Смекни!
smekni.com

Діяльність Карла Густава Юнга та її наукове значення. Значення вчення К. Г. Юнга про архетипи у (стр. 2 из 11)

В 1903р. Юнг оженився на 25-річній дочці фабриканта Емме Райшенбах 1882-1955), з якою прожив разом 52 роки, ставши батьком чотирьох дочок і сина. До того ж його дружина була йому не тільки дружиною, але і його науковим помічником.

У 1907р. Юнг почав викладацьку діяльність у Цюріхському університеті, але потім відмовиввся від педагогічної діяльності, щоб продовжити свою дослідницьку діяльність. Ось чому у тому ж 1907р. Юнг опублікував дослідження про ранню розумову неповноцінність (цю роботу він відіслав Зігмунду Фрейду). Очевидно, що саме під впливом досліджень Юнга завідувач кілінікою Є. Блейлер, в якого Юнг працював, запропонував термін “шизофренія” та дав визначення й клініку цієї хвороби. Це підтверджують і дослідження Д. Шульц, С. Шульц, Л. Х’єлла та Д. Зіглера [19;20].

В цій праці Юнг запропонував, що саме “комплекс” відповідає за утворення токсину, що затримує розумовий розвиток та саме “комплекс” напряму спрямовує свої психічні імпульси в свідомість. В такому випадку маніакальні ідеї, афективні зміни при психозі є в тою чи іншою мірою викривленим проявом комплексу пригніченості.

Зустріч з Фрейдом символізувала початок важливої віхи в науковому поступі Юнга. До моменту особистого знайомства у 1907 році у Відні, куди Юнг приїхав після короткої переписки, він був уже відомий як своїми дослідами у словесних асоціаціях, так і відкриттям чуттєвих комплексів. Використовуючи у дослідах теорію Фрейда, праці якого він добре знав, Юнг не тільки пояснив свої власні результати, але і підтримував психоаналітичний рух, як такий. Зустріч дала початок тісній співпраці і особистій дружбі, що тривала до 1912р. Фрейд був старшим і досвідченим, то ж немає нічого дивного, що він став для нього батьківською фігурою. Зі своєї сторони, Фрейд, сприйняв підтримку і розуміння Юнга з величезним ентузіазмом і схваленням, повірив в те, що врешті, знайшов свого духовного “сина ”і послідовника. Освіченість Юнга зробила глибоке враження на Фрейда. Він вважав, що Юнг міг би ідеально представляти психоаналіз на світовій арені [19, с.198].

В 1909 р. Юнг разом з Фрейдом та іншими психоаналітиками приїхав у США, де прочитав курс лекцій про метод словесних асоціацій. Університет Кларка у штаті Масачусетс, що запросив європейських психоаналітиків і святкував своє 20-є існування, присудив Юнгу разом з іншими вченими почесний ступінь доктора. Саме під час цієї поїздки Юнг побачив, що Фрейд не завжди є чесний у відборі наукових фактів, спричинило його сумніви щодо фрейдівських теорій.

Міжнародна наукова відомість, а з нею і приватна практика, приносила непоганий дохід, поступово зростала й досвідченість, так що у 1910 р. Юнг залишає свою посаду в Бурхгольцькій клініці, приймаючи все більш багаточисельних пацієнтів у себе в Кюснахті, на березі Цюріхського озера. В цей час Юнг стає першим Президентом міжнародної асоціації психоаналізу і занурюється у свої глибинні дослідження міфів, легенд, казок в контексті їх взаємодії зі світом психопатології. З’являються публікації, в яких досить чітко окреслюються області пізніших життєвих і академічних інтересів Юнга. Тут також проявилась і межа ідеологічної незалежності Юнга від Фрейда у поглядах обох на природу несвідомого психічного.

