Широке застосування ЕОМ у виконання практичних проблем мовознавства зумовили використання поряд з терміном „прикладна лінгвістика” термінів „обчислювальна лінгвістика”, „автоматична лінгвістика”, „інженерна лінгвістика”.
Контрольні питання
1. У чому різниця між об’єктом і предметом загального і конкретного мовознавства?
2. Які науки „про людину” ви знаєте? Як пов’язане з ними сучасне мовознавство (через предмет і об’єкт)?
3. Які проблеми традиційно намагалося розв’язати мовознавство і які проблеми воно допомагає розв’язати сьогодні (прикладний аспект)?
Лекція №2
Тема: Методи дослідження мови.
План
1. Філософський метод у мовознавстві.
2. Дослідні методи в мовознавстві:
а) розрізнення синхронії й діахронії у вивченні мов;
б) поняття архетипу.
3. Робочі прийоми (процедури, методики) дослідження мовних одиниць.
Література
1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К.- Одеса, 1991. - С. 5-15.
2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 7-17.
3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство.- К., 1997. - С. 11-18.
4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 200. - С. 5-8.
5. Мельничук О. С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства // Мовознавство. – 1997. - №1. – С. 39-42.
6. Норман Б. У., Павленко Н. А. Введение в языкознание: Хрестоматия. – Минск, 1984.
Термінологічний словник теми
Діалектика, дослідні методи,зіставний метод,історичний метод, квалітативний метод, квантитативний метод, науковий світогляд, метафізика, метод, метод обчислень, методологія (часткова і загальна/філософська), описовий метод, порівняльно-історичний метод, філософські методи.
1. Філософський метод у мовознавстві.
Існування окремої (самостійної) науки визначається не тільки наявністю предмета дослідження (у мовознавстві – це мова як суспільне явище взагалі і всі мови світу), а й методів (від гр. methodos – шлях, спосіб дослідження, підхід до вивчення явищ), тобто сукупності теоретичних настанов, прийомів дослідження предмета науки. Тільки за наявності цих двох компонентів (предмета науки і методів дослідження) визначається існування будь-якої науки, у тому числі й мовознавства.
Розрізняють філософські й дослідні методи.
Щодо філософського методу слід зазначити таке: прикметник „філософський” походить від іменника „філософія”, що становить назву суспільної науки. Предмет цієї науки – загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Оскільки природа, суспільство, мислення вивчаються різними науками, в яких є спільні закони їх існування і розвитку, стає зрозумілим, що сучасна філософія, розглядаючи загальні закони життя і розвитку природи, суспільства і мислення, пов’язана з усіма науками – гуманітарними (суспільними) і природничими. Однак сьогодні вона не претендує на роль науки наук, яка розв’язує всі суперечності кожної з наук і досягає абсолютної істини в останній інстанції. Вона лише узагальнює весь досвід пізнання світу в його багатобарвності й розмаїтті та формує науковий світогляд (тобто систему поглядів на життя, природу і суспільство), якими керуються науки.
Філософія в античному світі була синтезом усіх людських знань, накою наук, своєрідною енциклопедією наук. Поступово розвиваючись, окремі науки вийшли за межі цієї античної філософії і, можна сказати, виробила свою філософію. Із певним застереженням можна твердити, що кожна наука має дві сторони – практичну і теоретичну. Оцю теоретичну сторону – теорію – і можна назвати філософією кожної науки. Так, теоретичне, або загальне, мовознавство, оскільки воно є узагальненням дослідження окремих мов, можна розглядати як філософію мовознавчих наук.
Пізнання зафіксованих у науках загальних законів досягається завдяки застосуванню філософських методів, серед яких здавна в історії філософії протистояли діалектика й метафізика. Їх принципова відмінність у тому, що діалектика розглядає всі явища у взаємозв’язку, метафізика – ізольовано, діалектика сприймає всі явища в динаміці (історичному розвитку), метафізика – в статиці, діалектика пов’язує пізнання істини через осягнення єдності протилежних ознак предмета, метафізика заперечує боротьбу протилежностей.
Таке розуміння законів пізнання визначають діалектичний і метафізичний способи мислення, інакше – діалектичний і метафізичний підходи до вивчення об’єктивної дійсності, у тому числі й до аналізу мови як суспільного явища.
У дослідженнях мови сучасне мовознавство спирається на діалектичний метод, тобто аналізує мовні одиниці в єдності їх багатоманітних зв’язків з іншими явищами, з урахуванням історичних змін у них, а значить, у протиставленні старого і нового в мові. Саме такий підхід до вивчення мови служить засобом пізнання нових наукових знань.
