На початкових стадіях депресія та невротична депресія часто супроводжуються сльозливістю. Сльози, зазвичай , заважають спілкуванню. Сльози сприяють спогадам травмуючих ситуацій. Не зовсім вірно поступають ті консультанти, які намагаються утримати своїх клієнтів від сліз. Такі консультанти, як правило, кажуть, що людина, котра плаче, не може висловити своєї думки або просто вважають себе винуватими в тому, що провели консультацію так, що довели людину до сліз. Але в дійсності не консультант доводить людину до сліз, а ті події , котрі довелося їй пережити. Тому доречнішим буде дозволити людині плакати і почекати , коли клієнт справиться з собою. Сльози – своєрідний катарсис, тому потім з клієнтом легше розмовляти. Тому , зазвичай, досвідчені консультанти дозволяють плакати клієнтам в їх кабінетах. Деякі дослідники не рекомендують занадто втішати клієнта, особливо пригортаючи його. Вони вважають, що така поведінка частіше має еротичний характер. Просто дозволити клієнту поплакати – очевидно, буде найдоцільнішою технікою консультанта.
Цікавим є дослідження про закономірності перебігу депресії в різних вікових категоріях населення:
1.Діти в препубертатному віці частіше
*скаржаться на соматичні порушення,
*проявляють рухову неспокійність,
*тривогу,
*страх.
2.Підлітки
*зловживають психоактивними речовинами,
*демонструють асоціальну поведінку,
*непосидючі,
*нерозбірливі в статевих зв’язках та надмірно сексуальні, *не дотримуються правил особистої гігієни.
3.Особи зрілого віку
*скаржаться на соматичні розлади шлунково – кишкової,
серцево-судинної, статевої сфери, опорно-рухового апарату.
4. Особи похилого віку
скаржаться на зниження інтелектуальних функцій,
прояви псевдодеменції,
соматичні порушення.
4. Особливості соціально-психологічного консультування депресивних клієнтів
Вчасна діагностика депресії важлива для раннього професійного ( медичного, психологічного, соціального) втручання, яке є ефективним як для психофізіологічного видужання так і для соціальної реабілітації.
Насамперед, слід встановити з якого роду депресією зіштовхнувся консультант – проявами психічного захворювання, невротичною депресією чи реакцією здорової людини на сумні реальні події.
Безпідставно переконувати депресивного клієнта, що все буде гаразд, всіляко відразу підбадьорувати його - надто шкідливо. Це тільки насторожить клієнта і, можливо, він просто закриється для подальшого контакту, оскільки сприйме таку поведінку консультанта як несерйозне ставлення до його проблеми.
Задача консультанта в роботі з депресивними клієнтами подвійна, а саме:
- підтримати клієнта
- допомогти йому з психологічним поясненням труднощів.
Соціальний працівник, консультант повинні не вичікувати, а активно втручатися в долю клієнта, його переживання та зовнішні події. Депресивні клієнти потребують більшої активності від консультанта, ніж інший контингент, звертаючись за допомогою. Краще відразу конструювати втручання, залучаючи потрібних спеціалістів. На початкових стадіях співпраці такі клієнти ведуть себе досить пасивно, ніби не бажаючи активних змін. Якщо консультант буде сидіти мовчки, в надії , що клієнт сам розповість про свої проблеми, то адекватного спілкування не буде. А клієнт тільки зайвий раз переконається в своїй нікчемності. Тому, в основному на початку зустрічей, спеціаліст несе відповідальність за співпрацю з клієнтом.
Часто клієнт настільки пасивний, що не може говорити про свій стан, а приводить супроводжуючих. В даному випадку важливо першу розмову провести разом з усіма, але ні в якому випадку не за спиною клієнта.
На початку процесу консультант повинен часто зустрічатися з депресивним клієнтом. В залежності від гостроти та важкості процесу, частота зустрічей може бути 3-4 рази на тиждень, потім поступово її зменшують. В процесі консультування необхідно долати залежність клієнтата, побуджувати його до більш активної ролі з кожної послідуючої зустрічі.
У випадку глибокої депресії лікарі, зазвичай, використовують медикаментозне лікування антидепресантами. Але психолог, соціальний працівник повинні знати про те, які ліки приймає їх клієнт, яка сила та продовжуванність дії цих ліків.
Психолог та соціальний працівник повинні також знати про біологічну та психологічну схильність деяких людей до депресивних реакцій у важких життєвих ситуаціях. У таких клієнтів депресія повторюється в несприятливих умовах і проходить при зміні зовнішніх життєвих умов. Якщо депресія носить ендогенний характер, то її перебіг більше залежить від добових, сезонних, кліматичних та внутрішньопсихологічних факторів.
Про роботу з депресивними клієнтами правильно говорив Jacobson [6]: “Необхідний довготривалий емпатичний зв`язок між консультантом та депресивним клієнтом; ми повинні бути дуже уважними, шоб не допускати тиші або не говорити надто багато . Для них важливе тепле ставлення та повага, а не надмірний спокій, потакання та безсмислена доброта.
