Юнг вважав, що Аніма не становить собою сукупність несвідомого душевного життя. Це тільки один архетип із багатьох. Виходячи з цього це – не абсолютна характеристика несвідомого, а тільки один його аспект. З архетипом Аніми ми всупаємо в світ божественного, тобто область яку залишила за собою метафізика. “Все до чого торкається Аніма, стає безумовним, небезпечним, недоторканим. Вона – змія в раю простодушної людини, повної добрих намірів. Вона висуває переконливі причини, чому необхідно займатись несвідомим, навіть якщо це зруйнує моральні перешкоди і визволить сили, яким краще було б залишитись у несвідомому. Як завжди, вона не помиляється і тут; адже життя в собі – це не тільки благо, але і зло. І поскільки Аніма хоче життя – вона хоче добра і зла. Тому з самого початку смертна людина боролась із демонічними інстинктами” [21, c.277]. Для Тіні, так само як для Аніми, недостатньо, щоб про ці поняття знали. Не можна пережити їх дію, запозичуючи її.
Аналізуючи вчення про архетипи, запропоноване Калом Юнгом, неможливо оминути увагою його бачення Архетипу Бога. Ми вже згадували у вступі, що Архетип Бога згадується американськими й вітчизнями дослідниками історії психології [19; 20;13; 14], але детально не розглядається. Більш ширше до вивчення архетипу Бога підійшла російський філософ-релігієзнавець кандидат філософських наук Є. В. Розанова [6, с.41-43], науковий керівник нашої дипломної роботи, професор ІФТА В. І. Ігнатюк [4] та український психолог, доктор психологічних наук, профемор Прикарпатського університету В. П. Москалець [5].
У своїх творах Юнг пише, що людська душа має здатність до встановлення контакту з Богом. Такий контакт виділяється за допомогою досвіду, який дослідник окреслює як Архетип Бога [4]. Американські дослідники Х’єл та Зіглер у своїй таблиці про архетипи Юнга дають його визначення Архетипу Бога як “Кінцевої реалізації психічної діяльності, спроектованої на зовнішній світ”, який символічно позначається як Сонячне око [19, с.201].
Ідеї та духовні цінності, які містять архетипи, представлені у формі образів, сиволів і перебувають у несвідомій сфері людини. Юнг визначив, що зміст його образів у всіх осіб, які генетично “кровно” належать до того чи іншого суспільства, в основному одинаковий.
Якщо архетипи вічні, всесильні й визначають наперед людську діяльність, то можна зробити висновок про те, що ідея Бога в тій чи іншій формі буде супроводжувати людство аж до крайнього його подиху, бо людина має моливість переконатися у присутності Творця. Так Юнг дає пояснення походження релігії.
Сам вчений пояснював це так, що з одного боку вчений-дослідник не не збирав аргументів на користь існування Бога чи на заперечення Його існування, але як вчений –пчихолого і лікар-психіатр він займається аналізом релігійного досвіду і переживань своїх пацієнтів та ролі цих переживань в процесі розвитку чи лікування особистості.
Підсумовуючи вчення Юнга про архетипи взагалі можна сказати совами професора Москальця, що “ сутність архетипів зводиться до того, що мозок людини розвивався протягом тисяч років і містить в слбі ключові духовні ціннності та ідейні здобутки людства [5, с.26]. Вчені нейрохірурги підтверджують, що всі ці здобутки можуть закріпитись по структурно-функціональних зв’язках нейронів і нейронних комплексів переважно у корі головного мозку. По крайній мірі природничі науки поки що не мають інших механізмів пояснення цього явища.
Даремним є вивчити перелік архетипів, щоб зрозуміти їх. Архетип - це комплекс переживань, які настають фатально; їх дія починається в нашому особистому житті. Потрібно пам’ятати, що психологія - це не біологія, не фізіологія чи інша якась наука, а всього лиш знання про душу. Юнг вважав, що ні один архетип не може бути зведений до простої формули. Це ніби посудина, яку не можна ні наповнити, ні випорожнити. Перебуваючи на протязі тисячоліть у рутинному вигляді і тим не менше вимагає нового пояснення. Архетипи – непохитні елементи несвідомого, але вони постійно змінюють свій образ. Психологія, як одне із багатьох проявів душі, працює з уявленнями і поняттями, які зі своєї сторони, виводяться із архитипічних структур, і які у погодженні з цими структурами створюють той чи інший абстрактний міф. Психологія, переводить архаїчну мову міфу на сучасну, якщо така ще невідома, міфологему, яка складає я елемент міфу про “науку”. Міфологічні мотиви виражають психологічний механізм інтроверсії свідомого розуму у глибинні пласти несвідомої психіки. Сфера архитипічного розуму – ядро несвідомого. Зміст колективного несвідомого не контролюється волею. Він не тільки універсальний, але і автономний. Важливим терміном, який запропонував К.Г. Юнг для пояснення психічних явищ, був термін “індивідуації”, він його розумів як “шлях до себе” чи “самореалізація” [14; с.33].