Діалектика як філософський метод встановлює шляхи пізнання мовних явищ, не підміняючи специфічних мовознавчих методів і прийомів дослідження. Вона не ставить своїм завданням пояснити, наприклад, як виникло чергування приголосних у формах української мови носити – ношу чи рука – ручка – руці. Ці зміни встановлюються на основі виявлення історичних фонетичних процесів, притаманних українській мові. Однак виведення звукових змін базується на врахуванні методологічних настанов, зокрема на розумінні того, що мова як явище, котре пов’язане з життям суспільства, - категорія історична, що її одиниці перебувають у постійних змінах, які й зумовлюють перехід одних мовних одиниць в інші. Без такого загальнонаукового підходу не можна пояснити не тільки зміни приголосних, а й будь-які інші історичні зміни в будові слова, речення чи зміни, спостережувані в сучасній мові.
Або інший приклад. Зі шкільної лави нам відомі слова-історизми і слова-неологізми. Появу їх у мові можна пояснити тільки спираючись на діалектичний принцип взаємопов’язаності явищ довколишнього світу. У даному випадку йдеться про зв’язок змін у суспільстві зі змінами в мовній системі, а саме: змінилися суспільні відносини – і слова радгосп і радгоспник перейшли до розряду історизмів, пов’язаних з економікою особливого типу – соціалістичною, а поширені в останні роки нові абревіатури на зразок ПДВ (податок на додану вартість), ВАТ (відкрите акціонерне товариство) викликані змінами, що сталися в Україні кінця ХХ століття.
Принципи і закони діалектики, які встановлюють загальний напрямок досліджень, визначають загальну філософську методологію. Значить, методологічні настанови вказують напрями дослідження з метою виявлення законів функціонування та розвитку мови як суспільного явища і змін у конкретних мовах. Пояснення ж функцій і змін мовних одиниць (звуків, слів, речень) спирається на дослідні методи, які становлять часткову методологію.
2. Дослідні методи в мовознавстві.
Якщо філософський метод встановлює вихідне розуміння найбільш загальних, конститутивних (тобто історичних, визначних, тих, що є головними ознаками поняття), то дослідні методи, будучи безпосередньо пов’язаними з філософським підходом до предмета науки, встановлюють принципи, що окреслюють межу й аспект аналізу мовних одиниць і служать основою для формування конкретних робочих прийомів (або процедур чи методик) дослідження.
Дослідні методи застосовуються до вивчення двох „зрізів” мови – синхронії і діахронії.
Синхронія – це, так би мовити, горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення одного історичного етапу в розвитку мови, який береться як об’єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якмусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у ХІХ чи ХУІІ ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.
На противагу синхронії діахронія являє собою ніби вертикальний зріз мови, при якому об’єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому, вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний елемент мови (звук, слово, речення) від давнини до сучасності.
Виділення ж спеціального (дослідного) методу в синхронічному чи діахронічному дослідженні визначається тим, що він досліджує і яка його кінцева мета. Це може бути мета – виявити спільне і відмінне в історично споріднених (наприклад, російській і українські чи в українській і білоруській) мовах або окреслити етапи розвитку складнопідрядних речень, наприклад, умови. Здавалося б за таких конкретних вимог можна було б чекати чіткої кваліфікації мовознавчих дослідних методів. На жаль, лінгвістична наука ще не має встановленого погляду ні на кількість, ні навіть на їх зміст з огляду на складність і багатоаспектність не тільки таких одиниць мовної системи, як звук, слово, речення, а й таких, як суфікс, закінчення, член речення тощо.
Але характеристику деяких найважливіших спеціальних методів, найбільш визнаний варіант їх, подати можна.
Описовий метод. Його вважають основним у мовознавчій науці. Завдання цього методу – дати точний опис одиниць окремої мови, пояснити особливості їх уживання. На основі цього методу створюються підручники, посібники, в яких описується фонетична система, словниковий склад, граматична будова певних мов. Цей метод забезпечує необхідним матеріалом лексикографів, які укладають різні типи словників. Він інвентаризує й систематизує мовні одиниці (звуки, слова, їх форми, речення), дає їм якісну й функціональну (тобто залежну від діяльності) характеристику. Саме тому з ним взаємодіють інші дослідні методи.
Зіставний метод. Він уводить в орбіту свого вивчення (конкретно - зіставлення) історично споріднені й не споріднені за своїм походженням мови. Зіставляються дві або кілька мов певного етапу розвитку, переважно в стані їх сучасного існування. Уже цим зіставний метод відрізняється від порівняльно-історичного, який порівнює лише споріднені мови і розглядає їх в діахронічному (тобто різночасовому) плані.