Підбиваючи підсумки, треба зазначити, що концепція громадиМ. Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінністьвизнається за особистістю (громадянином), тому громада у нього це вільнаспілка осіб (громадян) об’єднаних для спільної справи. По сутіМ. Драгоманов обґрунтовує громадянську модель місцевого самоврядування,в якої самоврядні громади, як самостійні соціальні одиниці є основоюдемократичної федеративної держави, яка має явні переваги порівняно зунітарною державою, оскільки створює передумови для вищого ступенялюдської свободи. В його концепції інститут самоврядування – це не лишеформа децентралізації держави, а й механізм суспільно–політичного ладу, задопомогою якого організація влади будується за принципом «знизу догори» ідіє за схемою: громадянин – громада – волость – повіт – область – держава.
3. Розвиток ідеї федералізму в працях М. Грушевського
На початку ХХ ст. в умовах кризи російського імперського суспільстваМ.Грушевський активно включився в обговорення шляхів його реформування імодернізації. Аналіз громадськополітичної діяльності вченого у той період дозволяє виділити кілька засобів реалізації ним своїх світоглядних позицій. Можнаговорити про його потужну інтелектуальну працю та спроби відігравати домінуючу роль у національновизвольному русі підросійської України. Відображеннямпершого була політична публіцистика М.Грушевського, другого – співпраця з українською фракцією Державної думи й організаційна робота по формуванню нової політичної партії. Визначені нами форми громадської реалізації вченого будуть основними підходами для історичної реконструкції конституційного проекту федералізації Російської імперії. Адже саме ця проблема виступила своєрідною інтелектуальною спонукою і становила зміст засобів політичної діяльностіМ.Грушевського на початку ХХ ст.
Історіографічний дискурс проблеми знаходиться у площині відсутності спеціального дослідження. Головним чином більшість студій мають уточнюючий характер стосовно обраного автором напрямку вивчення. Тому в межах постановки питання звернемо увагу лише на ті праці, які тою чи іншою мірою висвітлюють аспекти федералізму у конституційному проекті М.Грушевського напочатку ХХ ст. В історіографії виділяються праці, присвячені конституційному проекту вченого1 та, власне, різноманітним аспектам його появи й впливу наукраїнський історичний процес.
У той час важливе місце посідало питання визначення ролі М.Грушевського,його впливу на російську ліберальнодемократичну думку, в котрій провідне місце займала прогресивна інтелігенція, і революційний рух, який намагався залучити до політичної боротьби всі соціальні групи та класи.
До основних ідеологічних пріоритетів російського “руху визволення”, котрий активно виступав за модернізацію імперського самодержавства, не належаладумка про децентралізацію на федералістських началах. Його провідники відстоювали й прагнули реалізувати політичну трансформацію Росії у напрямку утвердження монархічноконституційного устрою, з котрим пов’язували гарантуванняюридичної законності, громадянського рівноправ’я і вольностей. Революційнийрух поставив своїм завданням проведення докорінної перебудови в житті держави шляхом впровадження соціалістичних моделей суспільного розвитку. Тим самим не виключалася можливість федералістської трансформації держави.
Розгляд місця та ролі М.Грушевського у виробленні конституційного проекту перебудови Росії потребує виявлення системи політичних уявлень і переконань, аналіз мислиннєвих конструкцій, домінуючих соціальних мотивів поведінки вченого, а також простеження, як вони співвідносилися з об’єктивними матеріальними (меркантильними) бажаннями, зумовивши його відмову брати участьу революційній боротьбі. Зрозуміло, що людина, котра в житті проявляла рисипоміркованого позитивіста, намагалася продукувати легітимні й прогресивні ідеїв контексті певних некризових подій.
У березні 1905 р. М.Грушевський прилучився до обговорення конституційного питання в середовищі “великоруської” інтелігенції. У цьому аспекті виділяються дві ідеологічні іпостасі історика, які мали загальноросійську та українськухарактеристики. Поперше, він виступав ліберальним реформатором, вимагаючируйнації імперського самодержавства і підтримки запровадження громадянськихсвобод людини. Подруге, саме тоді й значною мірою завдяки ініціативі М.Грушевського “українське питання” стало в пресі предметом гострих дискусій та обговорення представниками різних політичних течій тогочасного суспільства. Виявляється високий рівень далекоглядності вченого, котрий проявився в умінніпідмінити актуальну проблему конституційного переустрою на вирішення неактуального для імперської еліти “українського питання”, що, власне, своєю постановкою могло загрожувати єдності й цілісності Російської держави. У той час,крім численних газетних публікацій, журнальних статей, окремими виданнямивиходять публіцистичні твори М.Грушевського. “Взагалі для публічного роз’яснення “українського питання” з демократичних позицій, мабуть, ніхто більше незробив у Російській імперії, як М.Грушевський”, – відзначив В.Сарбей.
