3. Маніфестний прояв психічного є завжди змішенням різних впливів, комбінація самих різноманітних факторів. Передусім це робота еґо, нашого свідомого Я. Потім, як учасників дії можна помітити особистісні (в основному неусвідомлені) комплекси сновидінь чи групи до якої належить той чи інший учасник. Неважко прослідкувати участь тої чи іншої комбінації архитипічної дії, що має свій початок у колективній психіці, але воно реалізується в тому самому індивіді (колективне несвідоме). Із взаємодії всієї групи цих складників виникають вчинки, дії, витвори мистецтва, масові рухи, партії і колективні дії. Тут приховано вічне ”захоплення” життям, як окремої людини, так і груп, суспільств, націй і всього людства. Від наскельних малюнків і танців перших дикарів до масового досвіду світових війн чи Гулагу [28, с.713].
Варто зазначити, що Юнг К. Г. був надзвичайно ерудованою людиною, а також багато подорожував.
У ті роки Юнг здійснює ряд довгих і захоплюючих подорожей, спрямованих ним у різні райони Африки, а також у Північну Америку. Побував у Індії, що відбулася у 1938р. Розповіді про ці дослідницькі поїздки склали пізніше главу ”Подорожі”, з його автобіографічної книги Юнга “Спогади, сновидіння, роздуми” [22, с.405].
На відміну від звичайних туристів Юнг зумів поглянути на іншу культуру з точки зору розкриття її змісту; осягаючи цей зміст, він вважав, що сама історія має відомий загальнолюдський характер, в рамках якого можлива взаємодія і культур, і цивілізацій.
Юнг виступав проти думки, що особистість повністю детермінована її досвідом, навчанням і впливом навколишнього середовища. Він стверджував, що кожен індивід появляється на світ з “цілісним особистісним ескізом… уявленням в потенції з самого народження,” і що “навколишнє середовище зовсім не дарує особистості пройдені нею етапи, але лишень виявляє те, що вже було в ній закладено” [28, с.674]. За Юнгом випливає, що існує певна спадкоємна структура психічного, котра розвивалась сотні тисяч років, яка змушує нас пережити і реалізувати наш життєвий досвід певним визначеним образом. І ця визначеність визначена в тому, що Юнг назвав архетипами, які впливають на наші думки, почуття, вчинки, несвідоме, як сукупність архетипів, є осередком всього, що було пережито людством, аж до самих темних початків. Але не мертвим осадком, не залишеним коло розвалин, а живою системою реакцій і диспозицій, яка невидимим, а тому більш діючим чином визначає індивідуальне життя. Однак це не просто якийсь гігантський стереотип, але джерело інстинктів, по скільки архетипи, ні що інше як форми прояву інстинктів [32, с.131].
У 30-роки відомість Юнга досягла міжнародного характеру. Йому був присвоєний титул почесного президента Психотерапевтичної асоціації Німеччини. У 1932р. Цюріхська міська Рада присудила йому премію по літературі та чек на 8000 франків, але у 1933р. в Німеччині до влади прийшов Гітлер.
Психотерапевтичну асоціацію було негайно реорганізовано у відповідності до націонал-соціалістичних принципів, його президент Ернст Крегмер подав у відставку. Президентом став Юнг. Він допомагав психотерапевтам – євреям, що були виключені із німецького суспільства і в зв’язку з цим відкинув звинувачення відносно його симпатій до нацизму [16].
Важливим поворотним пунктом у житті Юнга був кінець Другої світової війни. На початку 1944 р., пише Юнг, він зламав ногу, а також у нього стався інфаркт. Під час якого він втратив свідомість і відчув, що помирає. У нього виникнуло дивне видіння, в якому він розглядав нашу планету, зі сторони, а самого себе не більше, чим суму того всього, що він вчинив під час свого життя. В наступний момент, коли він хотів переступити поріг якогось храму, він побачив свого доктора, що йшов йому назустріч. Лікар прийняв обриси короля острова Кос (батьківщина Гіппократа), щоб повернути його назад на землю, і у Юнга виникнуло почуття, що життю лікаря щось загрожує, в той час як його, Юнга, власне життя було врятоване (і дійсно через декілька тижнів його лікар несподівано помер). Юнг помітив, що вперше відчув гірке розчарування, коли повернувся назад до життя ”[22].
Ближче до кінця свого життя все менше відволікався на зовнішні перипетії щоденних подій, все більше направляючи свою увагу до загальносвітових проблем. Не тільки загроза атомної війни, але все більше перенаселеність Землі і варварське знищення природних ресурсів разом з страшним забрудненням довкілля глибоко хвилювали його. Можливо за всю історія виживання людства, як цілого, виявилось в загрозливому світлі у другій половині ХХ ст., і Юнг зумів відчути це набагато швидше за інших. Оскільки вирішується доля людства, то природнім буде звучати питання: “Чи не існує архетип, який представляє, так би мовити, ціле людство чи його долю?” Юнг бачив, що у всіх світових релігіях, такий архетип існує і виявляється в образі так званого першого чоловіка чи космічної людини антропоса. Антропос, гігантська космічна людина, що відображає життєвий принцип і сенс всього людського життя на Землі (Імір, Пан-ку, Адам).
