Основні психологічні установки такого типу людей проявляються в цілому ряді шкідливих ідей.
- Мене повинні любити усі ті, з ким я хоча б трохи знайомий.
- Потрібно усіма правдами й неправдами уникати конфліктів.
- Я не повинен виказувати всю степінь своєї роздратованості й розчарування.
- Я не повинен виказувати слабкості й допускати помилок.
В даному випадку людина розглядає себе як певний соціальний об’єкт чи публічне «Я». Невпевненість у собі породжує соціальні страхи, серед яких можна виділити наступні:
- збентеження;
- сором;
- страх перед публікою;
- соромливість.
Збентеження – це розгубленість, відчуття незручності. Воно знайоме кожному й проявляється перш за все в: почервонінні, невпевненій посмішці, скованій, невпевненій манері тримати себе на людях, рухливому погляді, манері тихо розмовляти, відповідати з затримками. Загальними причинами збентеження можуть бути такі: людина несподівано опиняється в центрі уваги чи просто у великій компанії, людина збентежується, коли її хвалять або чекають відповідального рішення.
Соромливість являється особливою формою збентеження. Й саме вона впливає на манеру соціальної поведінки. Соромливість заважає відкрито висказуватися, розповідати про свої погляди, інтереси, ділитися враженнями. Заважає комунікабельності, отриманню соціального досвіду.
Сором, на відміну від збентеження, більш тривалий і неприємний. Відчуваючи сором, людина переживає втрату віри в щось позитивне в собі. Приводом для сорому може стати почуття власної неповноцінності, неумілості, скованість, збентеження й перш за все закладений в основу всіх цих почуттів сильний, глибинний страх. Інколи приводом для почуття сорому виявляється навіть не проступок, а фізичні, дійсні чи вигадані, недоліки, що особливо притаманно підліткам з їх гіпертрофованою увагою до власної зовнішності.
Страх перед публікою виникає тоді, коли погляди глядачів й слухачів прикуті до того, хто виступає. Тут головну роль грає те, чи звикла людина до виступів на публіку. Важливий також склад й реакція публіки.
Агорафобія. Історично вважалося, що агорафобія має на увазі страх, agora – грецьке слово, що означає місце для проведення громадських зібрань. Й дійсно, люди з агорафобією частіше за все бояться та уникають вулиць й місць скупчення народу – торгових рядів, кінотеатрів, стадіонів. Особливо важким для них може бути вистоювання в черзі. Однак окрім перерахованого люди з агорафобією бояться подорожей в тих чи інших формах та зазвичай уникають машин, автобусів, літаків, потягів. Сьогодні вважається, що агорафобія зазвичай розвивається як ускладнення панічних атак (інколи справді жахливих), які мали місце в одній чи декількох подібних ситуаціях. Люди, що страждають на агорафобію й бояться, що в них може розвинутися панічна атака або що вони захворіють, занепокоєні перебуванням в місцях чи ситуаціях, втеча з яких може виявитися фізично важкою чи психологічно соромною, в яких їм не зможуть надати екстрену допомогу, якщо станеться щось жахливе.
В помірно тяжких випадках такі люди можуть відчувати дискомфорт навіть виходячи з дому на самоті, й якщо наважуються на це, то переживають значну тривогу. В дуже важких випадках агорафобії виявляться хажливо руйнівним розлад, при якому людина не в змозі залишити свій будинок чи навіть окреме приміщення. Саме тому люди почасти прирікають себе на добровільне заточення, «домашній арешт».вони психічно блоковані, бояться, що станеться щось жахливе. Починають метатися в паніці, лише тільки подумають, що потрібно вийти з рідної квартири. Їм завжди потрібна підтримка, «сторож», людина, яка здатна допомогти , відволікти, позбавити від постійних приступів паніки.
Агорафобія являється сумішшю соціальних страхів, страху перед людьми й місць за межами рідного дому. Ці страждальці не можуть не можуть знаходитися у товаристві, спілкуватися з іншими людьми, говорити з ними, працювати чи проводити вільний час.
Вчені вважають, що приступи агорафобії прив’язані до контексту ситуації. На їх думку, ситуації, які викликають агорафобію, зажди мають загальні риси – вони сприймаються людиною як пастка й викликають відчуття безпорадності. Таким чином, поїздка в ліфті, прогулянка по вулиці або відвідування театру – ситуації, в яких немає нічого спільного для здорової людини, для страждаючого агорафобією, психологічно рівнозначні.