У період демократичної революції 1905–1907рр. було видано два збірникастатей ученого: “Освобождение России и украинский вопрос” та “З біжучої хвилі. Статті і замітки на теми дня”, у котрих він із нових позицій подав власне бачення вирішення національного питання в імперії на прикладі українського. Утравні 1905 р.
М.Грушевський опублікував у “Літературнонауковому вісник”статтю ”Конституційне питання і українство в Росії”. У своїй студії вченийспершу розглянув суспільнополітичне становище в імперії, висловивши думкущодо важливості участі представників українського визвольного руху у відповідній перебудові Росії. Автор навів ряд показових прикладів підтримки ініціативукраїнських представників на з’їздах журналістів та літераторів, делегатівземств, на яких було схвалено резолюцію про національнотериторіальну автономію. Досить вдалим виявляється авторський аналіз перспектив українського руху в процесі розв’язання актуальних проблем Російської імперії. М.Грушевськийпідкреслив надмірну пасивність української інтелігенції у політичній діяльностіпо забезпеченню національних прав народу. Недаремно він завершив статтюзверненням до подібних діячів” “Чим покриваєте ви перед сумлінням своїм, перед людьми, що вас окружають, свою пасивність, свою байдужість супроти своєї суспільності, свого народу? Чим оправдаєте ви своє недбальство, свою упертість у критичнім часі, коли земля горить під ногами й Україна може безповоротно бути полишеною при переустрою відносин Росії?”5.М.Грушевський далі в розвідці висвітлив свою позицію стосовно представленого російськими лібералами конституційного проекту змін державного управління у Росії. Вказуючи на позитивність, власне, постановки питання щодо реформування в імперії, вчений виділив ряд недоліків, котрі властиві проекту лібералів, серед яких прихильність до державного централізму, нехтування національним питанням, недостатнє врахування прав нацменшин, вимога збереженнявеликих виборчих округів і двопалатного представництва. М.Грушевський рішуче засудив великоросійську позицію лідера російського ліберального рухуП.Струве, котрий відкидав принцип самоврядування для України. Вчений водночас позитивно ставився до вимоги лібералів щодо створення уряду з виборнихпредставників. У контексті розробки пропозицій російських опозиційних діячівМ.Грушевський висував власний механізм організації влади, який мав ґрунтуватисяВипуск ХІVна рівних правах, загальних можливостях, демократизмі для кожної національноїменшини. Як наслідок, учений подав своє бачення децентралізації державноїсистеми Росії. “Українці й всі інші недержавні народності повинні змагати до того, щоб ся обласна самоуправа не була привілегією тільки декотрих національностей, але щоб на основі самоуправи національних територій була організованався Росія, бо тільки децентралізація може забезпечити успішний економічний ікультурний розвій провінцій і тільки організація самоуправи на національній підставі, в територіях національних може знейтралізувати, звести до найменшихрозмірів національну боротьбу, зробивши національність тим, чим вона повиннабути, – підставою, ґрунтом економічного, культурного й політичного розвою.
Ретельний аналіз М.Грушевським можливостей українського національногоруху та потребросійської передової еліти у контексті подій демократичної революції 1905–1907 рр. дозволив йому далі в своїй студії запропонувати проект національнотериторіальної децентралізації Росії, котрий став основою федералістської ідеї вченого на початку ХХ ст. Природно, що головний акцент робився навикористанні терміну “конституційний проект”, який мав на меті приховатиреальні ідеї й зміст пропозицій М.Грушевського. Важливо також відмітити, щоавтор розширив тогочасне розуміння автономізму, доповнивши його гуманізмом,демократичною процедурою формування органів влади і принципом виборів. Такий сенс проекту М.Грушевського суперечив самій природі існування імперськоїдержави, котра поєднувала риси Заходу та Сходу.
Головним моментом в утворенні автономнофедералістського устрою Росіївчений виділяв організацію виборчої системи. Він пропонував прямі вибори перенести в обласні сейми. Делегати цих останніх представлятимуть свій регіон узагальнодержавному парламенті, який буде формуватися на підставі непрямихвиборів. Для забезпечення прозорості направлення депутатів М.Грушевський ізметою попередження дискримінації національних меншин подав механізм обрання: одного депутата від чотирьох членів обласного сейму. До ”конституційного проекту” автор додав важливий принцип організації влади у національнотериторіальній автономії, котрий полягав в утвердженні загального, рівного й таємного голосування. Усвідомлюючи себе представником інтелігенції та розуміючиїї роль у політичній консолідації суспільства, вчений вважав за необхідне гарантувати їй вищу норму представництва, людьми ”з вищим науковим чи культурним цензом, які значною мірою стоять поза чисто класовими чи становими інтересами: такі круги, не зв’язані чисто класовими інтересами, в Росії безперечно існують і своєю участю в парламентарнім житті можуть бути корисним, нейтральним, об’єктивним елементом супроти боротьби матеріальних і класових інтересів. Автор вважав за потрібне, щоб інтелігенції було надано 25 відсотківзагальної кількості сеймових мандатів.