Ціллю якого є усвідомлення пацієнтом деякого центру всередині його психічного буття (але не всередині Его), що дозволяє йому зв’язувати своє майбутнє щастя, а інколи і життя з деякими зовнішніми посередниками, чи це люди, ідеї, чи обставини. Цей і ще багато термінів (комплекс, архетип та ін.) в сьогоднішній час використовується в психологічній практиці.
Підсумовуючи вивчення основних етапів діяльності Карла Густава Юнга, обов’язково слід наголосити, що:
1) Карл Юнг як вчений йшов самостійного до теорії психоаналізу, а будучи дуже відповідальним як дослідник пішов іншими шляхами щодо вивчення й узагальнення деяких положень теорії психоаналізу, запропонованої Фрейдом. Саме по цій причині вони розійшлись із Фрейдом, адже теорія лібідо, запропонована Юнгом, більш ширше й об’єктивніше пояснє його.
2) Використовується його словесно-асоціативний тест в даний час, який відомий під назвою тест чорнильних плям Роршаха.
4) К. Г. Юнг збагатив наші уявлення про зміст і структуру особистості, хоч його концепції про колективне несвідоме та архетипи не перевірялися експериментально. До того ж Юнг одним із перших психологів визнав позитивний вклад релігійного, духовного навіть містичного досвіду в розвитку особистості. В цьому полягає його особиста заслуга.
5)Гіпотеза Юнга про те, що саме середній вік є критичним для розвитку особистості, була запозичена Маслоу та Еріксоном і використовується всією сучасною психологією, котра вивчає особистість.
Крім цього, варто підкреслити, що ця людина досить добрим лікарем – фахівцем своєї справи, надзвичайно спостережливим і відповідальним аналітиком і узагальнювачем багатьох, досліджуваних і спостережених ним явищ. Поряд з цим він виступив із надзвичайно цікавими науковими гіпотезами, частина з яких або підтвержується дослідженнями пізніших вчених – психологів, або ще викликатиме зацікавлення пізніших дослідників.
Але найціннішим є вклад психолога і культуролога Карла Густава Юнга у феноменологічний підхід до вичення окремих психологічних явищ, про що майже не згадують дослідники його творчості.
Щодо вивчення К. Юнгом релігійних феноменів та релігії взагалі, то він запропонував поняття культурних символів, з якими в міфології та релігії зустрічається людина не як з беспосереднім досвідом, а з перероблемим матеріалом, тобто має справу не з природніми, а з культурними феноменами. “Таким чином, релігійні догми зобов’язані своїм існуванням з одної сторони досвіду Божого об’явлення, а з другої співробітництву тисяч умів, яке не припинялось на протязі віків. Звідси культурні символи завдяки тисячолітнім зусиллям людського духа виявились укладені у всеохоплюючу систнму світовпорядкованих речей. Подібні системи складають головні ціннності духовної культури людства. До них вчений відносив культурні, релігійні та міфілогічні вчення, ритуали та релігійні оганізації. З такого його бачення феноменів та Архетипу Бога він прийшов до висновку, що протнстантизм (хоч сам був протестанотом), зруйнувавши основи Христової Церкви, ліквідувавши святі Тайни та упростивши обряди, залишив своїх віруючих беззахисними пред стихією ірраціонального світу психічного життя [6, с.42]. Як психолог, що використовував феноменологічні підходи до вивчення християнського вчення Юнг обгрунтував правильним бачення в християн І-Х століть вчення про Марію Богородицю [26].
Тому вважаємо, що вклад Карла Густава Юнга в усі галузі науки тільки починає вивчатись і потребує щн тривалих досліджень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Большой толковый психологический словарь / Ребер Артур. В 2-х тт. Т.1.(А-О): Пер. с англ. – М. Вече, АСТ, 2000. - 592с.
2. Бондарев Г. А. Триединый человек тела, души и духа: Опыт осмысления методологии науки о духе. - М.: Университетская книга, 1999. –688с.
3. Донченко О. Романенко Ю. Архетипи соціального життя. - К: Либідь, 2001. - 334с.
4. Ігнатюк В. І. Основи загальної психології: Навч. посіб для студ. теологічних та філософських факульт. внз. - Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. - 200с.
5. Москалець В. П Психологія релігії. - Івано-Франківськ: Плай, 2005.
6. Основы религиоведения / Под ред. И. Н. Яблокова. Изд. 2-е перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1998. - 480с.
7. Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца и др. – М.: Педагогика, 1983. - 488с.
8. Психологічний словник / За ред. член-кор. АПН СРСР В. І. Войтка.- К.: Вища школа, 1982. - 214с.
9. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В.Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; За ред. Ю. Л. Трофімова.- К.: Либідь, 1999.- 558с.