запис містить заголовок, вибір і конструювання якого займає значне місце в каталогізаційних процесах, однак це не відбилося у визначенні. У словнику ж хоча й зачіпається перехід каталогізації на нові інформаційні технології, навіть не згадується про роботу в сфері створення і розвитку форматів подання бібліографічних даних. Цей напрям став одною з провідних функцій каталогізації.
Отже, спробуємо лаконічно сформулювати сучасне визначення каталогізації як управління Каталогізаційними даними, що стало можливим і необхідним з переводом каталогізації на сучасні інформаційні технології з метою формування електронних каталогів як системи БО, що відображає знання, зафіксовані в документах будь-яким способом - рукописним, друкованим, на магнітних чи оптичних носіях.
Рівень розвитку традиційної каталогізаційної технології уможливлював організацію інформаційного доступу до документів тільки на макрорівні (на рівні цілого монографічного або серіального видання, а кількість заголовків каталогізаційних записів обмежувалася правилами складання БО й зумовлювалася завданнями кожної окремої бібліотеки). Правила вимагали створення основного бібліографічного запису, котрий забезпечує пошук за основною пошуковою ознакою та додатковими бібліографічними записами, що складаються під заголовком або назвою, які відрізняються від початкових слів основного бібліографічного запису і забезпечують пошук за додатковою пошуковою ознакою[8;70].
Дескриптивну каталогізацію можна характеризувати як етап каталогізаційного процесу, пов'язаного з аналізом документа для виявлення необхідного набору елементів опису, визначенням і формулюванням першого елемента опису для традиційного каталогу й точок доступу для ЕК, та запис цієї інформації у формі каталогізаційного запису. Дескриптивна каталогізація своїм об'єктом має ідентифікуючі документ бібліографічні дані, тобто вихідні відомості, та фізичні дані (обсяг, розмір). Ідентифікація даних і опис - це взаємопов'язані процеси дескриптивної каталогізації. Ідентифікація передбачає виділення бібліографічних елементів, регламентованих певними правилами. Елементи складаються в бібліографічний запис і разом з обов 'яз-ковим позначенням місця збереження документа створюють каталогізаційний запис, який фактично є унікальним бібліографічним кодом для ідентифікації документа в конкретній бібліотеці, або бібліотеках, і дає змогу відрізнити його від будь-якого іншого.
Основною частиною каталогізаційного записує БО. На розвиток правил його складання традиційно впливали принципи організації і ведення алфавітних каталогів, необхідність давати в описі найповнішу інформацію про зміст і форму документа, зважаючи на можливості його ідентифікації серед кількості інших. Проблеми історії та сучасного стану методики складання БО розглядали Р.Гиляревський, І.Госін, Н.Никифоровська, Б.Винар, А.Тейлор та інші бібліотекознавці. Створені правил та інструкцій з методики опису має давню історію! в своєму розвитку пройшло кілька етапів: від розробки розрізнених інструкцій книгоопису, що не знайшли послідовного застосування у бібліотеках (XVII - друга пол. XIX ст.), створення національних зведень каталогізаційних правил, обов'язкових для використання у бібліотеках відповідних країн (перша пол. XX ст.), до стандартизації і розробки міжнародних принципів БО (друга пол. XX ст.)[9;18].
Однак лише на початку 60-х років рівень розвитку бібліотечної теорії каталогізації і виникнення потреби обміну інформацією між бібліотеками різних країн дозволив реально порушити питання про створення міжнародного зведення правил, що мало грунтуватися на стандартизованих засадах. Це завдання неможливо було вирішити без встановлення міжнародних принципів каталогізації. Важливість цієї проблеми пояснюється тим, що рівень розвитку науки, техніки, світової культури загалом викликав необхідність вищого рівня організації документальних комунікацій, їх упорядкування для розширення можливостей обміну інформацією, що неможливо без розробки єдиних принципів БО взагалі та подання заголовків бібліографічних записів (або точок доступу) зокрема.
Розв'язанню цих проблем було присвячено Міжнародну конференцію з принципів каталогізації, проведену під егідою ІФЛА в Парижі (1961). Обсяг застосування прийнятих форумом принципів каталогізації включає тільки вибір і форму заголовка та порядкових слів опису, тобто основні елементи, що визначають послідовність описів у бібліотечному каталозі. Згідно з принципами, необхідно забезпечувати пошук документів у каталозі у випадках, коли індивідуальний автор відомий більше ніж під одним іменем або формою імені; коли документ містить твір, відомий підрізними назвами. Вперше на міжнародному рівні були прийняті принципи застосування опису під колективним автором. Порушувалося й питання щодо доцільності одноразової обробки документів та подальшого використання її результатів у бібліотеках різних країн для створення банків даних на основі впровадження у бібліотечну практику засобів обчислювальної техніки.
