По-третє, до професійного вигорання більше схильні працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця. До цієї групи відносяться перш за все люди старше 45 років, для яких можливість знаходження нового робочого місця у разі незадовільних умов праці на старій роботі різко знижується унаслідок віку. Крім того, в цій групі знаходяться працівники, що займають на ринку праці позицію зовнішніх консультантів, вимушених самостійно шукати собі роботу.
По-четверте, на фоні перманентного стресу синдром вигорання виявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нову, незвиклу обстановку, в якій він повинен проявити високу ефективність. Наприклад, після лояльних умов навчання у вищому учбовому закладі на денному відділенні молодий фахівець починає виконувати роботу, пов'язану з високою відповідальністю, і гостро відчуває свою некомпетентність. В цьому випадку симптоми професійного вигорання можуть виявитися вже після шести місяців роботи.
По-п'яте, до синдрому вигорання більше схильні жителі крупних мегаполісів, які живуть в умовах нав'язаного спілкування і взаємодії з великою кількістю незнайомих людей в суспільних місцях.
З меншим ризиком для здоров'я і менш вираженим зниженням ефективності синдром професійного вигорання переживають працівники, які характеризуються наступними особливостями. В першу чергу це люди, що мають хороше здоров'я і свідомо, що цілеспрямовано піклуються про своє фізичне полягання (вони постійно займаються спортом і підтримують здоровий спосіб життя). Це люди, що мають високу самооцінку і упевненість в собі, своїх здібностях і можливостях.
Необхідно також підкреслити, що професійне вигорання менше торкається людей, що мають досвід успішного подолання професійного стресу і здатних конструктивно мінятися в напружених умовах[5].
Якщо говорити про характер таких людей, то необхідно виділити такі індивідуально-психологічні особливості, як висока рухливість, відвертість, товариськість, самостійність і прагнення спиратися на власні сили.
Нарешті, важливою відмінною рисою людей, стійких до професійного вигорання, є їх здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності як відносно самих себе, так і інших людей і життя взагалі.
Симптоми, що становлять синдром професійного вигорання, умовно можна розділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові.
До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться такі, як[6]:
- відчуття постійної втомленості не тільки вечорами, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втомленості);
- відчуття емоційного і фізичного виснаження;
- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);
- загальна астенія (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
- часті безпричинні головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
- різка втрата або різке збільшення ваги;
- повне або часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 годин ранку або, навпаки, нездатність заснути увечері до 2-3 година. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
- постійне загальмоване, сонливе полягання і бажання спати протягом всього дня;
- задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;
- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як[7]:
- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;
- часті нервові «зриви» (спалахи невмотивованого гніву або відмови від спілкування, «відхід до себе»);
- постійне переживання негативних емоцій, для яких в зовнішній ситуації причин немає (відчуття вини, образи, підозрілості, сорому, скутості);
- відчуття неусвідомленої турботи і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
- відчуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху, що не «вийде» або людина не «справиться»;
- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «Як ні старайся, все одно нічого не вийде»).
До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні вчинки і форми поведінки працівника[8]:
- відчуття, що робота стає все важче і важче, а виконувати її — все важче і важче;
- співробітник помітно міняє свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);
- незалежно від об'єктивної необхідності працівник постійно бере роботу додому, але удома її не робить;
- керівник відмовляється від ухвалення рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі і іншим;
- відчуття даремності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;
- невиконання важливих, пріоритетних задач і на дрібних деталях, не відповідна службовим вимогам витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;
- дістанцированность від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет, вживання наркотичних засобів.
Помічено, що симптоматика професійного вигорання може бути «інфекційною» і виявлятися не тільки у окремих працівників. Нерідко зустрічається професійне вигорання організацій, яке виявляється в тому, що біля переважної більшості співробітників присутнє внутрішнє фізичне або емоційне полягання з одними і тими ж симптомами, а також одні і ті ж форми поведінки. В таких випадках помітно «стираються» індивідуальні відмінності між працівниками, вони стають неприродно схожими і однаковими, як би «на одне обличчя». Люди стають песимістами, у яких немає віри в позитивні зміни на роботі і можливість щось змінити власними зусиллями[9].
Причинами професійного вигорання організації виступають постійні суперечності в стратегічному і тактичному керівництві; надмірні, нездійсненні вимоги до працівників; передача відповідальності співробітникам, що не мають повноважень; відсутність об'єктивних критеріїв для оцінки результатів праці; неефективна система мотивування і стимулювання персоналу[10].
