Основу цієї системи калькулювання складає облік витрат по кожному процесу в розрізі окремих статей з розділенням обліку готової продукції і незавершеного виробництва. Процес калькулювання витрат при використанні цієї системи проходить наступні чотири етапи:
а) на першому етапі визначається об’єм незавершеного виробництва продукції в “еквівалентних одиницях”. Цей об’єм розраховується шляхом множення кількості одиниць продукції, що знаходиться в процесі обробки, на ступінь завершеності їх обробки (наприклад, 100 одиниць продукції, обробка яких завершена на 30%, буде складати 30 еквівалентних одиниць);
б) на другому етапі визначається загальна кількість продукції, вироблена (реалізована) в звітному періоді часу. Цей розрахунок проводиться за наступною формулою:
ЗК = ЗНПп + ПП – ЗНПк,
де ЗК – загальна кількість виробленої продукції в звітному періоді;
ЗНПп – запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
початок періоду;
ПП – кількість повністю завершеної і переданої далі продукції;
ЗНПк – запаси незавершеної продукції в еквівалентних одиницях на
кінець періоду.
в) на третьому етапі визначається загальна сума прямих і непрямих витрат на виробництво продукції по всіх її процесах;
г) на четвертому етапі розраховується питома собівартість продукції, тобто визначається об’єм сукупних витрат на одиницю продукції.
Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості є її простота, можливість ефективного управління незавершеним виробництвом і запасами готової продукції, групування витрат на виробництво і реалізацію продукції в розрізі центрів відповідальності. В цей же час основним недоліком цієї системи калькулювання є непомірне усереднення собівартості продукції. В ній не враховуються сезонні особливості її виробництва, особливості витрат на зберігання запасів і т.д.
Попроцесна система калькулювання собівартості продукції широко використовується на підприємствах вугільної, нафтової, хімічної, фармацевтичної, легкої, харчової промисловості та інших аналогічних за організацією технологічних процесів галузях економіки.
3. Нормативна система калькулювання собівартості продукції (або система “стандарт-костинг”) полягає в її здійсненні на основі розроблених норм і нормативів витрат. При цьому фактичні операційні витрати різних видів порівнюються з нормативними з метою виявлення і відображення в обліку розмірів відхилень (тому цю систему часто називають “управління витратами за відхиленнями”).
Нормативна система калькулювання собівартості продукції здійснюється за наступними основними етапами:
а) розробка системи норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів, живої праці, окремих видів інших прямих і непрямих витрат. Ці нормативи розробляються на одиницю продукції, на окремі види робіт і т.д. Нормативи формуються в розрізі окремих статей облікової калькуляції;
б) поточний облік витрат у розрізі норм з одночасним визначенням розміру відхилень від цих норм;
в) поточний облік зміни значень норм і нормативів, які використовуються підприємством в процесі здійснення своєї діяльності;
г) визначення фактичної собівартості виробленої (реалізованої) продукції. Цей розрахунок здійснюється за формулою:
ФСП = НС ±SВФВ ± ЗН,
де ФСП – фактична собівартість одиниці виробленої (реалізованої)
продукції в звітному періоді;
НС – сумарна нормативна собівартість одиниці продукції,
встановлена на підприємстві;
SВФВ – сумарне відхилення (економія або перевитрата) фактичних
витрат на виробництво (реалізацію) одиниці продукції від
нормативів в звітному періоді;
ЗН – сумарна зміна (збільшення або зменшення) норм, які
визначають нормативну собівартість продукції, в звітному
періоді.
Перевагою використання даної системи калькулювання собівартості продукції є впровадження в операційну діяльність підприємства прогресивних норм і нормативів витрат; високий зв’язок цих нормативів з розробленою ціновою політикою підприємства; підвищення ефективності контролю управління витратами; отримання більш точних результатів калькулювання. Разом з тим, вона має і деякі недоліки, основними з яких є: складність обліку широкої системи витрат; необхідність постійного управління системою норм і нормативів; нетиповість окремих звітних періодів з позицій здійснення витрат, неврахована в системі їх нормативів.
Нормативна система калькулювання собівартості продукції може використовуватися як самостійно, так і в якості додаткової до системи показного або попроцесного її калькулювання. Її можна використовувати на підприємствах з масовим постійним технологічним процесом виробництва і реалізації продукції, яка має стабільний збут і для якої використовують однорідні види сировини, матеріалів, напівфабрикатів – в машинобудуванні, нафтохімічній, текстильній, швейній, харчовій та інших галузях економіки.
