У дівчаток підлітковий вік більш насичений страхами, ніж у хлопчиків, що відображає їх більшу схильність до страхів взагалі. Тим не менш, середнє число всіх страхів у них і у хлопчиків помітно зменшується в підлітковому (і молодшому шкільному) віці у порівнянні з дошкільним.
Як ніколи раніше, більшість страхів у підлітків знижує впевненість в собі, без якої неможлива адекватна самооцінка, особистісна інтеграція та прийняття себе, перетворення планів у життя й повноцінне спілкування.
Страхи у підлітків – не таке все рідке явище, але вони зазвичай старанно приховуються. Наявність стійких страхів у підлітковому віці завжди свідчать про нездатність захистити себе. Поступове переростання страхів у тривожні опасання говорять також про невпевненість в собі й відсутність розуміння зі сторони дорослих, коли немає відчуття безпеки й впевненості у ближчому, соціальному оточенні.
Отже, підліткова проблема «бути собою серед чужих» виражається як невпевненістю в собі, так і невпевненістю в інших. Невпевненість в собі, що виростає зі страхів, являється основою настороженості, а невпевненість в інших слугує основою підозрілості. Настороженість і підозрілість перетворюються в недовірливість, що обертається в подальшому упередженістю у відносинах з людьми, конфліктами й уособленням свого «Я» й відходом від реальної дійсності.
На відміну від звичайного, нав’язливий страх сприймається як дещо стороннє, що стається довільно, як свого роду марення. Спроби впоратися з ним шляхом боротьби сприяє лише його зміцненню.
Фізіологічно нав’язливість – це завжди певна, генеруюча хвилювання динамічна ділянка мозку, яка як домінанта, відокремлена від інших відділів мозку захисним, позамежним гальмуванням. Образно говорячи, мі маємо високу вежу, яка постійно випромінює яскраве, осліплююче світло навіть вдень, коли в цьому немає ніякої необхідності. Сама ж вежа оточена надійною системою захисних споруджень у виді стіни, прірви з водою, сторожової вишки і т.д. Взяти набігом цю вежу не вдається, подібно до того, як інколи не вдається скинути, стряхнути з себе страхи.
Нав’язливі страхи – це те, що неприпустимо для людини, те, чого вона не хоче допустити в свою свідомість, але від чого відразу не може звільнитися сама, оскільки це б означало повну, остаточну, безповоротну перемогу раціональних сторін психіки над її емоційними, чуттєвими, інстинктивними сторонами. Страх би пройшов з часом, але він закріпився саме внаслідок боротьби з ним, непримиримого відношення, нездатності піти на компроміси, визнати свою невдачу й захистити себе в подальшому.
Зі сказаного вище випливає, що нав’язливим страх стає не відразу, а через деякий, іноді довготривалий, час. Вихідний же страх може проявитися швидко, раптово від сильного, непередбаченого переляку, переживання, потрясіння, тобто в результаті емоційного стресу чи шоку, який фіксується подібно скабці, завдаючи непокоєння будь якого разу, коли пригадуються аналогічні обставини чи коли з ними стикаються.
Скажімо, пережитий один раз страх при відповіді біля дошки, розгубленість, збентеження можуть мимовільно зберегтися в емоційній довготривалій пам’яті (а вона завжди виражена у тих, хто має схильність до страхів) й нагадувати про себе будь якого разу при повторних викликах до дошки. Розвинеться тоді й хвилювання в очікуванні чергової невдачі, навіть просто від уявлення про її можливості. Кінцевим результатом буде скованість, напруження, плутана, незрозуміла мова, втрата ходу думок й отримання не тієї оцінки. Подібним чином йде довільний саморозвиток страху, який сприймається як стороннє утворення, що не відчиняється волі. Все більше переживання своєї неповноцінності, зниження активності, відмови від будь якого ризику, неприродна збудливість в очікуванні й гальмування при відповідях і є типова картина неврозу нав’язливих станів у вигляді страхів, чи неврозу очікування. Характерний і розвиток в подібних випадках невротичного заїкання з неминучими письмовими відповідями, припиненням викликів до дошки й відповідей з місця взагалі. Чи потрібно говорити, що це тільки сприяє фіксації заїкання, розвитку вражаючих настроїв та інвалідизації психіки підлітка.
По такому ж типу розвивається нав’язливий страх замкненого простору, коли стани непритомності від духоти чи втоми, які були пережиті під час товчії в метро, автобусі, слугують причиною відмови від цих видів транспорту в подальшому, оскільки існують страхи повторення пережитого жаху.
