Слухати, щоб адекватно і яскраво сприймати інших (студентів, викладачів), досягти взаєморозуміння, розвивати відносини, мати точні, надійні і різнобічні відомості про оточуючий світ, а відтак - інформацію для роздумів, бути об’єктивним і справедливим при оцінюванні студентів, постійно вчитися, слухаючи лекції, повідомлення, теле - і радіопередачі тощо, вчити при цьому унікальному, важливому для багатьох професій умінню студентів.
Підсумовуючи вищесказане слід зазначити, що аналіз діяльності педагогів, особливо починаючих, показує, що цілісний процес, який у системі щоденного спілкування протікає без особливих зусиль із сторони співрозмовників, в ціленаправленій виховній діяльності викликає певні труднощі, пов’язані перш за все з тим, що педагог не знає структури й законів педагогічного спілкування; у нього не розвинуті комунікативні здібності та комунікативна культура загалом; він не володіє спілкуванням як професійним інструментом своєї діяльності.
Під професійно-педагогічним спілкуванням ми розуміємо систему прийомів та методів, що забезпечують реалізацію цілей та завдань педагогічної діяльності, що організовують, направляють соціально-психологічну взаємодію педагога та його вихованців. Складниками цієї взаємодії є обмін інформацією, міжособистісне пізнання, організація й реалізація взаємостосунків за допомогою різноманітних комунікативних засобів із метою здійснення виховного впливу, а також цілісна педагогічно-цілеспрямована самопрезентація особистості педагога в аудиторії. Педагог виступає активатором цього процесу, він організовує його та управляє ним.
Якщо розглядати співробітництво викладачів і студентів у системі педагогічного спілкування у вищому навчальному закладі, то важливим тут постає його емоційне забарвлення, яке впливає на діяльність у процесі занять, на самостійну роботу, участь у наукових дослідженнях, на професійну діяльність та ін. При цьому навчальний процес на належному рівні може забезпечуватись оптимальною системою взаємин. Тут важливо сприяти взаємодії факторів співробітництва, формуванню у студентів почуття професійної спільності з педагогами вузу, орієнтаційну систему педагогічного спілкування на дорослу людину зі сформованою самосвідомістю, надання авторитетних форм виховних впливів, реалізацію педагогічного спілкування на основі професійних інтересів студентів; залучення студентів до різноманітних форм дослідницької діяльності, забезпечення наукового співробітництва студентів і викладачів (спільна науково-дослідницька робота, участь у конференціях), реалізація різноманітної системи неофіційних контактів викладачів і студентів, участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі, виховну роботу кураторів.
Важливе значення має гуманістична сутність педагогічної діяльності, що полягає в умінні поважати особистість своїх вихованців. Душевна чуйність, емпатія педагога є важливим компонентом його діяльності. Вагомим показником процесу спілкування у вищому навчальному закладі є культура педагогічного спілкування, яка характеризується як комплексне поняття, що охоплює особистісну культуру педагогів, культуру педагогічних впливів, культуру використання вербальних і невербальних засобів спілкування, культуру засобів формування думок, а також виявів творчої індивідуальності вченого-педагога.
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що спілкування у вузі передбачає взаємодію вчених-педагогів, студентів. Така взаємодія має базуватися на їхньому співробітництві, психологічному контакті, особистісно-рівноправних взаєминах, що формують конструкти самосвідомості та сприяють розвиткові гуманітарної сутності особистості як суб’єкта творчої праці. Особливо значущим це є у підготовці майбутніх фахівців - представників комунікативних професій.
1. Айнштейн В. Преподаватель и студент (Вопросы общения) // Высшее образование в России. - 1997. - №1. - С.87-95.
2. Беляева Л.А. Проблема понимания в педагогической деятельности. - Екатеринбург, 1995.
3. Забродський М.М. Педагогічна психологія. - К.: МАУП. - 2000.
4. Забродський М.М. Сутність педагогічного спілкування // Шкільний світ. - 1999. - №1 (33). - с.5.
5. Кан-Калик В.А., Ковалев Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования // Вопросы психологии. - 1985. - №4. - С.9-16.
6. Коць М. Аналіз процесу спілкування у підготовці майбутнього фахівця // Педагогіка і психологія професійної освіти. - Львів. - 2002. - №5. - С. 191-197.
7. Метелюк В. У фокусі уваги педагогічне спілкування: уміння слухати // Освіта: Технікуми, коледжі. - К. - 2004. - №2. - С.55-56.
8. Неровня О. Психологічний аналіз труднощів у спілкуванні студентів // Людина. Становлення, розвиток. Філософські пошуки. - Львів. - Одеса, 1997.
9. Педагогічні конфлікти // Завуч. - 2004. - №12. - с.10.
10. Сидоренко О.Л. Про способи підвищення ефективності взаємодії викладача із студентами // Педагогіка і психологія. - 2002. - №1-2. - С.83-88.
11. Скрипченко О., Долинська Л. та ін. Загальна психологія. - К.: АПН. - 2001.
12. Слобожаникова Е.А. Психологические особенности общения студентов // Психология обучения. - 2002. - №1. - С.37-40.
13. Швед О. Комунікативний потенціал сучасного студенства // Психологія і суспільство. - 2002. - №2. - С.93-103.
14. Ширшова І. Вивчення та корекціяутруднень у педагогічному спілкуванні студентів // Рідна школа. - 2001. - №7. - С.50-51.
15. Якунін В.А. Педагогічна психологія. - СПб.: Видавництво Михайлова В.А. - 2000.