руйнації покликано певним чином відтворити ставлення людини до суспільства в
якому гуманізм, віра у світле майбутнє все більше втрачають свою значимість. Це
суспільство все більше і активніше демонструє людям свої "темні" сили _ у економіці,
політиці, особистому житті тощо. Негативізм має ще один надзвичайно важливий
прояв. Атрибутика готичної субкультури (шиповані браслети, нашийники та ін.)
відсилає нас до агонального мотиву. Символіка заліза і залізних предметів
асоціюється з фігурою руйнівника. Іншими словами, можна говорити про прагнення
до деконструкції реального світу. Звернення до демонічних, ворожих людині сил
149
відбувається по причині зневіри у мудрості людського розуму. Причин для цього
більш ніж достатньо. Незважаючи на бурхливий розвиток науки і практичної
медицини, існує багато хвороб, які досі не піддаються лікуванню. Не дивлячись на
загальноприйняту у соціумі вимогу активного поширення і утвердження демократії,
відбуваються кровопролитні війни, удосконалюється зброя з метою більш
ефективного знищення людей. Названі та багато інших проблем сучасного світу
критично осмислені і художньо відтворені у апеляції готичної естетики до
"демонічного", жахливого. Мотив смерті й руйнації, який втілюється у різноманітних
образах, є прагненням до перетворення (деконструкції) наявного світу. Разом з тим,
ми не можемо віднести готичну субкультуру до так званих "деструктивних"
молодіжних субкультур, які пропагують перетворення дійсності насильницьким
шляхом. Цільові установки даного соціокультурного утворення цього не
передбачають. Вони орієнтовані на індивідуалізм. Іншими словами, пропагується не
примирення індивіда зі світом чи радикальна трансформація останнього, а пошук
власних способів, шляхів уживання з ним. Одним із них, досить важливим, виступає
творчість у її різноманітних проявах.
Хоча сучасні моральні і естетичні орієнтації молоді непокоять багатьох
дослідників, які бачать у них риси занепаду моралі культури, загалом, на наш погляд,
відбувається нормальний процес пошуку людиною свого місця у сучасній відкритій,
поліфонічній, вільній, і дуже неоднозначній добі постмодерну. Сталось так, що
смерть зайняла одне з чільних місць серед ведучих тем мистецтва та побуту. Одним
з висновків досліджень смерті у візуальних нараціях постмодерну є визнання того,
що візуальні наративи створюють образ смерті, який здатний надавати задоволення
особистості від обговорення і переживання цього феномену. "Ігрова" смерть, яка
активно споживається в якості ресурсу отримання задоволення, виникла, на нашу
думку, як форма психологічного захисту від тих кризових явищ, які мають місце в
суспільному та індивідуальному житті людей. Відбувається це шляхом
багаторазового використання в мистецтві, побуті, інформаційних технологіях
символів смерті, що призвело до легковажного ставлення до неї з боку багатьох
людей. Зниження "пієтету" перед смертю, популярність готичної субкультури та
масове захоплення "готичним гламуром" є своєрідною формою психологічного
захисту людей від реальних проблем, що існують у їх житті. Можна прогнозувати, що
моральні та естетичні орієнтації в суспільстві неодмінно будуть змінюватися на
краще за умови усвідомлення і подолання негативних чинників, які мають на них
такий великий вплив.
150__
РОК_КУЛЬТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА РОМАНТИЗМ
ХІХ СТ.: ДЕЯКІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Аналізуючи особливості сучасної молодіжної культури, неможливо навіть тепер,
на початку ХХІ століття, поминути стороною явище під назвою "рок". Молоде
покоління другої половини ХХ століття подарувало світові рок_культуру, яка
продовжує існувати й сьогодні. Значною мірою цей дарунок виявився серйозним
духовним випробуванням для представників декількох поколінь. Немає потреби
детально описувати ті враження, які справляло й продовжує справляти на
суспільство це надзвичайно яскраве явище культури. Вже минув період цілком
зрозумілих і закономірних крайнощів у його оцінюванні _ категорично негативного
ставлення з одного боку, й сліпого захоплення з іншого. Вік "патріархів" рок_музики
на даний час сягає 50_60_ти років. Протягом останнього десятиріччя рок_музика
стала об'єктом ґрунтовних культурологічних досліджень (5). Настав час для
розважливого, емоційно спокійного наукового аналізу цього сповненого протиріч
культурного феномену. Підстав для такого аналізу є достатньо. Найсуттєвішими ж є
такі: з'явившись ще у 50_ті роки минулого століття, рок_музика й сьогодні продовжує
займати неабияке місце у колі інтересів молодого покоління; рок_культура без
сумніву й по праву зайняла визначне місце у світовій культурі. Кращі рок_композиції
назавжди увійшли в музичну історію, і заперечувати цей факт було б просто
нерозумно. Цікаво спостерігати, як у теперішній літературознавчій та музикознавчій
критиці замість звичного загальновживаного по відношенню до рока терміну
"субкультура", все частіше починає вживатися слово "культура" (6). Дослідження
рок_культури показують, що дане явище не є девіацією, аномалією, воно пов'язане
не лише з брутальним зламом традицій, як це вважалося ще зовсім недавно, а й
значною мірою закономірно продовжує їх.
