Розсіяна увага також є типовою для дітей із хворобою Дауна. Вони не можуть зосередиться, швидко втрачають інтерес до одноманітної гри, роботи, занять, легко втомлюються. Це є результатом надмірної виснажуваності кіркових процесів у ЦНС, що перешкоджає навчанню навіть у спеціальній школі.
Стан емоційної сфери характеризується низкою особливостей, відмінних від інших форм недоумства. Г. Сухарєва так описує порушення емоційної і вольової сфери дітей: "Емоції мало диференційовані, відсутні ініціатива і самостійність. Вчинки визначаються підвищеною навіюваністю, наслідуванням або миттєвими бажаннями. Часто спостерігається не мотивована впертість, негативізм". Завдяки здібності до наслідування дітям із синдромом Дауна вдається прищепити елементарні життєві навички і навчити їх виконувати нескладні трудові дії [11].
При хворобі Дауна значно виражені мовні порушення. Мова розвивається пізно; часто тільки в 4 - річному віці діти починають вимовляти перші слова. Словниковий запас дуже малий, конструкція фраз ускладнена. Наявність виражених розладів артикуляції утрудняє спілкування з цими дітьми.
Особлива схильність цих дітей до музики, про яку зазвичай повідомляють батьки, є перебільшеною і не перевищує звичайну реакцію цих дітей на нові, досить сильні подразники.
Разом із розладами вищої нервової діяльності при хворобі Дауна помічається порушення моторики. Діти незграбні, не здатні виконувати тонкі, координовані рухи руками, не вміють правильно співвідносити із напрямом, хоча справжніх розладів мозжечка не помічається. Діти з глибокими ступенями розладу так і не навчаються ходити, хоча паралічі ї розлади координації в них відсутні. Часто виявляються значні відхилення функції зорового і вестибулярного аналізаторів. До них відносяться аномалії рефракції у вигляді захворювання очей, таких як: міопії, гіпермітропії, астигматизму. Ці розлади можуть бути виявлені і враховані тільки у дітей за умови нерізкого відставання розумового розвитку [11].
Однією з категорій дітей із затримкою психомоторного розвитку є діти, які страждають на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — збірний термін, який об'єднує групу не прогресуючих неврологічних розладів, що виникають у результаті недорозвинення або пошкодження головного мозку в ранньому онтогенезі
[12]. На думку учених, це важке захворювання, якому властиві різні психомоторні порушення на фоні домінуючого дефекту рухів.
Дитячий церебральний параліч - одне з тих захворювань, які часто призводять до важкої інвалідності. Очевидний той факт, що процес, який розвивається в результаті цього захворювання, ліквідувати не можливо, але можливо усунути функціональні порушення і патологічні рухи.
Прогноз ДЦП залежить від форми захворювання, своєчасності й адекватності реабілітаційних заходів. Можливість навчання і соціальної адаптації дитини з ДЦП багато в чому залежить від повнота компенсації і ступеня порушень психічної діяльності (порушення мови, рахунку, письма, просторового сприйняття та ін.). Хворі на деякі форми ДЦП активно реабілітуються протягом усього життя в реабілітаційних центрах, спеціальних дитсадках, школах-інтернатах. Дитина з неважкою формою захворювання може навчитись обслуговувати себе, писати, може опанувати трудові навички. У найбільш сприятливих випадках хворі стають цілком працездатними й оволодівають будь-якою професією, у тому числі займаються науковою діяльністю. [45].
Характерним для ДЦП є те, що порушення рухової активності в дітей існує, у більшості випадків, з самого народження і тісно пов'язане з сенсорними розладами і характерною при цьому недостатністю відчуття власних рухів. Це своєрідна аномалія моторного розвитку, яка без відповідної корекції негативно впливає на весь хід формування нервово-психічних функцій дитини. Необхідною умовою успішної реабілітації дітей, хворих на ДЦП, є проведення реабіттаційних заходів не курсами, а безперервно, протягом багатьох років для досягнення максимальної компенсації дефекту. Це комплексна робота лікарів, логопедів, психологів, дефектологів, реабілітологів, фізіотерапевтів [12].
Інтелектуальний дефект при деменції, як правило, незворотний, оскільки відбувається прогресування захворювання, що іноді може призвести до повного розпаду психіки. Особливими є випадки, що коли в дитини розумова відсталість супроводжується поточним психічним захворюванням (епілепсією, шизофренією), це ускладнює основний дефект, і прогноз розвитку таких дітей буває дуже несприятливим [8].
Отже, вивчивши психолого-педагогічнї характеристики дітей із вадами психофізичного розвитку важливо зазначити, те, що саме для цієї категорії дітей надзвичайно важливе місце займає ігрова діяльність, як крок до реабілітації та адаптації в суспільстві.
2.2 Законодавча база організації реабілітаційної роботи з даною категорією дітей
Чисельність інвалідів в Україні, як і в усьому світі та країнах ближнього зарубіжжя, із кожним роком зростає: згідно з державною статистичною звітністю дитяча інвалідність, навіть на тлі зниження показника народжуваності, має стійку тенденцію до збільшення.
Так, у 1994 році загальний показник дитячої інвалідності в Україні становив 130194 дитини, у 1995 - 135366, у 1996 - 141107, у 1997 - 146930, у 1998 році - 152210. Тобто в останні роки загальна кількість дітей-інвалідів зросла на 25,4 %. Головні причини інвалідності - органічні ураження нервової системи, хвороби сенсорних органів, психічні розлади та вроджені вади розвитку.
Існуюча система утримання дітей-інвалідів у спеціальних інтернатних установах забезпечує потреби лише 20% дітей із вадами психофізичного розвитку. При цьому відірваність дітей від сім'ї, від звичного і біологічно близького середовища посилює психологічний тиск на дитину [ 3].
Міжнародні й національні законодавчо-нормативні акти особливого значення надають забезпеченню рівних можливостей для всіх дітей
незалежно від їх психофізичного розвитку, стану здоров'я для них доступна освіту, а і соціальне забезпечення, сімейне життя, свободу особистості, культура, відпочинок, спорт.
Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для інвалідів з метою усунення або компенсації у них обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму. Функціонують системи підтримки інвалідів, створюються умови поліпшення фізичного, психічного, соціального благополуччя. Держава сприяє досягнення ними соціальної та матеріальної незалежності. Закон складається з 9 розділів та 34 статей [40].
У статті 1 першого розділу визначаються основні терміни і дається визначення таких понять : дитина-інвалід, інвалідність, психолого-педагогічна реабілітація, соціальна реабілітація та інші.
- дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повнолітня) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту;
- інвалідність ступінь утрати здоров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;
- психолого-педагогічна реабілітація - система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоствердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи;
- соціальна реабілітація - система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;
- індивідуальна програма реаблітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів із визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії;
- реабілітаційна установа - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.
У ІІІ розділі «Система реабілітації інвалідів та дітей інвалідів» у статті 12 визначається структура системи реаблітації дітей-інвалідів. Система реабілітації дітей-інвалідів забезпечує своєчасність, комплексність і безперервність медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реаблітації, досягнення інвалідами, дітьми-інвалідами оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності. Систему реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів складають:
- органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів;