Смекни!
smekni.com

Молодежная субкультура 5 (стр. 3 из 7)

а не лише задовольняє біологічні потреби і сексуальні чи агресивні наміри. Вона

повноцінно живе, коли може здійснити щось справжнє і важливе у своєму житті, не

боїться бути, здатна відірватися від шаблонів і стереотипів, шукає шляхи для

оптимальної самореалізації. Взагалі людина здатна досягти чогось путнього лише

тоді, коли має мужність бути собою, приймати свій жереб, здійснювати свій вибір,

нести свою історичну й особисту відповідальність. Адже ми тим і відрізняємось від

янголів, що можемо обирати _ як добро, так і зло, вчили отці християнської церкви [1].

І є речі, які не може дозволити собі порядна людина, доки вона лишається людиною.

Як зауважив свого часу відомий англійський письменник С. Моем, "людина є не тим,

ким вона хоче бути, але тим, ким вона не може не бути". Тим настійливішими є

прагнення молодих людей знайти твердий ґрунт під ногами, те, заради чого варто

було б жити, що могло б слугувати своєрідним камертоном і мірилом вчинків.

У сучасному українському суспільстві наявні тенденції до відродження

релігійності населення. Ці тенденції є реакцією на дестабілізацію сучасної духовної

сфери України, що породжені кризою ціннісно_нормативних систем як на макро_, так і

мікросупільному рівнях. Відтак, релігія виступає тим орієнтиром, який намагається

вирішити проблему "духовного вакууму" в суспільній свідомості, а Церква визнається

силою, здатною до моральної стабілізації та оздоровлення суспільства. Досвід століть

і навіть тисячоліть засвідчує: Церква у суспільстві виконує не лише функцію

віронавчання, але й значно ширші виховні функції, які нерідко досить тісно зливаються

між собою.

Будь_яка людина, а молода _ у першу чергу, виявляє особливу потребу у

самопізнанні й самоздійсненні, у глибокому розумінні нинішнього перебігу подій, у

прагненні жити вже зараз, а не готуватися до життя (як попередні покоління

радянського суспільства), обстоювати своє право на автономність, суб'єктність,

унікальність. Теми добра і зла, свободи й відповідальності, обов'язку та совісті,

власного вибору і свободи волі, дружби і справедливості, любові, кохання і сенсу

життя, бажаного й необхідного так само важливі сьогодні як і тисячі років тому. Між

тим, чи можуть узагалі існувати якісь остаточні, загальноприйняті, значущі для усіх

рівною мірою відповіді на них, чи не йде кожен тут своїм шляхом, чи не обирає те, що

ближче саме йому? Поміркуймо.

Змарнувати життя _ величезна шкода. Відчуваємо це майже інтуїтивно.

Тому питаючи себе "як жити?", питаємо, по суті, "як слід жити?" А як одержати ці

знання без постановки генеральної проблеми: ким врешті_решт є людина, яка

остаточна мета її життя? Не треба доводити, що за цими питаннями постають

наступні, які стосуються усього світу, питання суто філософські. Людина як розумна

істота прагне не тільки знати, що повинна, але також чому саме повинна це робити.

Або ще радикальніше: чи людина взагалі що_небудь повинна, чи не могла б вона

вирватись з цього полону і почати жити дійсно вільним життям. А якщо з цієї

"пастки"" виходу немає, то тим більше хочеться знати _ "чому?". І чому свобода

людини закінчується там, де починається свобода іншого…?

131

Ці філософські питання не можна обійти, хоча й не кожен професійно

займається філософією. Але кожен, рано чи пізно, стоїть перед філософськими

проблемами, спричиненими моральними дилемами, і їх ми переживаємо щоденно.

Сьогодні перед нами постають, на жаль, вже досить чітко окреслені ознаки

моральної недуги українського суспільства. Проблема буденного ставлення до

позбавлення одними людьми життя інших людей є прямим наслідком свідомого

заперечення цінностей, як етичних так і естетичних. Це прояв у найвищій мірі

аморального і антиестетичного способу буття сучасної людини. Це не лише

заперечення істини, добра і краси, це викривлене трактування або свідоме

знищення більшості природних людських почуттів. Любов ігнорується або

підміняється сексуальними задоволеннями, дружба трактується лише як пріоритет

користі, свобода розуміється як попрання усіх авторитетів і цінностей, як

безвідповідальне свавілля над навколишнім світом, природою і самим собою.

Всепоглинаюча домінанта матеріальних чинників брутально і влучно винищує

залишки ірраціонального в людині, духовність відмирає, у моді _ егоїзм,

честолюбство, споживацтво.

Внаслідок відсутності здорових загальносуспільних етико_естетичних засобів

стримування відбувається незворотній процес викривлення свідомості молодих

людей. Ця втрата відчуття міри у співвідношенні між добром і злом, між прекрасним

і потворним, між авторитетом і свободою провокує неспроможність людини до

свідомого вибору, коли відбувається розчинення свого Я в індиферентній масовій

культурі (явищі, яке і культурою назвати важко, це швидше антикультура), чим

долучається до утвердження нового світового порядку. Своєрідного ентропійного

конструкту в основі якого лежить принцип загально_безособової тотальної

байдужості.

