Неадекватне прийняття —це «відторгнення» дитини, негативне ставлення до неї. У батьків це ставлення може проявлятись у роздратуванні, по відношенню до дитини, у ігноруванні її інтересів в силу їх примітивності а також у бажанні покарати дитину.
При суб’єктивному прийнятті дитина з особливими потребами сприймається як суб’єкт соціальних відносин, тобто як повноправний член суспільства. Ані батьки, ані найближче оточування не фокусуються на інвалідності дитини, що є сприятливим фактором до її подальшої адаптації у суспільстві і соціумі, а також сприяє поступовій еволюції ставлення до людей з обмеженими можливостями у суспільстві. А при об’єктивному прийнятті —як особистість, яка віддалена від суспільства. Це обумовлене перш за все тим, що суспільство прагне до того, щоб відкупившись від дитини з особливими потребами з одного боку, обмежити її соціально і виховати в ній споживацьке ставлення до здорових людей і суспільства. У батьків об’єктивне ставлення проявляється у бажанні «сховати» дитину від усіх, що, в свою чергу, впливає на набування неадекватної форми взаємодії дитини з соціальним середовищем і виникнення комунікативних проблем і перешкод. Через це відносини з людьми фарбуються в свідомості дитини в несприятливі тони, для неї характерні відгородженість, тривожність, агресія.
Таким чином, можна сказати, що психологічними особливостями особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами є розуміння того, що інвалідність дитини різко змінює все буття і поведінку сім’ї — цінності, прагнення, психологічні стан і реакції батьків.
Однією ж з проблем сім’ї, яка має дитину з особливими потребами, є сприйняття її як фактора, що порушує нормальну (в суспільстві усталену) функцію сім’ї. Подальший розвиток сімейних відносин гармонізує або ще більше викривлює їх і відповідним чином впливає як на дорослих, так і на дітей. Тож родині, батькам зокрема, треба бути свідомими щодо перебігу хвороби, перспективи психічного розвитку дитини і відповідним чином будувати свої стосунки у родині та за її межами.
Таким чином, під особистісним прийняттям ми розуміємо цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються по відношенню до неї, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків. Це визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків. У ситуації з дитиною з особливими потребами —це найбільш актуально. Також у рамках особистісного прийняття або неприйняття дитини формується психологічний і емоційний стан батьків, та рівень спілкування у родині, коли з'являється дитина з особливими потребами. Особистісне прийняття або неприйняття батьками дефекту дитини також лежить в основі виховного впливу батьків і впливає на визначення батьками моделі виховання.
Основними структурними елементами психологічного прийняття є:
1) сприймання дитини на когнітивному рівні («інфантилізація»);
2) інтегральне емоційне ставлення («прийняття-нехтування»);
3) форми та спрямованість контролю за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»);
4) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»).
РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНОГО ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
2.1Організація дослідження
Метою даного дослідження було виявлення особливостей особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами.
Поставлена мета реалізується у вирішенні наступних завдань.
1.Підібрати методики для дослідження особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами.
2. Провести емпіричне дослідження.
3. Зробити відповідні висновки.
У дослідженні брали участь 40 сімей. Випробовуваних було розподілено на дві групи. У першу групу увійшли сім'ї, які мають дітей з нормальним розвитком, а до другої групи увійшли сім'ї, що мають дітей з особливими потребами.
Перша група: вік батьків —від 26 до 35 років. У дослідженні брали участь 17 матерів і 3 батька. Вік дітей —від 6 до 7 років, з них 12 дівчаток, 8 хлопчиків.
Друга група: вік батьків —від 25 до 36 років. У дослідженні брали участь 18 матерів та 2 батька. Вік дітей — від 6 до 10 років, з них 15 дівчаток, 5 хлопчиків.
Емпіричне дослідження проводилося у декілька етапів:
1) перший етап – дослідження особливостей батьківського ставлення до дітей з нормальним розвитком;
2) другий етап – дослідження особливостей батьківського ставлення до дітей з особливими потребами;
3) третій етап – дослідження системи міжособистісних відносин і характеру комунікацій в сім'ї, де виховується дитина з нормальним розвитком;
4) четвертий етап – дослідження системи міжособистісних відносин і характеру комунікацій в сім'ї, де виховується дитина з особливими потребами.
2.2 Методи дослідження
Для діагностики спілкування в сім'ях з нормальними дітьми і дітьми з особливими потребами була використана «Методика діагностики батьківського ставлення», авторами якої є А.Я. Варга і В.В. Столін [36].
Батьківське ставлення розуміється, як система різноманітних почуттів і вчинків дорослих людей по відношенню до дітей. З психологічної точки зору батьківське ставлення —це психологічна установка по відношенню до дітей, що включає в себе раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Всі вони в тій чи іншій мірі оцінюються за допомогою опитувальника (див. Додаток 1), що становить основу даної методики.
Методика містить 61 питання опитувальника, які становлять п'ять наступних шкал, що виражають собою ті чи інші аспекти батьківського відносини.