4. Система калькулювання змінних витрат (“директ-костинг”) полягає в тому, що калькулюється не повна собівартість виробництва і реалізації продукції, а тільки питомі змінні операційні витрати (їх основу складають прямі види операційних витрат). Основна мета впровадження цієї системи калькулювання – забезпечити контроль за формуванням маржинального прибутку підприємства в розрізі конкретних видів продукції.
При цій системі калькулювання витрат маржинальний прибуток по конкретних видах продукції розраховується за наступною формулою:
МПп = Ц – Взмін,
де МПп – сума маржинального прибутку по конкретних видах продукції;
Ц – ціна реалізації одиниці виробленої продукції;
Взмін – сума змінних (прямих) витрат, віднесених на конкретні види
продукції.
Перевагами використання даної системи калькулювання собівартості продукції є її простота; мінімум здійснення розрахункових операцій, пов’язаних з розподілом непрямих витрат; висока надійність отриманих результатів, оскільки при цій системі в основному виключені неточності віднесення непрямих витрат на окремі види продукції в процесі їх розподілу; можливість цілеспрямованого управління як змінними витратами, так і маржинальним прибутком.
Розділ ІІ. Аналіз резервів зниження собівартості продукції
2.1 Аналіз діяльності ВАТ “Бердичівська фабрика одежі”
Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності підприємства, визначення впливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності діяльності.
Однією з найважливіших задач, які стоять перед легкою промисловістю, є забезпечення споживачів якісними товарами. В основі вирішення цієї задачі лежить створення діючого ефективного механізму господарювання, який дозволить в умовах ринкової економіки виявити і мобілізувати резерви зростання виробництва і зниження собівартості продукції, досягти при менших витратах збільшення випуску продукції за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.
В свою чергу інтенсивне використання виробничих ресурсів може бути забезпечене прискореним розвитком науково-технічного прогресу та посиленням режиму економії.
Досвід підприємств легкої промисловості і аналіз їх діяльності показують, що відсутність контролю і матеріальної відповідальності за необгрунтовані витрати виробництва призводять до того, що підприємства для зростання прибутку вибирають не інтенсивний шлях зниження собівартості, а екстенсивний.
В цих умовах слід встановити пріоритет собівартості продукції, як одного з головних факторів зростання прибутку, створити систему управління нею на підприємстві.
Управління будь-яким об’єктом потребує, перш за все, знання про його вихідний стан, відомостей про те, як існував і розвивався об’єкт в попередній період. Отримавши повну і достовірну інформацію про діяльність об’єкта в минулому, тенденціях, що склалися в його функціонуванні та розвитку можна впевнено приймати важливі управлінські рішення.
Проаналізуємо діяльність ВАТ “Бердичівська фабрика одежі”.
В 1995 році було засновано ВАТ “Бердичівська фабрика одежі” шляхом перетворення державного підприємства “Бердичівська швейна фабрика” у відкрите акціонерне товариство.
З 1992 року через складні економічні умови в країні, відсутність оборотних коштів та низьку купівельну спроможність вітчизняних споживачів підприємство почало працювати з іноземними партнерами на умовах давальницької сировини.
Робота на давальницькій сировині малорентабельна, але дозволяє:
1. Своєчасно проводити розрахунки з бюджетом, за енергоносії та опалення.
2. Забезпечити роботою та відповідно заробітною платою колектив підприємства кількістю 1273 чоловіка.
3. Зберігати і підвищувати кваліфікацію робітників та інженерно-технічних працівників підприємства.
4. Підвищувати якість продукції, що виготовляється, оскільки вимоги до якості інофірм дуже високі.
Завдяки напруженій роботі правління, всього колективу в цілому, вдалося стабілізувати роботу підприємства.
Так, у 2000 році кількість відпрацьованих годино-днів збільшилась на 40365 (19,54%).
На підприємстві збільшилася сума балансового прибутку з 391,4 тис. грн. в 1999 році до 583,0 тис. грн. в 2000 році.
Основні техніко-економічні показники роботи ВАТ “Бердичівська фабрика одежі” за 1999-2000 роки, а також відносне і абсолютне відхилення цих показників наведено в таблиці 2.1.
З таблиці 2.1 видно, що робота підприємства в 2000 році порівняно з 1999 роком значно покращилася:
- зросла кількість фактично відпрацьованих днів на 42,4 дні (22,55%);