Післяродовий психоз супроводжується глибокими змінами свідомості породіллі. Жінки в такому стані не сприймають адекватно реальність. У них порушені процеси сприймання, мислення. Цей стан, як правило помічається гінекологами та педіатрами, які призначають консультацію психіатра. Слід зауважити, що після виходу з психотичного стану така жінка потребує кваліфікаційної допомоги психолога та соціального працівника, але, на жаль, таку підтримку рідко отримує на практиці, внаслідок слабо розвинутої структури відповідних служб.
Різні автори виділяють декілька причин виникнення постнатальної депресії: фізіологічні або гормональні, психологічні або особистісні, мікро – макросоціальні. Як правило, причини ПНД ( постнатальної депресії) носять комплексний характер.
Гормональні зміни після родів викликають значні зрушення в фізичній та психічній сфері жінки. Організм жінки перебудовується на новий лад, проходить різке зниження прогестерону та естрогенів в організмі жінки і організм повинен адаптуватися до таких фізіологічних змін. Слід відмітити, що подібні зміни проходять в організмі жінки і після аборту. Але це окрема тема для дослідження. В нормі жіночий організм реагує незначною млявістю і на протязі трьох днів повертається до здорового стану. У жінок схильних до депресивних реакцій організм не відновлюється на протязі декількох місяців або років. А затяжна реакція може провокувати виникнення більш складних психічних захворювань. Тому вчасне професійне втручання може попередити серйозні ускладення, в тому числі і суїцид. Звичайно, усунути даний гормональний дисбаланс може тільки лікарське втручання. Але цікавий факт – тварини поїдають плаценту, яка багата на вміст естрогенів. Можливо, таким чином, вони впливають на концентрацію естрогенів, попереджаючи депресію.
Психологічні та особистісні причини можуть негативно впливати на стан матері після родів. Народження дитини змінює життєвий стереотип жінки. Стан жінки після родів залежить і від того як вона реагує на свою роль матері, дружини, як вона реагує на ті обмеження та обов`язки, що несе в собі нова роль. Стать та темперамент дитини можуть негативно впливати на матір. Наприклад, очікувалась дівчинка, а народився " войовничий” хлопчик. Або холеричний темперамент немовляти може виснажувати меланхолійну матір. Окрім того, відношення між подружжям, невизначенність у виконанні їх батьківських та прабатьківських обов`язків також можуть спричиняти депресивні зміни у жінки. Слід звернути увагу на реакцію медичного персоналу пологових відділень, які через свою необізнанність, недбалість або надмірну занятість можуть травмувати психологічний стан молодої матері і тим самим спровокувати виникнення депресії. Тому вкрай важливо, щоб у пологових будинках поряд з медперсоналом працювали психологи та соціальні працівники, надаючи професійну допомогу молодим та одиноким матерям, а також тим жінкам, що мають внутрішньосімейні конфлікти.
O`Hara [5] до групи особливого ризику щодо виникнення післяродової депресії відніс жінок:
1) з неблагополучних сімей;
2) в яких нема соціо-психологічної підтримки у ніби-то благополучних умовах;
3) у яких в житті часто траплялися психотравмуючі події.
До соціальних причин в першу чергу відносять ті культурологічні особливості, які супроводжують вагітну жінку та матір малої дитини. Слід відмітити, що в традиціях багатьох народів існують звичаї, ритуали, обряди, покликані оберігати материнство та дитинство. Це особливе ставлення до вагітної жінки, пологів та перших днів життя дитини. Наприклад, вагітній не можна відмовляти в її бажаннях, ій не можна виконувати важку фізичну працю та робити різкі рухи. Вагітних оберігали від переляку та негативних емоцій. Образити вагітну жінку вважалося гріхом. Діти вважалися багатством сім`ї, божою милістю.
Сучасна західна культура змінила погляди на материнство. В післяродовий період жінки ізолюються. Допомога дідусів та бабусь зустрічається все рідше, а жінки відстають у соціальній кар`єрі. Постіндустріальне суспільство більш турбується виробництвом товарів та послуг, ніж станом матері. Міф “ щасливого материнства” втрачений. Жінки намагаються не зіпсувати кар`єру та бути добрими матерями. А це виснажує як фізичні, так і психічні ресурси. Ідеальні уявлення про материнство не справджуються, і жінки ніби “ розчаровуються в материнстві”.
Тому психолог та соціальні працівники повинні приймати участь у формуванні нового погляду на материнство, повинні відроджувати загальне почуття поваги до жінки – матері.
Особистісні характеристики жінки також можуть сприяти виникненню депресії. Такі акцентуації характеру як циклотимність, тривожність, демонстративність, гіпотимність можуть служитти підгрунттям виникнення депресії. Хронічні межові нервово – психічні розлади та власне психічні захворювання - це теж група ризику депресивних станів. Тому соціальні працівники та психологи повинні працювати з жінками в жіночих консультаціях на дородових етепах, готуючи їх до родів та післяродового періоду. Особливо важливо надати соціально-психологічну підтримку жінкам, в яких очікуються важкі роди. Складні медичні процедури можуть порушити психологічний баланс жінки.