1. «Прийняття - відкидання». Ця шкала відображає і уособлює інтегральне емоційне відношення і загальне емоційно позитивне (прийняття) або емоційно негативне (відкидання) ставлення до дитини.
2. «Кооперація». Ця шкала висловлює прагнення дорослих до співпраці з дитиною, прояви з їх боку щирої зацікавленості та участі в її справах, а також відображає соціально бажаний образ батьківського ставлення.
3. «Симбіоз». Питання цієї шкали орієнтовані на те, щоб з'ясувати, чи прагне доросла людина до єднання з дитиною чи, навпаки, намагається зберегти між дитиною і собою психологічну дистанцію. Це своєрідна контактність дитини і дорослої людини.
4. «Авторитарна гіперсоціалізація». Ця шкала відображає форму та напрямок контролю за поведінкою дитини, тобто характеризує те, як дорослі контролюють поведінку дитини, наскільки вони демократичні або авторитарні по відношенню до неї.
5. «Маленький невдаха». Ця остання шкала відображає особливості сприймання та розуміння дитини батьками, тобто вона показує, як дорослі відносяться до здібностей дитини, до її успіхів та невдач.
Обробка результатів та їх інтерпретація.
Для кожного з видів батьківських відносин, що виявляються за допомогою даного опитувальника, нижче вказані номери суджень, пов'язані з даним видом.
«Прийняття - відкидання»: 3, 5, 6, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 23, 24, 26, 27, 29, 37, 39,40, 42, 43, 44 , 45, 46, 47, 49, 51, 52, 53, 55, 56, 60.
«Кооперація»: 21, 25, 31, 33, 34, 35, 36.
«Симбіоз»: 1, 4, 7, 28, 32, 41, 58.
«Авторитарна гіперсоціалізація»: 2, 19, 30, 48, 50, 57, 59.
«Маленький невдаха»: 9, 11, 13, 17, 22, 28, 54, 61.
За кожну відповідь «так» випробуваний отримує 1 бал, а за кожну відповідь типу «ні» – 0 балів. Високі бали вказують на значну розвиненість даних видів батьківських відносин, а низькі бали —на те, що вони порівняно слабко розвинені.
Високі бали за шкалою «Прийняття–відкидання» —від 23 до 33 —говорять про те, що у цього випробуваного є виражене позитивне ставлення до дитини. Дорослий в даному випадку приймає дитину такою, яка вона є, поважає і визнає її індивідуальність, симпатизує їй, схвалює її інтереси, підтримує плани та різноманітні зачинання, проводить з нею досить багато часу і нітрохи не шкодує про це.
Низькі бали за цією ж шкалою —від 0 до 8 говорять про те, що дорослий відчуває по відношенню до дитини, в основному, тільки негативні почуття, роздратування, злість, досаду, навіть іноді ненависть. Такий дорослий вважає дитину невдахою, не вірить у її майбутнє, і у те, що вона досягне чогось у житті через свої низькі здібності, дурні нахили та невеликий ум. Дорослий також низько оцінює здібності дитини і нерідко своїм ставленням третирує дитину.
Високі бали за шкалою «кооперація» — 7-8 балів — є ознакою того, що дорослий проявляє щирий інтерес до того, що цікавить дитину, він високо оцінює здібності дитини, вірить у те, що вона досягне успіху у майбутньому, заохочує самостійність та ініціативу дитини, прагне бути з нею на рівних і усіляким чином показати їй це ставлення.
Низькі бали за цією шкалою —1-2 бали свідчать про те, що дорослий по відношенню до дитини веде себе протилежним чином і не може претендувати на роль доброго педагога. Він не проявляє ніякого інтересу до того, що цікавить його дитину, а також мало вірить у те, що дитина досягне чогось у майбутньому.
Високі бали за шкалою «симбіоз» — 6-7 балів достатні для того, щоб зробити висновки про те, що дорослий прагне до симбіотичного зв’язку з дитиною. Тобто він відчуває себе з дитиною єдиним цілим, не встановлює психологічну дистанцію між собою та дитиною, намагається завжди бути ближче до дитини, задовольняти її основні розумні потреби, захистити її від неприємностей та труднощів.
Низькі бали за тією ж шкалою —1-2 бали —є ознакою для того, щоб зробити висновок, що даний дорослий, навпаки, намагається встановити значну психологічну дистанцію між собою та дитиною, мало піклується про неї. Тобто його недостатньо цікавить те, що відбувається з дитиною. Навряд чи такий дорослий може бути гарним вчителем і вихователем для дитини.
Високі бали за шкалою «авторитарна гіперсоціалізація» —6-7 балів —говорять про те, що у дорослого дуже чітко простежується авторитаризм у батьківському ставленні. Дорослий вимагає від дитини беззастережного послуху і ставить їй суворі дисциплінарні рамки. Він нав'язує дитині майже в усьому свою волю, тим самим сприяючи розвитку несамостійності у дитини.