Інші дослідники наполягають на тому, що початок агорафобії та панічних атак пов’язаний з психічними й фізичними перенавантаженнями та подіями в особистому житті людини, її хворобами, неприємностями в сімейних відносинах чи фінансовими проблемами.
Агорафобія може розвинутися в депресію.
Існують також фобії, притаманні підлітковому віку: шкільна фобія та дисморфофобія.
Шкільна фобія. Шкільну фобію визначають як ірраціональний страх перед яким-небудь аспектом шкільного життя, що супроводжується фізіологічними симптомами тривоги чи паніки, коли відвідування занять неминуче наближається й приводить до часткової або повної нездатності йти до школи.
Маються дані, що так названа шкільна фобія може бути обумовлена страхом розлуки з батьками чи тими, хто опікає дитину., а не певними особливостями навчальних занять.. тобто вона являється особливою формою тривоги у зв’язку з розлукою (тривоги віддалення). Шкільна фобія супроводжується відмовою відвідування школи. Але така відмова може також бути викликана опозиційно-викликаючим розладом чи депресивним станом.
Середній вік початку шкільної фобії, в якій розлука являється основною особливістю, раніше 10 років; коли основна особливість – відмова, середній вік складає приблизно 10 років. Зазвичай прискорюючими подіями слугують зміни в школі, хвороба чи смерть батьків й перебування вдома в зв’язку з нещасним випадком чи хворобою; однак в багатьох випадках причина відсутня. Що стосується тендерних відмінностей, то число хлопчиків перевищує число дівчаток. Також шкільна фобія в дитинстві підвищує ймовірність тривоги й депресивних розладів в період дорослішання; приблизно третина таких дітей буде потребувати додаткового лікування цих розладів, ставши дорослими.
Дисморфофобія. Дисморфофобія – нав’язливе переконання в порушенні пропорційності статури, в наявності якого-небудь іншого дефекту власного тіла. Підліток тяжко переживає уявну «уродливість» свого обличчя; його гнітить форма його носа, надмірне збільшення надбрівних дуг, порушення «симетрії» обличчя, «випинання» очей та ін. Він постійно розглядає себе у дзеркалі, знаходячи в ньому підтвердження «обгрунтованності» невідступних страхів («симптом дзеркала»).
1.4. Особливості прояву тривожності й страху у підлітковому віці
Підлітковий вік – відповідальний період у становленні мировозріння, системи відносин, інтересів, захоплень й соціальної направленості. Суттєвого розвитку потерпає самооцінка, яка нерозривно пов’язана з почуттям самоповаги, впевненості в собі в контексті міжособистісних відносин.
Підліток, з однієї сторони, прагне зберегти свою індивідуальність, бути самим собою, а з іншої – бути разом з усіма, належати до групи, відповідати її цінностям та нормам. Вирішити це протиріччя не дуже легко, і тут існує декілька шляхів: від егоцентризму й поглиблення у себе ціною втрати контактів з однолітками й дружби з ними до сліпого конформізму – некритичного сприйняття будь-яких групових приписів, відмови від особистої свободи й самостійності в рішеннях й судженнях.
Потреба бути собою – це прагнення до досконалості свого «Я», що невіддільно від переживання, тривоги, страху бути не собою, тобто стати кимсь іншим, в кращому разі – безликим, в гіршому – з втраченим контролем, владою над своїми почуттями й розумом.
Частіше за все страх бути не собою означає страх зміни. Тому емоційно чуттєві, вразливі підлітки бояться не лише психічного, а й фізичного юродства, що інколи виражається в нетерпимості до фізичних вад інших людей чи у нав’язливих думках про власну «уродливу» статуру, «негарних» рисах обличчя і т.п.
Страх зміни має й фізіологічне підґрунтя, оскільки в період статевого дозрівання відбуваються зміни в діяльності організму (виникнення первинних і вторинних статевих ознак).
За походженням страхи поділяються на: навіювані, особистісно-зумовлені та ситуативні. Навіювані виникають під впливом слів чи дій дорослих. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіювання: залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, пригнічення особистої гідності, висміювання невдач підлітка та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з причин може зумовити виникнення одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути страхи про свої вади, недоліки, відсутність впевненості у любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, захворіти.Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті підлітка. Наприклад, пожежа, землетрус, поведінка п’яних батьків.
У підлітків виражені страхи нападу й пожежі, у хлопчиків, до того ж, страхи захворіти, у дівчаток – стихії та замкненого простору. Всі перераховані страхи носять головним чином характер побоювань і так чи інакше пов’язані зі страхом смерті, нагадують про нього підкресленим й певним чином сфокусованим інстинктом самозбереження.