Культурологічний та мистецтвознавчий аналіз цього неординарного явища
призводить до цікавих і, значною мірою, несподіваних спостережень. Ілюстрацією
цього факту може послужити й дане дослідження. Його предметом є виявлення та
аналіз рис тісної спорідненості рок_культури з культурою європейського музичного
романтизму ХІХ століття. У сучасному культурологічному дискурсі подібне
співставлення може виглядати не просто несподіваним, а й взагалі недопустимим,
оскільки рок не звикли ставити на один рівень з академічною музичною культурою.
Слід зауважити у цьому зв'язку, що відмінності у музичній мові, якими б
кардинальними вони не здавалися, ще не є достатньою підставою для заперечення
261
спільної сутності порівнюваних явищ _ найсуттєвішою якістю наукового дослідника є
насамперед здатність до абстрагування, тобто вміння знаходити типове серед
розмаїття індивідуально_конкретного.
Таким чином, результатом компаративного аналізу двох означених вище
культурних явищ стало виявлення в них значного числа спільних рис.
По_перше, вищеозначені феномени єднає схожа соціокультурна ґенеза. Дві
визначні події у Європі _ Велика французька революція та перемога у Другій світовій
війні _ мали аналогічні наслідки: ідентичну гаму емоційних переживань у
глобальному, масовому масштабі. Надзвичайної сили піднесення, зростання почуття
власної гідності згодом трансформується у глибоку фрустрацію. І в першому, і в
другому випадках складається досить неочікувана ситуація: зростання
матеріального благополуччя (бурхливий розвиток економіки, науки, а у ХХ столітті _
ще й техніки) супроводжується серйозною духовною кризою, на яку найгостріше
реагує молодь. Як у ХІХ, так і в ХХ столітті молоде покоління і, відповідно, нова
культура, яку воно продукує, постають своєрідними індикаторами цієї кризи.
Потреба заповнити існуючий вакуум, нестача "духовного кисню" у суспільстві, що
керується лише матеріальними цінностями, протест проти брехні й фальшу (7)
породжують у ХІХ столітті романтизм, а у ХХ столітті _ рок_культуру. Музична культура
ХІХ століття характеризується боротьбою з "філістерством", якому
протиставляється нове мистецтво, гостро критичним ставленням до надбань
минулого, ХХ ж століття _ рухом хіпі, знаменитим конфліктом батьків та дітей та
власним _ "антиакадемічним" _ мистецтвом.
Глобальна фрустрація в обох випадках пов'язана з негативним сприйняттям
оточуючої дійсності, гострим усвідомленням недосяжності ідеалу. Це породжує
ідентичний тип митця. І композитор_романтик і рок_музикант поєднують в собі риси,
які, здавалося б, важко узгодити в одній особі. З одного боку, митець обох культур
займає активну соціальну позицію, це _ опозиціонер_полеміст, що критично реагує
на потворні сторони дійсності. Водночас же він є аутсайдером, песимістом, котрий
єдиною сприятливою для себе формою існування бачить "втечу від дійсності". Таке
"поєднання непоєднуваного" формує свого роду модус динаміки життя, творчості,
характеру реагування на явища оточуючої дійсності: надзвичайне напруження
духовних сил, найчастіше виражене у формі пориву, змінюється інертним спадом.
Цей модус реалізується на різних рівнях: _ в житті митця (активність на початку
життєвого шляху часто супроводжується подальшими депресіями, деградацією,
суїцидом чи принаймні суїцидними настроями); _ у його творчості (усе найяскравіше
часто народжується у ранній період, внаслідок стрімкого творчого злету на початку
життя); _ в окремих творах (9).
Хронічне почуття самотності, замкненість на внутрішніх переживаннях,
негативне реагування на оточуючу дійсність _ усі ці риси відзначають і композитора_
романтика ХІХ століття і рок_музиканта ХХ століття і характеризують їх як митців_
ліриків. Обидві порівнювані культури носять яскраво виражені риси бардовості. Так,
у жанровому розмаїтті музики романтиків ясно прослідковується тенденція
наближення до єдиної моделі _ пісні під власний супровід (10). Перевага надається
262
камерній музиці, на перший план висувається п'єса_мініатюра (11) _ як вокальна, так
і інструментальна. Характерним у цьому зв'язку творчим набутком романтиків є