МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
Контрольна роботаз предмету соціологія
Соціологія як наука. Предмет, структура та функції соціології
Студента групи ФЗ-32
Яцини Володимира Васильовича
Тернопіль2001
План
1. Предметна область соціології.Витоки соціологічної системи знань
2.Структура та функції соціологічної системи знань
3. Категоріальний апарат соціології,його призначення
Основні поняття
Література
1. Предметна область соціології.Витоки соціологічної системи знань
Соціологія — складна, але необхідна для всіх наука. Оволодіння її азами забезпечує інформаційні потреби людини в осмисленні соціальної дійсності і сприяє формуванню у неї високого загальнокультурного рівня, що відповідає вимогам сьогодення.
Термін "соціологія", походить від латинського слова "sосіеtеs" — суспільство і грецького "Lоgos" (слово, вчення). Тому в буквальному змісті слова соціологія — це наука про суспільство. Своїми витоками формування елементарних соціологічних знань сягає ще сивої давнини. Тому не дивно, що розвиток соціологічних уявлень про суспільство змінювався залежно від конкретно-історичних умов розвитку людської цивілізації. І по сьогоднішній день соціологія залишається у стадії "становлення", що обумовлює певні труднощі у чіткому визначенні її предметної області дослідження.
Перші кроки виокремлення соціологічної системи знань сягають ще епохи Протагора та софістів. Саме в цей період постає усвідомлена потреба розмежувати два елементи людського буття природне та суспільне, формується фундаментальна для соціології проблема — проблема подібності та відмінності законів розвитку природи та суспільства. Отже, хоча уявлення про соціологію як окрему галузь наукового знання ще відсутнє, проте в центрі уваги інших суспільних дисциплін ставляться суто соціологічні проблеми, зокрема проблеми законів і норм суспільного життя.
На зміну античності приходить епоха середньовіччя, де основною формою відображення специфіки суспільного життя, його законів розвитку виступає релігійна ідеологія. Сутнісною ознакою соціологічної парадигми середньовіччя стає християнський провіденціалізм. В епоху Відродження знання про суспільство вивільнюється від теологічної оболонки і набирає секулярних форм.
У період Нового часу одним із досягнень соціологічної думки є розробка раціонально обгрунтованої теорії громадянського суспільства, усвідомлення та осмислення проблем групового інтересу та договірних засад суспільного життя, подальша розробка емпіричних підвалин соціального знання. Та дане знання являє собою ще форму своєрідного конгломерату суспільних дисциплін: філософії, історії тощо, якому, крім наукових, притаманні і спекулятивні елементи.
Як окрема галузь знання соціологія з'являється лише на початку XIX століття. Її становлення пов'язано з іменем французького дослідника О.Конта, який висунув ідею позитивного методу в дослідженні суспільного життя. Суть даного методу зводилася вченим до спостереження фактів і процесів суспільного буття, їх опису та систематизації, а тому поняття "соціології" ототожнювалось із суспільствознавством.
Конт розглядав суспільство як функціональну систему, основними підставами виникнення якої став розподіл праці між індивідами, що спонукав їх до взаємодії та сприяв формуванню певних типів соціальних відносин: економічних, політичних, моральних тощо. Французький соціолог виділяв два типи соціальної взаємодії — сімейну асоціацію і політичне суспільство, які відрізняються характером зв'язку між людьми. Перша система, згідно з твердженням вченого, базується на. почуттях солідарності та злагоди, друга — на різко вираженому розподілі праці. Таким чином, у процесі взаємодії індивідів утворюються соціальні структури різних рівнів і з різними цілями, які об'єднують різну кількість людей.
Основою формування взаємодії, вважав О.Конт, слугують пріоритетні інтереси, які для суб'єктів взаємодій є найбільш значні. Вступаючи в такі об'єднання, люди беруть на себе відповідні обов'язки перед групою чи суспільством, характер яких виявляється в їх рольовій поведінці. Роль робить людину суб’єктом відносин різного рівня і різних структур. Вивчаючи рольову поведінку індивідів, ми маємо можливість виявити характер взаємодії між людьми в певнй соціальній системі та тип соціальної структури, який створюється на цій осиові. Таким чином, соціальний світ людей віддзеркалюється в духовній культурі суспільства, груп, окремих людей і є результатом людських взаємодій.
Учення дослідника про суспільство поділялося на дві частини: соціальну статику (описує закони існування) і соціальну динаміку (описує закони і етапи видозмін суспільства). Варто зауважити, що позитивістична соціологія Конта розглядала суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи природничих наук.
У кінці XIX ст. відбуваються суттєві зміни у розвитку соціологічної теорії, які обумовлені кризою натуралістичної соціології та переходом до розробки, методів "розуміючої соціології", проблем соціальної дії та взаємодії.
