловленою абсолютною більшістю голосів (ст. 19, п. 1,2).

До повноважень парламенту належить і затвердження державного бюджету. Проект закону про державний бюджет у Сейм подає Рада Міністрів. Сенат може ухвалити постанову про затвердження прийнятого Сеймом закону про державний бюджет або внести в нього поправки впродовж 20 днів з дня передання його Сенатові.

Отже, коло питань, що вирішує парламент, дійсно широке та різнобічне, оскільки функціонування даного органу законодавчої влади має життєво важливе значення для нормального та стабільного життя суспільства.

Останні парламентські вибори відбулися в Польщі восени 2001 року. Вони не принесли несподіванок у сенсі визначення переможця. Як і передбачалося ним став блок Союзу лівих демократів (СЛД) та Унії Праці (УП) на чолі з 55-річним Лєшеком Міллером. За цю політичну посткомуністичну структуру лівого спрямування віддали голоси майже 42,7 % виборців (хоча попередньо демократичній лівиці прогнозувалася підтримка не менше 51 % електорату). Такий результат дав можливість блоку СЛД-УП отримати 226 депутатських мандатів із 460, що не привело до його абсолютної більшості в нижній палаті парламенту. Для порівняння, після перемоги на попередніх парламентських виборах 1997 р. коаліція демократичних сил Акція виборча "Солідарність"(АВС) одержала 202 місця у Сеймі.

Переміна політичних настроїв поляків і вибір електорату у 2001 році на користь лівих пояснюється насамперед тим, що їх об’єктивним союзником стала економічна та політична ситуація в державі. Уповільнення темпів економічного зростання, бюджетний дефіцит, фінансова криза, високий рівень безробіття (насамперед у селах і маленьких містечках) серйозно підірвали ще недавно достатньо міцні позиції "Солідарності" – партії, що відіграла вирішальну роль становленні нової демократичної Польської Республіки. Проти правих зіграла і їх поразка на президентських виборах 2000 року: найбільш імовірного конкурента Кваснєвського ліберала Олеховського (він здобув підтримку 17,3 % виборців) правий табір звинуватив напередодні виборів у всіх "смертних" для польського політика гріхах – від єврейського походження до співробітництва із спецслужбами.

Загалом парламентські вибори – 2001 продемонстрували наступне: по-перше, низьку електоральну активність: у них взяло участь 45,8 % всіх виборців; по-друге, радикальний, цілком демократичний і вповні прогнозований перехід ініціативи від правих (АВС) до лівих (СЛД-УП); по-третє, розчарування поляків реформами уряду Єжи Бузека та партійними розбіжностями всередині попередньої коаліції, що об’єднала представників різних ідеологічних напрямків: від консервативних католиків до"послідовно" правих; по-четверте, появу двох нових політичних сил на правому фланзі – ліберальної партії "Громадянська платформа" (12,7 % голосів виборців) та партії "Право і справедливість" (9,8 %). Можна констатувати, що найважливішим підсумком останніх польських парламентських виборів стало формування та зміцнення сильних політичних рухів, які сповідують ліберальні цінності та ведуть країну до інтеграції у європейське співтовариство, спираючись уже не стільки на антирадянську та антикомуністичну ідеологію, а, насамперед, на прагматичні інтереси поляків.

4.2 Виконавча влада Республіки Польща

політичний влада сейм президентство судовий

4.2.1 Інститут президентства в Польщі

Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формально найвище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. Главою держави в Польщі на сучасному етапі розвитку є президент.