Результати моделювання можуть служити специфічним критерієм оптимальності тимчасової структури конкретного результату в бігу на 100 м при визначенні наявних фізіологічних резервів на окремих відрізках і, відповідно, координаторами зсуву акцентів у плануваннітренувального навантаження. Так, приміром, результат, показаний М.Гріном (9,86), являє собою наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,80; 2,60; 1,71 і 1,75, а на основі рівнянь регресії припускає — 3,831; 2,596; 1,700 і 1,733. Модельовані оцінки дозволяють припустити, що унікальна збалансованість пробігу всіх ділянок дистанції (відхилення показаного результату від прогнозованого оптимального на кожній ділянці дистанції складає менш 1%), феноменальне почуття швидкості в цілісній структурі бігу дозволили М.Грінові досягти настільки високого результату. Можливо, ці особливості стали базою для встановлення ним світового рекорду (9,79).
Відзначимо, що модельне пророкування результату 9,75 припускає наступне: розподіл часу по ділянках дистанції — 3,805; 2,568; 1,674 і 1,703. Ми вважаємо, що при найвищому рівні швидкісних можливостей і швидкісної витривалості, у рамках фізіологічних обмежень спринтерів (мал. 1—4), для досягнення результату 9,75 сучасним атлетам необхідно значно поліпшити час на другій половині дистанції (особливо на останній третині), при загальній збалансованості тимчасової структури бігу, що, наприклад, продемонстрував М.Грін для результату 9,86.
Труднощі збільшення швидкості бігу на останніх ділянках дистанції (60—80 і 80—100 м), а фактично наближення спринтером до своєї фізіологічної границі ми продемонструємо наступними оцінками. Визначимо кращі результати пробігу окремих відрізків дистанції (рекорди пробігу цих відрізків) по всій сукупності наданих у дослідженні результатів. Вони складають наступний розподіл часів — 3,72; 2,53; 1,67 і 1,70, що надає уяву про можливості сучасних спринтерів на окремих відрізках дистанції. Регресивна модель на основі кожного з цих показників дозволяє розрахувати можливий спортивний результат, при збалансованості проходження всієї дистанції. Одержимо наступний розподіл — 9,41; 9,59; 9,73 і 9,74. Приведені оцінки ще раз підтверджують положення, відповідно до якого основними факторами бігу, що лімітують, на 100м єможливості і резерви спринтера на відрізку 60—100 м.
Динаміка пробігання окремих відрізків, відбита в єдиній структурі, припускає цілісний характер і загальний фундаментальний механізм генезису цієї структури. Єдино, з чим ми можемо погодитися, маючи у виді статті М. Богена й О. Фетисова, так це з тим, що відносний час пробігу відрізка 30—60 м дистанції мінімально корелює зі спортивним результатом бігу на 100 м (див. мал. 2 і 5). Це говорить про те, що зазначена величина є в деякому змісті руховим інваріантом цілісної структури бігу. Відносний час пробігу цього відрізка дистанції є практично незмінною величиною для великого діапазону показуваних результатів. Іншими словами, час пробігу ділянки 30—60 м змінюється одночасно і пропорційно з результатом на 100 м і, відповідно, зазначена величина є своєрідним індикатором інтенсивності росту спортивного результату.
Біг на 100 м являє собою єдину вправу, внутрішню зв'язаність якого визначають психофізіологічні процеси в рамках індивідуальних для кожного спортсмена особливостей біомеханічної структури бігу (техніки).
Єдність тимчасової структури вправи ми розуміємо в такий спосіб: внутрішня логіка вправи дозволяє по будь-якому фрагменті (на підставі зазначених закономірностей) відновити найбільш раціональну цілісну картину. Практично так і відбувається знаючи, наприклад, лише час перших 30м. у бігу на 100м., ми можемо реконструювати найбільш ефективну «тимчасову розкладку сил спортсмена-» по всій дистанції (і єдино можливим способом!), виходячи з результатів статистичного моделювання. Обмовимося, що в реальності ми знаємо не відносний результат пробігу перших 30 м дистанції Т%0-30-, а абсолютний результат цьоговідрізкаТ0-30, де Т%0-30=100 Т0-30/Т100. Підставляючи це вираження в перше рівняння регресії, одержуємо квадратне рівняння відносно Т100 . Прийого вирішенні знаходимо два корені, однак тільки один з них пасує умовам нашої задачі. Отримане значення Т 100 підставляємо в рівняння регресії, що залишилися, і одержуємо єдину збалансовану «тимчасову розкладку сил спортсмена» у бігу на всій 100-метровій дистанції. Аналогічно оптимальний розклад сил відновлюється за часом пробігу будь-якого відрізка дистанції. Уміння найбільш ефективним методом перебудуватися (скорегувати свої м'язові почуття) під виявлену загальну структуру бігу і являє собою «універсальну тактику» для бігу на конкретний результат. Пропонована модель на великому діапазоні результатів узагальнює нею сукупність особливостей фізіологічного забезпечення бігу на 100 м висококваліфікованими спринтерами з більш ніж задовільною точністю.