Впевненість в абсолютній єдиності всього сущого привела Юнга до думки, що фізичне і ментальне, подібне до просторового і часового, є категорії людські, психічні, і не відображають реальності з необхідною точністю. Внаслідок своєї природи думок і мови люди неминуче змушені (несвідомо) все ділити на свої протилежності. Звідси антиномність будь-яких тверджень. Фактично протилежності можуть бути фрагментами одної і тієї ж самої реальності. Співпраця Юнга в останні роки життя з фізиком Вольфгангом Паулі привело їх обох до переконання, що вивчення фізиками глибин матерії, психологами – глибин психічного, можуть бути різними способами підходу до однієї прихованої реальності.
Ні психологія не може бути достатньо “об’єктивною ”, по скільки спостерігач неминуче впливає на спостерігаючий об’єкт, ні фізика, не здатна субатомному рівні виміряти одночасно кількість руху і швидкість частинок. Принцип доповнюваності став основним у сучасній фізиці. Юнг вважав його основним і у вирішенні проблем душі і тіла.
На протязі всього життя на Юнга впливали різні зовнішні події не зв’язані одна з одною, що відбувалися одночасно. Наприклад, смерть однієї людини і тривожний сон у близького родича. Юнг відчував, що подібні “співпадіння” вимагали якогось додаткового пояснення крім твердження про деяку ”випадковість”. Таким доповнюючим принципом пояснення Юнг назвав синхронністю. На думку Юнга синхронність базується на універсальному порядку сенсу, що є доповненням до причинності. Синхронні явища зв’язані з архетипами. Природа архетипу – не фізична і не ментальна – належить до двох областей. Так, що архетипи здатні проявлятися одночасно і фізично, і ментально. Тут показовим є приклад – випадок з одним пацієнтом Сведенборгом, згадуваний Юнгом, коли Сведенборг пережив видіння пожару в той самий момент, коли пожар дійсно бушував у Стокгольмі. На думку Юнга, певні зміни в стані психіки Сведенборга дали йому тимчасовий доступ до “абсолютного знання” – до області, де долаються границі часу і простору [ ]
У 1955 р. в честь 80-річчя Юнга в Цюриху відбувся міжнародний конгрес психіатрів під керівництвом Манфреда Блейлера, сина Юджина Блейлера ( у якого Юнг починав свою кар’єру психіатра у Бурхгольцлі). Юнгу було запропоновано зробити доповідь про психологію шизофренії, теми, з якої почались його дослідження в 1901р. Юнг ставав все більш одиноким у 1955р. померла його дружина Емма Юнг, незмінний супутник на протязі більш чим пів-століття. Із усіх великих дослідників глибинної психології Юнг був єдиним, чия дружина стала його учнем, засвоїла методи і прийоми на практиці застосувала його психотерапевтичні методи.
У 85 років Карл Густав Юнг отримав титул почесного громадянина Кюснахта, в якому поселився у далекому 1909р. Мер урочисто вручив геніальному психологу церемоніальний лист і печатку, а Юнг виступив з промовою, звернувся до присутніх на своєму рідному базельському діалекті. Незадовго до смерті Юнг завершив роботу над своєю автобіографічною книгою ”Спогади, сновидіння, роздуми” [22], що стала бестеллером у Західному світі, а також зі своїми учнями написав цікаву книжку “Людина і її символи”[29], популярний виклад основ аналітичної психології [33].
Карл Густав Юнг помер у своєму домі в Кюснахті 6 серпня 1961р. Прощальна церемонія відбулася у протестантській церкві Кюснахта. Місцевий пастор в надгробній промові назвав покійного “пророком, зумівши стримати страхітливий натиск раціоналізму” і зроби можливим для людини знову віднайти свою душу. Тіло було кремоване, а попіл захоронено у сімейному склепі на місцевому цвинтарі [20].
РОЗДІЛ ІІ. ЗНАЧЕННЯ ВЧЕННЯ К. Г. ЮНГА ПРО АРХЕТИПИ
У РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ НАУКИ
§1. Поняття про психологічні типи та їх бачення Юнгом
Щоб зрозуміти бачення К. Г. Юнгом архетипу потрібно звернутися спочатку до його бачення різних типів.
Загальні типи відрізняються один від одного своєрідною установкою по відношенню до об’єкту. У інтровертного відношення до нього абстрагуюче; в сутності, він постійно турбується про те, як би відволікти лібідо від об’єкту, ніби йому потрібно огородити себе від надмірної влади об’єкту. Екстравертний, навпаки, відноситься до об’єкту позитивно. Він стверджує його значення постільки, поскільки він постійно підвищує свою суб’єктивну установку по об’єкті і вводить її у відношення до нього. В сутності, об’єкт ніколи не має для нього достатньої цінності, і тому значення його потрібно постійно підвищувати.
Обидва цих типи наскільки різні, що їх протилежність кидається в очі, присутність їх без всяких пояснень буває очевидна навіть для профана в психології.