В обох випадках йде мова про фобії – нав’язливі страхи, коли існує мимовільна болюча фіксація яких-небудь пережитих, травмуючи подій. Нав’язливість, що лежить в основі подібних страхів, вказує на певну негнучкість мислення, застійність психічних процесів, що обумовлені як гіпертрофованим почуттям обов’язку, принциповості, так і надмірною втомою, перенапруженням інтелектуальних процесів. Ще не зміцніла психіка підлітка не виносить насилля над собою, тривалої та вимотуючої погоні за престижем. Недарма нав’язливі страхи й думки типові для дітей і підлітків, які прагнуть не стільки відповідати загальноприйнятим нормам, встигати в усьому, скільки завжди бути першими, отримувати лише відмінні оцінки. Причому тут не робиться ніяких виключень, не враховуються вимоги моменту, реальне співвідношення сил, тобто знову ж проявляється негнучкість та максималізм. Всі ці підлітки з загостреним почуттям «Я», уразливі й честолюбні, одностороннє орієнтовані на успіх, не визнающі ніяких відхилень від заданої цілі й тим паче поразок.
З однієї сторони, вони хочуть в усьому відповідати прийнятим зобов’язанням, виправдати очікування, тобто бути з усіма. З іншої сторони, вони не хочуть втратити свою індивідуальність, розчинитися у масі, бути сліпими виконувачами чиєїсь волі. В цьому знову видно важко вирішаємо при неврозах проблему «бути своїм серед чужих», оскільки гнітючий страх «бути не собою», тобто зміненим, залишеним самоконтролю й нездатним в цілому, означає й страх не відповідати іншим, не бути прийнятим однолітками й (більш широко, в плані шкільної адаптації) соціально визнаним.
Зупинимося детальніше на пов’язаних з нав’язливими страхами опасіннях й сумнівах, оскільки вони притаманні саме підлітковому віку. Здебільшого вони мають передумови в молодшому шкільному віці, в уже розглянених страхах того, що може статися, страхах запізнитися, не встигнути, бути не тим, не відповідати вимогам.
Всі ці страхи просочуються у підлітків нав’язливими думками, різного роду ідеями фікс, що породжують нав’язливі побоювання якої-небудь невдачі, поразки, сорому й ганьби. Часто нав’язливі побоювання стосуються здоров’я, особливо якщо в сім’ї хто-небудь часто хворіє й йде багато розмов на цю тему.
Якщо підліток достатньо недовірливий й підлягає хвилюванню (а це дістається йому «в спадок» від тривожно-недовірливих батьків), то в нього проявляються нав’язливі побоювання, що його ніхто не любить, не розуміє, що він нікому не потрібен, що в нього немає майбутнього, перспектив, можливостей, що все вже позаду, скінчено, зупинилося й жити немає сенсу.
Подібний нігілізм існування відображає тривожно-підозрілий стиль мислення, неможливість досягнення ідеалу, прагнення всім подобатися, робити все так, як треба, як слід. Подібна надцінна ідея вступає в протиріччя з властивими підозріливим людям м’якістю характеру й невпевненістю в собі.
В результаті, щоб остаточно бути впевненими в тому, що все робиться як треба, й самим уникнути хвилювань з приводу своєї некомпетентності, підозріливі люди змушені постійно перевіряти точність, правильність, відповідність своїх дій, що й проявляється у вигляді мимовільно виникаючих нав’язливих сумнівах. Наприклад, в тому, чи правильно виконано домашнє завдання, чи зібрано все, що потрібно в портфель, зачинені двері, а якщо так, то можливо лише на один оберт ключа й т.д. й т.п. Оскільки нав’язливі сумніви можуть появлятися з будь-якого, навіть самого мізерного приводу, вони приносять чимало страждань підліткам, змучуючи даремно витрачати свою психічну енергію, оскільки не можуть бути «викинуті з голови» одним зусиллям волі.
Нав’язливі побоювання й сумніви часто поєднуються між собою, подібно до того як доповнюють один одного їх джерела - тривожність й підозріливість. Для того, щоб побоюватися, потрібно сумніватися у своїй здатності захистити себе, а щоб сумніватися, потрібно побоюватися зробити що-небудь не так. Нерідко людина, що зазнає нав’язливих побоювань, уявляється оточуючим як заядлий скептик, а та, що відчуває сумніви – як безнадійний песиміст, що не лише доповнює один одне, а й створює типовий для підліткового віку тривожно-депресивний настрой з його пониженим фоном настрою, хвилюванням, почуттям безнадійності й зневіри, песимістичною оцінкою перспективи. (Протилежну неврозам картину видно при психопатичних розвитках особистості у вигляді нахабства, агресивності, розгальмованим потягом й неадекватно завищеною самооцінкою).
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ СТРАХІВ Й ФОБІЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
2.1. Методики й процедура дослідження
Дляемпіричного дослідження даної проблеми були використані такі методики: «Методика дослідження рівня тривожності по Б.Філліпсу», методика «Страхи» В.Г.Панок, Л.В.Батищева, методика діагностики самооцінки й упевненості в собі.
Вивчення рівня та характеру тривожності та страхів, що пов’язані зі школою у дітей підліткового віку, проводилося за допомогою адаптованого тесту шкільної тривожності Б.Філліпса. Аналізується загальний внутрішній емоційний стан підлітка, який в багато чому визначається наявністю тих чи інших тривожних синдромів (факторів) та їх кількістю.
Змістовна характеристика кожного синдрому (фактору).
1. Загальна тривожність у школі – загальний емоційний стан дитини, пов’язаний з різними формами її включення в життя школи.