Цікавим є також і те, що ні ч. 4 ст. 32, ні ч. 3 ст. 34 Конституції України не передбачають право юридичних осіб на судовий захист права на спростування недостовірної інформації та стягнення у зв’язку з цим моральної і матеріальної шкоди. Однак в Україні існує більше десятка нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано декларують право юридичної особи на відшкодування моральної шкоди. До справ про відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, безпосередній стосунок мають, безумовно, ст. 7, 4401 ЦК України, ст. 49 Закону України “Про інформацію”, ст. 33 Закону України “Про інформаційні агентства”, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, ст. 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, ст. 33 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, ст. 11 Закону України “Про іноземні інвестиції”, ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, ст. 21 Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, ст. 17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”.
Проте жодна з цих норм не містить визначення моральної шкоди для юридичної особи (Найбільш детальне визначення моральної шкоди для юридичної особи дано в Законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “моральна шкода – шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження”.). Немає чіткого визначення її і в постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 від 28.09.90 р. (із змінами та доповненнями) та № 4 від 31.03.95 р. Президія Вищого арбітражного суду України в роз’ясненні № 02-5/95 від 29.02.96 р. взагалі зазначила, що “моральною визнається шкода, завдана організації порушенням її законних немайнових прав”.
Відсутність такого визначення свідчить, на нашу думку, про неможливість його формулювання і, відповідно, на користь твердження про те, що моральна шкода не може бути завдана юридичній особі.
Однак не можна заперечувати і ту обставину, що протиправні дії, зокрема, ЗМІ у вигляді недобросовісної публікації, можуть завдати шкоди діловій репутації юридичної особи, суттєво знизивши її суспільно-позитивну оцінку. І ця шкода, не будучи моральною, безумовно носить немайновий характер, оскільки існує вірогідність зниження рівня немайнових активів організації.
Тому, на наш погляд, слід розмежовувати два поняття – “моральна шкода” , тобто немайнова шкода, завдана фізичній особі, та власне “немайнова шкода” як шкода завдана немайновим активам юридичної особи. Принципова різниця між цими поняттями полягає не тільки у визначенні суб’єкта, якому заподіяна шкода, а й у тому, що подібна немайнова шкода, на відміну від моральної, повинна мати безпосередній та невід’ємний причинний зв’язок з втратами майнового характеру. Про це свідчить аналіз економічного визначення ділової репутації, що поданий вище. Певною мірою про це йдеться і в останньому дослідженні В.П. Паліюка[29]. Наявність таких втрат, зі свого боку, має визначати наявність завдання шкоди діловій репутації. Відсутність втрат майнового характеру має свідчити про відсутність такої шкоди. При цьому слід відмежовувати немайнову шкоду, завдану юридичній особі внаслідок зменшення нематеріальних активів, від втраченої вигоди в результаті правопорушення, яка належить до майнової шкоди.
Право на компенсацію немайнової шкоди слід закріпити за всіма юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності. Не можна погодитись з тією думкою, що організацією, якій заподіяна немайнова шкода, може бути лише суб’єктом господарської діяльності[30]. Немайнова шкода може бути заподіяна і юридичній особі, яка не є суб’єктом господарської діяльності (в тому числі, державному органу).
Глава 4. Дефініція поняття моральної (немайнової) шкоди.
Таким чином, можна стверджувати, що моральна (немайнова) шкода є такою ж реальною шкодою як і майнова Моральна шкода полягає у зменшенні або втраті того чи іншого немайнового блага, належного потерпілому (фізичній або юридичній особі) і є наслідком протиправної поведінки завдавача.
Виходячи з цього, можна дати наступні визначення поняття моральної (немайнової) шкоди.
Під моральною (немайновою) шкодою, завданою фізичній особі, необхідно розуміти моральні (психічні та фізичні) страждання, які виникли внаслідок посягання на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров’я, честь, гідність і т.д.), порушення особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими (право авторства, право на ім’я і т.д.), а також майнових прав фізичної особи.