Проблематика загальної соціологічної теорії поєднується в цей час з проблематикою емпіричної соціології. Своє відображення дана тенденція знайшла в науковому доробку Е.Дюр-кгейма та М-Вебера.
Так, француз Еміль Дюркгейм звузив розуміння предмету соціології до вивчення соціальних сторін суспільного розвитку. У праці "Правила соціологічного методу" (1885 р) він визначає соціологію як науку про соціальні факти, які існують поза індивідом, розмежовуючи при цьому поняття індивідуального і колективного (соціального).
Німецький дослідник М.Вебер, заклавши фундамент сучасної соціології, різко виступив як проти спроб розуміти поняття соціальних наук як прямих і безпосередніх копій об’єктивної реальності, так і проти спроб ототожнення понять і методів гуманітарного пізнання з поняттями та методами точних наук. Вебер вважав, що категорії соціальних наук — це чисті мисленнєві конструкції, ідеальні типи, за допомогою яких дослідник визначає напрямки аналізу матеріалу, узагальнює емпіричні факти. Їх зміст значною "мірою обумовлюється загальною спрямованістю конкретно-історичних цінностей епохи. Тому, згідно з висновками Вебера, наукове дослідження має базуватися на принципах "свободи від оціночних суджень" та "віднесення до цінностей".
Під об'єктом соціології у Вебера виступає соціальна дія, а сама соціологія трактується як наука, що прагне зрозуміти соціальну дію, пояснити процес її становлення та механізми впливу. Під поняттям "соціальна дія" вчений розуміє таку дію, яка за своїм змістом орієнтована на поведінку інших людей. Згідно з соціологом, існують наступні типи соціальної дії; традиційна, афективна, ціннісно-раціональна і цілеспрямована.
Доробку Вебера належить також розробка і галузевих напрямків соціології: політичної соціології, соціології релігії, соціології міста, праці, бюрократії.
Таким чином, на рубежі ХІХ-ХХ ст. відбувається перехід від розуміння соціології як науки тотожної суспільствознавству, до науки, пов'язаної з вивченням соціальних явищ та соціальних відносин суспільного життя. Відбувається вивільнення соціальної теорії від понятійного апарату фізичних і біологічних наук. Соціальні процеси і явища все частіше описуються в соціологічних термінах: взаємодія, спільність, соціальна група, соціальний факт тощо.
Новий і вищий рівень розвитку соціології пов'язують з розвитком соціології в США, із становленням школи наукового менеджменту (В.Тейлор), школи" людських відносин" (Е.Ме-йо) та "емпіричної школи" (Д.Девіс). Основна увага даних напрямків у розвитку соціологічної теорії була зосереджена на проблемах модернізованого суспільства. Це сприяло подальшому розвитку галузевої соціології, розробці та вдосконаленню методів конкретно-соціологічних досліджень, а отже, збагаченню системи не тільки спеціального, але й загального соціологічного знання.
Напрямки розвитку соціального знання, які були закладені в період 20-70 рр.XX ст. у США, стали фундаментом формування сучасних теоретичних напрямків у соціології. Це школа прагматизму і політичного реалізму, структурно-функціонального аналізу систем суспільних явищ, який у свою чергу є методологічною основою школи соціальних систем, емпіричної школи соціології тощо. Всі вони мали проблемно-прикладну орієнтацію і були спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем. Головним досягненням американської соціології став розвиток теорій середнього рівня в таких галузях, як: теорія організації, соціальна структура, малі групи, колективна поведінка, соціологія сім'ї, праці, професій. До класики соціології ввійшли праці Г.Мюрдаля про расові відносини (40-і роки), які сприяли розгортанню прикладних досліджень у цій галузі. Все це дає підстави стверджувати, що у 20-70 рр. XX ст. визначення предмету соціології змінювалося в міру змін практичного інтересу та організації самої науки. Тому, як правило, у трактуванні предмету пізнання соціології як ключове виділяли те чи інше соціальне явище чи процес.
На сьогоднішній день змінюється розуміння предмета соціології від предметної направленості на прикладні соціальні проблеми до загальносоціологічних. Так, американський соціолог сучасності Н.Смелзер трактує соціологію як наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, науку, яка опирається на факти реального світу і намагається наслідувати їх, використовуючи наукове пояснення.
Західна соціологія у визначенні предмета соціології основний наголос ставить на предметно-прикладний аспект. Тому при визначенні предмета соціального пізнання виділяють як ключове те чи інше соціальне явище чи процес. До таких належать: групова взаємодія, соціальні відносини, соціальні організації тощо.