На закінчення хотілося б відзначити, що наші дослідження в пропонованому напрямку не можна розглядати як остаточне й однозначне рішення проблеми.
По-перше, ми не стверджуємо, що пропонована модель не може бути удосконалена, у тому числі самим радикальним способом.
По-друге, необхідно провести порівняльне дослідження виявленої структури бігу на 100 м і діапазону можливих змін подібних співвідношень і бігу на 200 і 400 м. Очевидний специфічний науково-методичний інтерес подібні дослідження здобувають у бар'єрних дистанціях.
По-третє, концепція бігу на 100 м не вичерпується дослідженням моделей, заснованих тільки на кінематичних показниках — ; можливий пошук інших кореляторів бігу (психологічних, біохімічних, фізіологічних і ін.).
Контроль технічної підготовленості
Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють у сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:
• обсяг техніки (шляхом виявлення загальної кількості технічних прийомів, дій, усвоєних і використовуваних спортсменом у тренувальних заняттях і змаганнях);
• ступінь реалізації обсягу техніки взмагальнійатмосфері (визначається як відношення тренувального обсягу до змагального);
• різнобічність технічної підготовленості на основі виявлення різноманітності рухових дій, засвоєних і успішно використовуваних у тренуванні і на змаганнях;
• ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну (засновану на зіставленні техніки спортсменів з еталонними параметрами), порівняльну (предполагающую зіставлення техніки спортсменів різної кваліфікації), реалізаційну (засновану на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу в соревновательных умовах);
• стійкість до факторів, що збивають, (по стабільності основних динамічних і кинематичних характеристик рухів в умовах дії факторів, що збивають,) фізичного (стомлення, кліматичні умови й ін.) і психічного характеру (напруженість змагальної діяльності, поводження болільників і ін.).
При контролі технічної майстерності спортсменів користуються наступними оцінками:
• інтегральної, заснованої на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в змагальній діяльності;
• диференціальної, в основі якої покладене виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;
• диференційно-сумарної, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.
При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що настають в силу кумулятивного ефекта в процесі треніровки (від року до року, від етапу до етапу підготовки). У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що настають від дня до дня в зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. В оперативному контролі виявляються зміни в техніку, зв'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті.
Контроль економічності
Для контролю економічності витрати енергетичного потенціалу використовуються різноманітні показники, які регіструються в процесі виконання специфічних навантажень різної потужності і тривалості, і у періоді відновлення після їхнього закінчення.
Виділяють інтегральні показники, що несуть сукупну інформацію про механічний ефективності роботи й економічності енергетичних : процесів. У спортивній практиці найбільше широко застосовується реєстрація механічної ефективності роботи (визначається як відношення кількості енергії, необхідної для виконання роботи, до реально витраченої кількості енергії на її виконання). В умовах стандартних навантажень механічна ефективність роботи вище "у кваліфікованих спортсменів і коливається в межах 25—27 %, в осіб, що не займаються спортом, — у межах 20—22 %.
Киснева вартість роботи оцінюється по кількості кисню, витраченого на одиницю роботи (ммл О2/Вт). У спортсменів високого класу киснева вартість роботи на 40—60 % вище, ніж в осіб, що не займаються спортом.
Більш всебічному контролю економічності сприяє реєстрація значної кількості локальних показників, орієнтованих на оцінку економічності окремих функцій, що визначають механічну ефективність роботи й економічність енергетичних процесів. До таких показників відносяться: гемодинамичний івентиляційний еквіваленти, ватт-пульс, пульсова вартість роботи й ін.
Гемодинамічний еквівалент (ум. од.) являє собою відношення серцевого викиду до споживання кисню і відбиває ефективність утилізації кисню з крові, що протікає до працюючих органів. У спортсменів високого класу, що відрізняються високою ефективністю системи утилізації кисню, часто реєструються величини порядку 6,25—6,50 ум. од., у той час як у спортсменів, що спеціалізуються у швидкісно-силових видах спорту, а також в осіб, що не займаються спортом, гемодинамічний еквівалент звичайно не опускається нижче 8—9 ум. од.