Щодо немайнової шкоди, заподіяної юридичній особі, то під такою шкодою слід розуміти втрати майнового та немайнового характеру (зменшення нематеріальних активів), які настали або могли настати в разі приниження ділової репутації підприємства, установи або організації, внаслідок порушення немайнових прав юридичної особи, пов’язаних з майновими (суміжних прав, права на фірмове найменування, товарний знак, торгову марку, розголошення комерційної таємниці і т.п.), і вимагають додаткових витрат на відновлення нематеріальних активів.
Наведені визначення, на нашу думку, достатньою мірою розкривають зміст поняття моральної (немайнової) шкоди, а також її особливості по відношенню до фізичних та юридичних осіб.
Поняття моральної (немайнової) шкоди є збірним і включає в себе як моральну шкоду завдану громадянину так і немайнову, спричинену організації. Зважаючи на їх суттєві відмінності було б доцільно спочатку на загальнотеоретичному, а згодом і на законодавчому рівні провести розмежування поняття моральної (немайнової) шкоди, і надалі вживати термін “моральна шкода” на позначення немайнової шкоди, завданої фізичній особі, а термін “немайнова шкода” – стосовно юридичних осіб. А це в свою чергу дозволило б запобігти різному тлумаченню правових норм, які регулюють відшкодування моральної (немайнової) шкоди, уніфікувати практику їх застосування та уникнути підміни одних понять іншими.
Розділ II. Компенсація моральної (немайнової) шкоди як різновид цивільно-правової відповідальності
Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття “нематеріальне благо” є збірним, воно стосується як самого “блага”, так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав. До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право, відшкодування збитків (ст. 6 ЦК).Законом України 3188-12 від 6 травня 1993 р. передбачений новий спосіб захисту цивільних особистих прав – це відшкодування моральної (немайнової) шкоди, який включено до статей 6, 7 та 4401 ЦК України.
Глава 1. Поняття відшкодування моральної (немайнової) шкоди
У доктрині цивільного права неправомірне заподіяння шкоди є юридичним фактом, який породжує особливий вид цивільних правовідносин – позадоговірне або деліктне (від лат. delictum – правопорушення) зобов’язання.
Деліктне зобов'язання – це зобов'язання, в якому особа, що протиправно завдала шкоди майновим чи немайновим благам громадянина або організації (завдавач), зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі[31].
Дане визначення у повній мірі поширюється на заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Моральна шкода є юридичним фактом, на підставі якого, відповідно до ст. 4401 ЦК України між потерпілим і завдавачем шкоди виникають деліктні зобов’язання, в яких на правопорушника покладається обов’язок відшкодувати завдану шкоду, тобто він несе цивільно-правову відповідальність. При цьому, враховуючи те що ст. 4401 ЦК України, розміщена у главі, якою регулюються деліктні зобов’язання, то до правовідносин з приводу відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинні застосовуватися усі правила про деліктні зобов’язання без будь-якого винятку.
Деліктне зобов'язання з приводу заподіяння моральної шкоди – це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.
Суб'єктами деліктного зобов’язання є потерпілий і завдавач моральної шкоди. Як уже зазначалося потерпілим у зобов’язаннях, що випливають із завдання моральної (немайнової) шкоди можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, яким завдано моральну (немайнову) шкоду.
Разом з тим дискусійним є питання чи мають право на відшкодування моральної шкоди, тобто чи є потерпілими, родичі особи, яка загинула внаслідок протиправних дій. За загальним правилом, невід'ємне право на компенсацію моральної шкоди належить лише фізичній особі, якій безпосередньо заподіяна така шкода порушенням її прав. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, право на її відшкодування не мають. На нашу думку, необхідно встановити один виняток з цього правила: компенсувати моральну шкоду необхідно громадянам, які внаслідок злочинних чи інших протиправних діянь втратили близьку їм людину (тобто, має місце порушення прав іншої особи на життя). В даному разі мова йде не про моральну шкоду, заподіяну особі до її смерті, право на відшкодування якої успадковують члени сім’ї, а про шкоду, заподіяну внаслідок втрати близької людини як один з випадків спричинення немайнової шкоди. Адже у разі смерті особи розриваються сімейні стосунки, і членам її сім’ї та родичам завдаються душевні (іноді фізичні) страждання та переживання. Саме це, як вважаємо, дає право всім членам сім’ї та родичам ставити питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.