Смекни!
smekni.com

Корупція як соціальне явище: український контекст аналізу (стр. 11 из 16)

Найбільш важливим показником опитування є досвід корупційних практик громадян, що свідчить про практичний вияв сприйняття цього явища і позицію, яку займає респондент щодо цього феномену. Загалом 67% дорослого населення України (або члени їх сімей) стикалися з проявами корупції впродовж 12 місяців, що передували опитуванню. Найчастіше із проявами корупції мають справу люди середнього віку (30–44 роки), які мешкають в містах. Ці дані свідчать про значне поширення такого поняття як побутова корупція, адже при розгляді за сферами надання хабара лідером є підключення чи ремонт комунальних послуг чи зв’язку (22,6%) та оформлення соціальних пільг (18,6%). Ці дані свідчать про те, що корупція як явище вже інституціоналізовалося не тільки на вищому рівні виконавчої влади і великого бізнесу, а й на макрорівні, що свідчить про входження цього явища до нормальних практик, – можливо, саме через це, в Україні не набувають широкого розголосу корупційні скандали, адже, порівнюючи із своїми практиками, люди сприймають їх більш лояльно.

Схожі дані отримуємо у випадку аналізу того, хто став головним ініціатором хабара. Цікавим є те, що в цих даних найбільш популярною є сфера навчання, у якій у 47,3% хабар вимагали, а у 29% він надавався добровільно. В загальному вигляді картина по інших сферах виглядає приблизно так само, відсоток респондентів, що надали хабар добровільно вдвічі менше, ніж тих, з кого хабар вимагали, що свідчить про великий досвід стикання з таким феноменом як корупція пересічних громадян, адже факти добровільного надання хабарів свідчать про попередню освіченість із специфікою надання хабарів, що закріпилася на інституціональному рівні. Становленню і фіксації цих практик сприяє і сама інституційна структура державних органів, адже майже у кожному п’ятому з усіх випадків, коли громадяни України мали справу із чиновниками протягом останніх 12 місяців, вони ставали жертвою вимагання хабара, що свідчить про те, що у великій кількості випадків респонденти, що стикаються з проявом хабарництва просто не мають вибору, тому стають пасивними заручниками ситуації.

Про готовність боротися з корупцією заявив кожен третій громадянин України. Основна група – це молоді та середнього віку, добре освічені люди, які мають середній та високий дохід. Причому найчастіше досвід у боротьби з корупцією мають молодь та люди середнього віку з вищою освітою та, не дивлячись на високу готовність боротись з корупцією (від 30% до 60% муть респондентів в залежності від демографічних характеристик), майже 30% нічого не робитимуть у випадку порушення їх прав, що може означати або незнання реальних методів протидії корупції, або недовіру до правоохоронних інституцій, як вже було визначено вище. Решта респонденті вимагатимуть від чиновника виконання обов’язків (26,7%), звернуться до безпосереднього керівництва (22,8%) або до правоохоронних органів чи суду з приводу захисту прав (20,7%). Однак, більше половини респондентів не вірять у можливість відстояти свої права (51,1%) і тому не буду оскаржувати дії з порушення прав. Парадоксальним з цієї точки зору виглядає той факт, що, не дивлячись на низьку освіченість з питань захисту власних прав, лише 21,2% респондентів зазначили підвищення освіченості і громадського контролю як ефективний засіб протистояння корупції, а найбільш популярною мірою протистояння корупції зазначили заполітизований засіб позбавлення депутатської недоторканності депутатів ВРУ (36,3%), що майже не стосується рівня побутової корупції.

За два роки дані цього дослідження суттєво не змінилися, при проведенні повторного дослідження у 2009 році загальний рівень корупції в Україні у 2009 році зменшився на 5% у порівнянні з 2007 роком. За два попередні роки найбільше скорочення вимагання хабарів зафіксовано під час контактів з органами призову на військову службу (із 32% до 20%), отримання соціальних виплат (з 7% до 3%) та державними медичними установами (з 65% до 63%). Лідерами ж у вимаганні хабарів, як свідчать результати дослідження в 2009 році, є державні медичні установи (63%), заклади середньої освіти (60%), міліція (46%) та ДАІ (40%), вітчизняні вузи (44%) і установи отримання державного житла (40%). Водночас, більша частина опитаних ініціювали добровільні хабарі для прискорення рішення власної справи чи для того, щоб чиновник «закрив очі» на порушення. Найчастіше з пропозицією хабара респонденти зверталися до представників закладів середньої освіти (64%), державної медицини (39%), ДАІ (31%) та вищих навчальних закладів (37%).

У порівнянні з 2007 роком, громадяни України стали більше використовувати особисті зв'язки. Так, збільшилася кількість випадків кумівства та протекціонізму у сферах регуляторної політики та перевірок бізнесу (із 23,6% до 25,2%), земельних відносин (з 16,7% до 18,7%), в системі державного нотаріату (з 6% до 11,5%) та у вузах (з 21,9% до 26,9%).

Значна частина опитаних (51,1%) розглядає корупцію як ринковий механізм для прискорення вирішення власних проблем і вважає таку поведінку виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права через впевненість, що такі спроби будуть марними. Однак, у 2009 р. 36% опитаних засвідчили готовність протидіяти корупціонерам проти 33% у 2007 році.