Перш за все розбіжності проявились в розумінні змісту лібідо, як терміну, визначаючого психічну енергію індивіда. Фрейд вважав, що психічні розлади, розвиваються через стримування сексуальності і переміщення еротичного інтересу з об’єктів зовнішнього світу у внутрішній світ індивіда. Юнг вважав, що контакт зі зовнішнім світом підтримується і іншим способом, крім сексуального, а втрату контакту з реальністю, характерну, переважно для шизофренії, не можна зв’язувати лишень з сексуальним витісненням. Тому Юнг став використовувати поняття “лібідо” для визначення всієї психічної енергії, не обмежуючись її сексуальною формою (Див. працю К. Г. Юнга “Метаморфози і символи лібідо”) ”[12, с. 709]. В подальшому розходження у поглядах виявились і з інших питань. Наприклад, Фрейд вважав, що невроз зароджується неодмінно у ранньому дитинстві і головним його фактором є кровозмішні фантазії і бажання, зв’язані з так званим “Едиповим комплексом”. Юнг, навпаки, був переконаний, що причина неврозу є прихована в сьогоднішньому дні, і всі дитячі фантазії – явища другого плану. Фрейд припускав, що наші сновидіння – це бажання, що не збулись, що перейшли в сон, щоб заявити про себе таким чином. “Зміст сну,” – говорив він, - всього лиш покривало на “прихованому змісті,” яке як правило, не що інше, як стримуване сексуальне бажання раннього дитинства. Для Юнга сни були каналами зв’язку з несвідомою стороною психічного. Вони передаються символічною мовою, досить складною для розуміння, але зовсім не обов’язково зв’язані з бажаннями чи є способами в той чи інший спосіб приховати те, що ми не в змозі сприйняти. Найчастіше сни доповнюють наше свідоме денне життя, компенсуючи шкідливі прояви індивіда. В ситуації невротичного розладу сни попереджують про небезпеку. Невроз - досить цінний сигнал ”корисне ” повідомлення, що вказує, на те, що індивід зайшов за далеко. В цьому сенсі, невротичні симптоми можуть розглядатись як компенсаційні; вони також частина механізму саморегуляції, націленого на досягнення більш стійкої рівноваги в середині психічного. Парадоксально, але Юнг говорив деколи про кого-небудь: ”Слава Богу, він став невротиком!” Як фізична біль сигналізує про неполадки в тілі, так і невротичні симптоми сигналізують про необхідність привернути увагу до психологічних проблем, про які людина навіть не підозрювала [12, 710]. Найбільша проблема Юнга була в тому, що він бачив помилки Фрейда, знав його неточності в наукових припущеннях, але Фрейд не хотів чи не розумів Юнга, який був від нього набагато ерудованіший та стояв вище щодо внутрішньої духовності. У своєму німецькому виданні “Спогадів...” про ці духовні розходження К. Юнг пише так: “ Варто було проявитися в якій-небудь людині чи художноьму творі відблиску духовності, як Фрейд ставив його під підозру й вбачав в ньому витіснення сексуальності” [22, S.152].

Отже, “відступництво” Юнга від психоаналізу Фрейда було неминучим. Юнг це відчував.У своїх спогадах він згадував, що коли працював над своєю роботою “Психологія несвідомого” (“Die psychologie der bewußten Prozesse”), то він довго сумнівався чи варто цю роботу публікувати, адже добре розумів, що його праця написана з відмінних позицій ніж фрейдівські. А публікація цієї роботи приведе до погіршення відносин з Фрейдом [30, с.439]. Це призвело до того, що в 1913 році між двома великими людьми відбувся диспут і розрив, і кожен пішов своєю дорогою, слідуючи своєму творчому генію.

Юнг дуже боляче пережив свій розрив з Фрейдом. Фактично це була особиста драма, духовна криза, стан внутрішнього душевного розладу на грані глибокого нервового розладу, що “він не тільки чув невідомі голоси, грався як дитина, чи блукав по саду в безкінечних розмовах з уявним розмовником”, - помічає в своїх спогадах К. Г. Юнг [22, с.227].

Драма розриву з Фрейдом обернулася для Юнга новими духовними пошуками. В нього стало більше волі для розвитку своєї власної теорії змісту несвідомого психічного. В Юнга все більш помітним стає цікавість до архетипного символізму. В особистому житті це означало добровільне занурення в “безодню” несвідомого. У наступні шість років (1913-1918) Юнг пройшов через етап, який він сам позначав як час “внутрішньої невизначеності,” чи “творчої хвороби” [22, с.173]. Юнг довгий час проводив у спробах зрозуміти значення і зміст своїх сновидінь й описати все це – наскільки можливо – в термінах повсякденного життя. В результаті утворився об’ємний рукопис в 600 сторінок, проілюстрований багатьма малюнками образів сновидінь і названий “Червоною книгою”. З причин особистого характеру вона ніколи не публікувалась. Пройшовши через власний досвід конфронтації з невідомим, Юнг збагатив свій аналітичний досвід, створив нову систему аналітичної психотерапії і нову структуру психічного.

У 1940 р. виходить у світ одна з найважливіших праць Юнга – “Психологічні типи” [28; 29]. Для 45- літнього доктора психології наступає нелегкий етап закріплення завойованих ним у науковому світі позицій. Поступово Юнг заробляє все більшу міжнародну популярність не тільки серед колег – психологів і психіатрів. Його ім’я починає викликати серйозну цікавість у представників інших напрямків природничих і гуманітарних знань – антропологів, філософів, істориків, культурологів, соціологів та інших. І тут забігаючи наперед, слід сказати, що праці та ідеї Юнга повернули до життя і збагатили по крайній мірі дві області психологічних знань. Перша – це школа психологічної теорії та терапії, інша область впливу – мистецтво і гуманітарні області знання науки в цілому. І в цьому сенсі погляди Юнга можна приблизно звести до декількох тверджень.

1. Несвідоме реальне. Його активність, його енергетична основа всередині нас проявляється безперервно. Психічна реальність не може бути не досліджена і не визнана. Наш свідомий розум не є єдиним управителем всього індивідуального світу людини.

2. Тому, що несвідоме нами не усвідомлюється, ми нічого безпосередньо про нього сказати не можемо. Але ми можемо робити висновки по його ”плодах”, бічних проявах у свідомій психіці. Подібні вияви – маніфестації можуть виникати у сновидіннях, витворах мистецтва і літератури, у фантазіях, специфічних формах поведінки, а також у символах, котрими керуються народи і суспільства.