У результаті цього і сьогодні постає проблема, яку психолог Віктор Франкл

називав головною хворобою людства у ХХ столітті, _ хвороба втрати сенсу життя. І

такий діагноз, здається, можна ставити не лише молодим людям, а навіть цілим

суспільствам на певних етапах їхнього розвитку.

Вихід з цієї духовної кризи і полягає якраз у практичному розумінні змісту

головних наповнювачів етики та естетики _ поняттях калокагатії та естаномаю,

поверненні їх не лише у філософський дискурс, а й у систему сучасної української

освіти. Проблема небайдужості має стати сьогодні центральною в гуманітарних

дослідженнях, а інакше з часом зникнуть й самі гуманітарні дослідження, як

непотрібні у збайдужілому суспільстві.

Саме етика та естетика, як синтез моралі й моральності несуть на собі

відповідальність за формування чуттєвої культури та людяності. Потрібно, щоб нашу

моральність визначала правда: коли добро називають добром, а зло _ злом. Адже

невипадково за будь яких історичних умов людина відчуває потребу у вищих,

незмінних ціннісних орієнтирах, які зміцнювали б її духовні сили, збагачували

сенсом, визначали змістові складові та головну спрямованість її життя.

132

Література

1. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. Навч. посібник. _ 4_те вид. _ К., Либідь,

2002._ 384 с.

2. Франко. І.Я. Доповіді Міріама._ Повне зібр. творів._ Т. 29._ К., 1981._ С. 120__

ФЕНОМЕН СМЕРТІ ЯК КОМПОНЕНТ МОЛОДІЖНОЇ

СУБКУЛЬТУРИ

Характерною рисою епохи постмодерну є відсутність жорстких обмежень у

сфері ціннісних орієнтирів, естетичних вподобань тощо. Постмодерна культура

пропонує різноманітні ціннісні системи, кожна з яких не може претендувати на

абсолютність та обов'язковість. Сучасна доба позначилася низкою криз

(демографічна, екологічна, соціокультурна, економічна). Крім того, сучасні

148

глобалізаційні процеси сприяють кризі культурної ідентичності особистості. Адже, як

підкреслюють дослідники, сучасність відзначається радикальною трансформацією

основ функціонування соціокультурних систем. В такі історичні періоди люди

втрачають надійні орієнтири. Об'єктивно виникає потреба у критичному

переосмисленні досягнутого і пошуку нових життєвих стратегій. При цьому

актуалізуються проблеми сутності людини, специфіки її буття у світі, сенсу життя,

перспектив розвитку. Справа ускладнюється тим, що культурні зміни у сучасному

глобалізованому світі значною мірою зумовлюються науково_технічним прогресом.

Це накладає суттєвий відбиток, далеко не кращий, і на процес культурної

самоідентифікації особистості. Швидка зміна культурних норм навіть стимулює

продукування певних методів самообмеження.

Цікаво, що у такий непростий період функціонування суспільства набув

популярності так званий "готичний гламур". Мається на увазі підвищена увага,

особливо серед молоді, до предметів побуту, одягу, різноманітних аксесуарів з

зображеннями атрибутів смерті, передусім черепу і кісток. Фахівці виділяють окремі

риси такого захоплення: "чорноманія" та "черепоманія". Чорний колір, який

традиційно вважається кольором смерті і жалоби, набув сьогодні неабиякої

популярності у молодіжному середовищі. З'явився новий романтизм _ поховальний.

За цією тенденцією слідує багато провідних торгових марок світу. Історики моди

пояснюють популярність "готичного гламуру" тим, що одяг значною мірою

відображає наше світосприйняття, а у такий неспокійний і суперечливий період

розвитку суспільства, як зараз, багато людей хоче виразити свій похмурий настрій,

невдоволення оточуючим світом. Існує достатньо підстав для висновку, що в

сучасному молодіжному середовищі готична субкультура користується досить

великою популярністю. Визначальним у ідентифікації людиною себе як

представника конкретної культури є її художньо_естетичні вподобання. Ведучою

темою готичного мистецтва є смерть. Якщо простежити історію його виникнення і

розвитку, можна констатувати, що феномен смерті постає як невід'ємна складова

негативного ставлення певної частини молоді до оточуючого світу.

Характерними рисами готичної субкультури є ескапізм, негативізм та

індивідуалізм. Ескапізм проявляється, перш за все, у намаганні "втекти" від світу,

який з різних причин не влаштовує особистість. Як наступниця субкультури панків,

готична субкультура несе у собі яскраво виражені тенденції негативізму, який

проявляється у естетичній орієнтації на образи руйнації та звернені до "темних

сторін" буття світу. Зображення черепу і кісток як образу, символу смерті та явищ