Робота з депресивними клієнтами є психологічно важкою для спеціалістів. Іноді буває важко подолати почуття приниження професійної гідності. Тому колегам слід підтримувати один одного.”
5. Особливості роботи з клієнтами, що мають суїцидальні наміри або вчинили суїцидальну спробу
Людина в стані депресії часто небезпечна для самої себе, тому схильна до саморуйнування в явних чи скритих формах.
Не треба забувати, що навіть слабовиражена депресія може перерости в важку з суїцидальними намірами.
Природньо, що пряме питання відносно думок про самогубство не завжди є надійним фактором в оцінці стану клієнта.
Все-таки, суїцид частіше вчиняється клієнтами з психопатологічною симптоматикою.
Проте статистичні дані свідчать, що 75-80 % всіх самогубств здійснюють особи, які психічними захворюваннями не страждали.[7] Автор відмічає, що самогубство – це хвороба суспільства. Тому основною детермінантою суїцидальної поведінки є соціально-психологічна дезадаптація особи в умовах міжососбистісного чи внутрішньоособистісного конфлікту, коли суїцидент не може знайти адекватного способу його вирішення. Журавлев В.Ф. наголошує, що до суїциду людину приводить кризова ситуація. Кризову ситуацію можна розглядати як різкий крутий перелом в обставинах чи звичній обстановці. Кризовою можна назвати фруструючу ситуацію, яка супроводжується негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою, відчаєм і т.п.
Суїцид - це свідоме бажання позбавити себе життя. В останні роки в багатьох країнах інтенсивно розвивається суїцидологія – міждисциплінарна область знань. Сучасне суспільство є нестабільним, стресогенним для індивіда. Тому люди часто переживають кризові ситуації. Питання суїцидальної поведінки є надто актуальним.
В психологічний стан суїцидальної кризи індивіда завжди включають особистісні властивості когнитивного , емоційного та поведінкового плану. Серед психологічних особливостей особистості суїцидента часто відмічають егоцентричні особливості самосвідомості, які поєднуються з негативним відношенням до себе, з аутоагресивними та песимістичними особистісними установками, а також внутрішню та ситуаційну ригідність поведінклвих стереотипів.
Тобто, як бачимо, егоцентризм суїцидента має парадоксальний зміст. Про егоцентризм свідчить вже той факт, що в кризовому стані людина занурена в себе, свої страждання, а все решта, як наприклад, сім`я, діти, робота перестають існувати.
Аутоагресія та песимістична особистісна установка в основному визначають поведінку суїцидента. Аутоагресія, тобто негативне відношення до себе, завжди передує гетероагресії у відношенні до близьких людей.
Песимістична особистісна установка поширюється головним чином на перспективи виходу із кризи. Це найбільш виражена особистісна характеристика суїцидента, яка інтегрує його поведінку. При обстеженні суїцидента виявляються суїцидальні думки та наміри, депресія та тривога, почуття провини, а також реальна підготовка до здійснення суїцидальних дій.
Самогубство - страшний ганебний аморальний вчинок, особливо для людей віруючих. Тому в таких випадках консультанти часто нехтують такими наслідками і не розглядають це питання як небезпечне. В такому непрофесійному випадку клієнт знаходиться в небезпечній ситуації щодо власного життя.
Розрізняють намагання самогубства ( або парасуїцид) та реалізоване самогубство. За даними Davis [10], жінки в чотири рази частіше , ніж чоловіки намагаються покінчити життя самогубством, а чоловіки в чотири рази частіще закінчують життя самогубством. Ніколи не можна стверджувати, що невдала спроба самогубства означає несерйозний намір. Немало людей повторюють цей намір. За даними Shneideman [11] , в 12 % випадків повторна спроба завершується летально.
Важливим є питання визначення групи ризику щодо суїцидальних клієнтів. Слід вкзати, що не всі депресивні клієнти вчиняють суїцид. Але поза депресією самогубство здійснюється рідко. І все ж Kennedy [12] вказує декілька критерієв ризику:
1. Одинокі чоловіки старші 40 років.
2. Одинокі особи, що проживають поза родиною.
3. Акоголіки.
4. Люди, які перенесли важку втрату.
5. Люди похилого віку , що мають важкі соматичні захворювання.
Очевидно, сюди слід віднести наркоманів.
Pretzel [13] відмітив дві умови, що призводять до самогубства. Перша збільшення відчуття фрустрації внаслідок втрати душевних та фізичних сил або відсутності реальних можливостей подолання трудношів. Звичайно, рішення про самогубство не виникає раптово. Часто люди намагаються поділитись своїми проблемами з іншими близькими, чи просто сторонніми людьми. Іноді свідками таких переживань стають консультанти, лікарі, соціальні працівники. Часто до таких думок переживаючих відносяться поверхово.