Симптоми професійного вигорання організацій: неадекватно підвищена текучість кадрів (від 100% і більш в рік, тобто протягом року звільняються практично всі співробітники, а деякі працюють менше року); знижена мотивація до праці, часті «перекури» і «чайні» перерви (більше 30% від загального об'єму робочого часу); професійна залежність персоналу від керівників, яка виявляється або в підвищеному і неадекватному критичному відношенні до управління, або у відчутті безпорадності без активної допомоги з боку керівництва; дуже висока конфліктність персоналу і важка атмосфера в компанії. Як для окремого працівника, так і для організації полягання професійного вигорання може бути неусвідомленим або неправильно зрозуміло і оціненим. Власне неблагополучне полягання як людині, так і організації важке, практично неможливо побачити із сторони, тому відсутні умови для того, щоб вчасно почати коректувальні і поновлюючі заходи.
Повністю виключити в роботі професійний стрес і професійне вигорання в сучасних умовах неможливо. Але цілком можливо істотно зменшити їх руйнівний вплив на здоров'я працюючих людей.
Згідно концепції М. Буріша у розвитку синдрому професійного вигорання можна виділити кілька головних фаз (таблиця 1.1.)[11].
Таблиця 1.1.
Фази розвитку синдрому професійного вигорання (Вurich, 1994)
| 1. Застережлива фаза |
| а) Надмірна участь |
| • Надмірна активність, відчуття незамінності |
| • Відмова від потреб» не пов'язаних з роботою, витіснення невдач і розчарувань |
| • Обмеження соціальних контактів |
| b) Виснаження |
| • Відчуття утомленості, безсоння, загроза нещасних випадків |
| 2. Зниження рівня власної участі |
| а) По відношенню до співробітників, учням, пацієнтам н т.д. |
| • Втрата позитивного сприйняття колег |
| • Перехід від допомоги до нагляду і контролю |
| • Приписування вини за власні невдачі іншим людям |
| • Домінування стереотипів в поведінці по відношенню до співробітників, учням, пацієнтам - прояв негуманного підходу до людей |
| b) По відношенню до решти оточуючих |
| • Відсутність емпатії, байдужість, цинічні оцінки |
| с) По відношенню до професійної діяльності |
| • Небажання виконувати свої обов'язки |
| • Штучне продовження перерв в роботі, спізнення, відхід з роботи завчасно |
| • Акцент на матеріальний аспект при одночасній незадоволеності роботою |
| д) Зростання вимог |
| • Втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах |
| • Відчуття переживання того, що інші люди використовують тебе: заздрість |
| 3. Емоційні реакції |
| а) Депресія |
| • Постійне відчуття вини, зниження самооцінки |
| • Безпідставні страхи, лабільність настроїв, апатія |
| b) Агресія |
| • Захисні установки, звинувачення інших, ігнорування своєї участі в невдачах |
| • Відсутність толерантності і здібності до компромісу |
| • Підозрілість, конфлікти з оточенням |
| 4. Фаза деструктивної поведінки |
| а) Сфера інтелекту |
| • Зниження концентрації уваги, відсутність здібності до виконання складних завдань |
| • Ригідність мислення, відсутність уяви |
| b) Мотиваційна сфера |
| • Відсутність власної ініціативи, зниження ефективності діяльності, виконання завдань строге по інструкціях |
| с) Емоційно-соціальна сфера |
| • Байдужість, уникнення неформальних контактів |
| • Відсутність участі в житті інших людей або надмірна прихильність до конкретної особи |
| • Уникнення тим, пов'язаних з роботою |
| • Самодостатність, самота, відмова від хобі, нудьга |
| 5. Психосоматичні реакції |
| • Зниження імунітету |
| • Нездатність до релаксації у вільний час |
| • Безсоння, сексуальні розлади |
| • Підвищений тиск, тахікардія, головні болі |
| • Болі в хребті, розлади травлення |
| • Залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю |
| 6. Розчарування |
| • Негативна життєва установка |
| • Відчуття безпорадності і безглуздя життя |
| • Екзистенціальний відчай |
В роботах інших авторів пропонується 3 основні фази синдрому вигорання. Вони будуть докладніше розглянуті в роботі у розділі 2.