Протягом останніх двох років українці стали схилятися до більш жорстких методів боротьби з цим негативним явищем. Зокрема, зросла підтримка посилення кримінальної відповідальності чиновників за корупцію і звільнення з роботи із забороною надалі займати таку посаду.

Опитування на тему «Корупція в Україні», що було проведене Інститутом Горшеніна з 12 по 14 червня 2010 року визначило, що попри засудження корупції як явища, українці використовують її для розв‘язання своїх проблем. Зокрема, більшій частині громадян України – 68,8% – доводилося давати гроші або подарунки людям, від яких залежало вирішення їх проблем. А половина українців – 50,3%, дізнавшись про те, що знайомий брав або давав хабар, відповіли, що не втручатимуться.

Дослідження фонду «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» щодо корупції в Україні, окрім загальних тенденцій поширеності корупції, також зазначило цікавий факт, що люди дають хабарі, адже: 23% вважають, що як не дати хабара, то питання не розв’яжеться, 22% – що через хабарі легше вирішувати свої проблеми, 21% – що це вже норма нашого життя, і тільки 19% – що в людей хабарі вимагають, що також свідчить про фіксування феномену хабарництва у побутових практиках українців.

Приведені вище дані опитування свідчать про корупційну зараженість свідомості значної кількості українців. Існує розрив між вербальною (переважна більшість респондентів засуджує корупцію) і реальною поведінкою (більшість опитаних в зазначених дослідженнях для рішення своїх проблем готові давати і дають хабара). Громадяни пострадянської України живуть зі стійким переконанням, що держава їм «недодає», а тому вони керуються тезою: «якщо сам не візьмеш, то ніхто не дасть». Задачу подолання корупції українське населення покладає, у першу чергу, на владу. Це дає підстави допустити, що проголошення боротьби з корупцією може виявитися значно ефективнішим гаслом в очах світової співдружності, ніж в очах українського населення. Замість цього українське населення з цікавістю, але, знаходячись осторонь, буде спостерігати за тим, як корумпована, з його погляду, влада самостійно свою корумпованість і буде викорінювати.

Спробуємо визначити деякі особливості корупції в сучасній Україні. Перша – корупція як феномен пройшла довгу стадію історичного формування, що відобразилося на ментальному відношення до цього явища українців у патріархальному сприйнятті влади, схильністю до нав’язування, небажання боротися за власні права, низька правова культура.

Друга – корупція має схильність до самозбереження, самовідтворення і мімікрії, що ми спостерігаємо у вимаганні хабара, тобто нав’язування нових правил соціальної взаємодії задля особистої вигоди, що можна побачити в аналізі тих підзаконних актів, що видаються окремими службами чи міністерствами задля створення корупційних можливостей.

Третя – особливе корупційне мислення, що, на жаль, є найбільшим гальмом на шляху боротьби з цим злом. Адже часто хабарі, кумівство, зловживання владою сприймаються громадськістю як норма. Сприйняття влади як такої перекручене у свідомості багатьох так, немов для того й існує, щоб нею зловживали і розпоряджалися в корисливих цілях. Сформувався певний прошарок, що уже не уявляє своєї діяльності поза корупційними схемами, що є чудовим засобом конкурентної боротьби і як результат – установлення привілейованого положення.

Корупція в Україні обумовлюється дією сукупності чинників, серед яких, на нашу думку, найбільш важливими є наступні.

Усталені соціальні практики корупційних дій, колишня радянська корумпована номенклатура у значній мірі зберегла і відновила свої позиції в новій системі влади, вносячи в неї свої правила, практики вирішення питань.

Непрозора приватизація послужила економічною основою корупції. Важливим, хоча і не головним, є те, що офіційна зарплатня службовців, співробітників правоохоронних органів – вкрай низька, і це служить моральним «виправданням» хабарництва (інша справа, що розбещені чиновники будуть продовжувати хабарництво й у випадку підвищення посадових окладів, оскільки корумповані практики є досить рутинізованими у свідомості українських громадян) [26, с. 143].

Відсутність сформованих інституцій громадського контролю, що зумовило при переході від закритості і непідконтрольності влади до відкритих форм власних відносин відсутність громадського контролю, яке, безумовно, сприяє процвітанню корупції.

Наступною умовою є економічний занепад і політична нестабільність у державі. Зубожіння населення, нездатність держави забезпечити державним службовцям гідний заробіток підштовхують і тих, і інших до порушень, що приводять до масової низової корупції. Одночасно постійно усвідомлюваний політичний ризик довгострокових вкладень, важкі економічні обставини (інфляція, присутність держави в економіці, дефіцит чітких регулятивних механізмів) формують певний тип економічної поведінки, розрахованої на найкоротшу перспективу, ризикований прибуток, що проявляється і в поведінці як чиновників, так і громадян. Саме такому типу поведінки близький пошук вигоди за допомогою корупції. В умовах економічної кризи держава часто намагається підсилити податковий прес. Це розширює зону «тіньової економіки», а разом з тим і сферу корупції [347, с. 13].