Рішення паризької конференції спричинили удосконалення національних каталогізаційних інструкцій багатьох країн. Це було пов'язано, з одного боку, з розробкою єдиних принципів складання та стандартизацією структури БО в міжнародному масштабі, а з другого - зі впровадженням у каталогізаційні процеси електронно-обчислювальної техніки, що радикально змінила технологію організації та підтримки бібліотечних каталогів.
У діяльності щодо подання бібліографічної інформації в машинній формі з метою швидкого її розповсюдження та автоматизованої обробки лідируюче місце посіла Бібліотека Конгресу США, де вперше було розроблено уніфікований формат MARC. Після цього в бібліотечні» системах понад 20 країн світу (Канада, Великобританія, Франція, Голландія, Швеція, Іспанія тощо) були прийняті аналогічні формати класу MARC, за основними параметрами сумісні один з одним.
. Однак ISBD регламентують лише зміст та структуру БО і не мають відношення до правил подання заголовків. На відміну від цих стандартів, ГОСТ 7.1-76 «Библиографическое описание произведений печати», а пізніше ГОСТ 7.1-84 «Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления» заголовок умовно включено до переліку областей БО.
Реалізація другої умови була спрямована на розробку стандартної організації бібліографічних даних та обмін ними на машинних носіях. Це завдання вирішувалось у рамках міжнародної програми MARC (International Machine-readablecataloguingProgramme). Haоснові формату MARCрозроблено міжнародний формат ISO 2709-1981, що регламентує структуру запису на фізичному рівні.
У 1987 р. програма MARC злилася з програмою UBC у комплексну програму UBCIM. її мета - сприяти використанню сумісних бібліографічних записів та обміну ними між бібліотеками й національними бібліографічними службами. Щоб уникнути надмірних витрат на численні конверсії вже існуючих форматів, робоча група ІФЛА в 1987 р. розробила узагальнюючий ці формати міжнародний комунікативний формат UNIMARC. Важливо, що в сферу діяльності програми включено АК форми та структури заголовків опису. Тобто проблема управління каталогізаційними даними набула міжнародного значення і всі напрацювання, започатковані «Паризькими принципами» та отримані в ході стандартизації БО і форматів подання цих описів, почали складатися в спеціальну методику проведення авторитетної роботи і створення систем АК.
Отже, розробка MARC-форматів, розвиток бібліографічних мереж і проектів кооперативної каталогізації революціонували каталогізацію. Застосування стандартів БО та АК дало можливість бібліотекам інтегрувати свої каталогізацій ні ресурси та використовувати записи, створені різними бібліотеками в локальних каталогах з мінімальними змінами. Прикладом такої організації машиноорієнтованої каталогізації слугує досвід США.[10,23]
Оскільки Бібліотека Конгресу створює більшість записів, що використовуються й іншими бібліотеками, останні прагнуть точно наслідувати її практику, а бібліотечні мережі адаптують бібліографічні стандарти згідно з політикою цієї книгозбірні. Внаслідок цього інтерпретовані Бібліотекою Конгресу каталогізаційні правила та політика їх застосування стали defacto національними стандартами. Усвідомлення того, що бібліотеки, як правило, не мають можливості зберігати всі необхідні документи, призвело до необхідності забезпечення бібліографічного доступу до тих документів, котрі фізично відсутні в бібліотеках. Розповсюдження факсів і комп'ютерних мереж, які сприяють передаванню документів та інформації про них, зробило розподіл ресурсів реальнішим. Кооперативна система каталогізації підвищила вимоги до локальної інформації, а саме - принципів її подання, збереження, користування. Це змусило бібліотеки точно подавати свою інформацію з обов'язковим наданням спеціального ідентифікатора (сигли) до відповідного запису OCLC.
2.2 Проблеми каталогізації
Різноманітність і обмеження локальних систем ускладнюють розвиток та функціонування національних стандартів. Перенесення можливості використання форматів подання з національного рівня на локальний означає, що бібліотеки мають взяти на себе витрати на розвиток однакових можливостей у багатьох різних системах. Це підкреслює важливість створення національних форматів даних і необхідність проведення такої роботи в Україні.