Існує багато різновидів соціально- психологічної допомоги для жінок з проблем материнства:
1) курси майбутніх батьків, школа підготовки до родів;
2) індивідуальні та сімейні психологічні консультування;
3) соціо-психологічна допомога матері та дитини.
Створюються спеціалізовані консультативні центри. Як відмічає Філіппова Г.Г. [39], консультанти використовують різні підходи та прийоми в консультуванні та терапії.
М.К. Тутушкіна [40] вказує на те, що жінка в період вагітності переживає такі проблеми:
1) прийняття себе в новому стані вагітної - жінка відчуває і бачить тілесні та фізіологічні зміни свого організму та психологічно не приймає ці зміни, виникає внутрішньоособистісний конфлікт, настає емоційна криза;
2) прийняття нового життя - дитини в собі - жінка відчуває дитину в собі і ці відчуття можуть породжувати різні переживання: відторження, агресії, огиди до дитини, сумніви щодо доцільності вагітності або навпаки страх та тривожність про здоров`я дитини ( чи здоровою народиться дитина, чи не порушена спадковість і т.д.);
3) прийняття оточуючого світу в стані вагітності – часто вагітні жінки проявляють егоцентричні тенденції, вимагають особливого відношення до себе, їх бажання можуть бути фрустрованими і тоді настає емоційна та духовна криза.
Такі стани дизадаптації вагітної повинні вчасно діагностуватися та коректуватися, в іншому разі вони можуть призвести до важких депресивних переживань з негативними наслідками для самої жінки, її родини та майбутніх дітей
Тривожність - це емоційне переживання, яке попереджає людину про небезпеку. Тривожність має подібність зі страхом. Але на відміну від страху, тривожність - це реакція на уявну загрозу, джерело цієї загрози невідоме або не усвідомлюється пацієнтом. В основі тривоги завжди лежить внутрішній конфлікт особистості. Тривожність інтрапсихічна і пов`язується з зовнішніми об`єктами лиш в тій мірі, щоб стимулювався внутрішній конфлікт. Тому тривожність більш характерна для пацієнтів з розладом особистості. Проте тривожність може бути реактивним станом у відповідь на зовнішні стресогенні ситуації. Тривожність проявляється на нейроендокринному, психічному та соматичному рівнях. Консультант може спостерігати шкірні реакції, тахікардію, зміну кров`яного тиску, сухість в роті, втрату апетиту, порушене дихання та інші реакції. Ця клінічна картина може маскувати депресію. Якщо депресія поєднується з тривожністю, то клієнту важко поснити, що його турбує, Клієнти багатослівні, перебивають консультанта, відверто розповідають про себе , але приховують основні переживання. Іноді в такому стані клієнти можуть проявляти роздратованість або навіть агресивність щодо консультанта. Тому консультувати таких клієнтів надто важко. В подібних випадках обов`язково необхідна консультація психотерапевта або психіатра.
Отже, депресія потребує серйозного психотерапевтичного втручання. Психотерапія попереджає подальшу психопатизацію клієнта, хронізацію його психосоматичних розладів, можливу маніфестацію психотичної патології, суїцидальної поведінки.
10. Особливості консультування “немотивованих” клієнтів
Якщо людина шукає психологічної допомоги, то , зазвичай , надіється, що їй допоможуть, що в її житті можливі кращі переміни. Але буває й так, що клієнт приходить на консультацію не по своїй волі. Його приводять близькі друзі або родичі, а сам клієнт вперто відмовляється від ролі клієнта соціальної служби. Іноді, клієнт звертається за допомогою тільки з однією метою, щоб доказати всім що йому вже ніхто допомогти не зможе. Тобто в цих клієнтів нема достатньої мотивації на зміни.
Ця ситуація є важкою для консультанта, адже він втручається в долю клієнта ніби проти його волі. При роботі з депресивними клієнтами подібна ситуація зустрічається часто. Відсутність мотивації або різко знижений її рівень може бути психологічною особливістю особистості даного клієнта ( небажання бути об`єктом чиєї-небудь допомоги) або проявом депресивного стану. Таким клієнтам потрібно допомагати хоч чим - небудь, не надіючись на швидкий та значний результат. Зустрівши немотивованого клієнта, консультант повинен прийняти його таким , яким він є. Працювати з немотивованим клієнтом психологічно дуже важко. Дослідники цієї проблеми рекомендують консультанту спокійно , детально, серйозно пояснити клієнту суть та можливості психологічного консультування, психотерапії. Можливо, краще на перших порах змиритися з тим, що “немотивований” клієнт залишається формальним клієнтом і взагалі в будь-який момент може припинити терапію. Для консультанта краще спокійно виконувати свої професійні обов`язки, не надіючись на позитивний результат. Можливо, такий підхід до справи спонукає зміни клієнта, змінить його мотивацію.