Смекни!
smekni.com

Методика розвитку швидкісних здібностей у школярів (стр. 7 из 11)

Час реакції в спорті вимірюють так- же за допомогою контактних датчиків, вмонтованих в стартові колодки.

2. Час удару, передачі м'яча, кидка і т.п. визначають за допомогою спеціальної біомеханічної апаратури. Цей час коливається, як правило, у межах 0,25-0,70 сек.

3. Частоту рухів рук, ніг оцінюють за допомогоюнайпростіших приладів — теппінгтестів.

Результат:

число рухів руками (по черзі чи однією) ногами (по черзі чи однією) за 5—20 сек. .

4. Біг на 30, 50, 60, 100 м на швидкість подолання дистанції (з низького чи високого старту) проводять за правилами легкої атлетики. Біг на 60—100 м рекомендується з 11 років. Розроблені нормативи для всіх бігових тестів. Нормативи рівнів розвитку швидкісних здібностей дітей 7—17 років за допомогою тесту «Біг на 30 м з високого старту» приведені в комплексній програмі фізичного виховання учнів I—XI класів. Точність виміру часу швидких рухів залежить від способу виміру: вручну (секундоміром) чи автоматично (електромеханічне, за допомогою фотоелектронних пристроїв). Для одержання особливо точних даних краще використовувати автоматику.

5. Біг на місці за 5—10 сек. По сигналу випробуваний прагне якнайчастіше по черзі торкатися колінами підвішеного гумового шнура. Шнур підвішують горизонтально на висоті, що складає прямий кут зі стегном піднятої ноги випробуваного.

2.1.1 Фактори, що визначають розвиток швидкісних здібностей

Рівень і якість швидкісних здібностей людини визначають різними факторами. У першу чергу назвемо нервово-м'язові і центрально-нервові впливи (фізіологічні) і біохімічні фактори. Так, швидкість реакції залежить від швидкості протікання наступних п'яти фаз: виникнення порушення в рецепторі (зоровому, слуховому, тактильному й ін.), що бере участь у сприйнятті сигналу; передачі порушення в центральну нервову систему; переходу сигнальної інформації з нервових шляхів, її аналізу і формування еферентного сигналу; проведення останнього від центральної нервової системи до м'яза; порушення м'яза і появи в ній механічної активності.

Фахівці вважають, що скорочення латентного періоду реакції насамперед зв'язано з укороченням третьої фази. Максимальну частоту рухів визначають швидкістю переходу рухових нервових центрів зі стану порушення в стан гальмування і назад, інакше кажучи, він залежить від лабільності нервових процесів. На швидкість, що виявляється в цілісних рухових діях, впливають частота нервово-м'язової пульсації, швидкість переходу м'язів з фази напруги у фазу розслаблення, темп чергування цих фаз, ступінь включення в процес руху швидко скорочуються м'язових волокон і їхня синхронна робота. Іншими словами, швидкість як здатність, що визначає швидкісні можливості людини, визначається швидкоплинністю виникнення, поширення і зміни процесів, характерних для нервово-м'язового апарата і, власне м'язів. З біохімічної точки зору швидкість руху залежить від вмісту АТФ у м'язах, швидкості її розщеплення і ресинтезу. У швидкісних вправах ре синтез АТФ відбувається за рахунок креатинфосфатного і гліколітичного механізмів (анаеробне — без участі кисню). Частка аеробного (кисневого) джерела в енергетичному забезпеченні різної швидкісної діяльності складає 0—10% (докладніше див. курс біохімії фізичних вправ).

Безсумнівно, що на швидкісні здібності свій відбиток накладають і особистістно-психолоічні фактори: мотивація, прояв волі емоцій. Згадаємо хоча б, як підстьобують себе учасники великих міжнародних змагань, щоб поліпшити свої досягнення в швидкості, чи довжині висоті стрибка, метанні. На різні види швидкісних здібностей ці фактори впливають неоднаково — у залежності від віку, підлоги, індивідуальних особливостей дітей, рівня швидкісної підготовленості.

Генетичні дослідження (метод близнюків, зіставлення швидкісних можливостей батьків і дітей, тривалі спостереження за змінами показників швидкості в тих самих дітей) свідчать, що розглянуті нами рухові здібності істотно залежать від факторів генотипу. За даними різних авторів, швидкість простої-реакції приблизно на 60— 88% визначається спадковістю. Середовищ-несильний генетичний вплив випробують на собі швидкість одиночного руху і частота рухів, а швидкість, що виявляється в цілісних рухових актах, бігу, залежить приблизно в однаковій мірі від генотипу і середовища (40—60%). Дані науки добре підтверджуються практикою. Фахівці вважають, що різні показники швидкісних здібностей значною мірою пророкують моторну обдарованість дітей уже на перших етапах добору для занять спортом.

Статево-вікові й індивідуальні особливості розвитку швидкісних здібностей у шкільному віці. Розвиток швидкісних здібностей за час перебування дитини в школі виражено не так яскраво, як розвиток сили, і закінчується раніш. За 10—11 років навчання, з 7 до 17 років, показники, що характеризують швидкісні прояви людини, поліпшуються на 20—60% і більш. Дані про темпи приросту різних швидкісних здібностей у школярів приведені в табл. 1.

Таблиця 1 Приріст швидкості в школярів різних вікових груп (у %)

Вікова група Загальний приріст (швидкість простої реакції, частота рухів, швидкість спринтерського бігу) Середньорічний приріст (показники ті ж)
Хлопчики Дівчата Хлопчики Дівчата
Молодша (I — IV класи) 17,2 18,0 5,7 6,0
Середня (V-IX класи) 15,4 11,5 3,9 2,9
Старша (X-XI класи) 3,1 0,5 1,5 0,2

Табл. 1 представлені узагальнені результати вітчизняних і закордонних авторів. Підставою для обчислення процентних відносин з'явилися результати початкового класу в кожній віковій групі: у молодшої — результати першокласників (7 років), у середньої — результати п'ятикласників (11 років), у старшої — десятикласників (16 років). Найбільш прискореними темпами як у хлопчиків, так і в дівчинок поліпшуються результати у віці від 7 до 10 років. Трохи в меншому темпі зростання різних показників швидкості продовжується з 11 до 14—15 років. До цього віку фактично настає стабілізація результатів у показниках швидкості простої реакції і максимальної частоти рухів. Швидкість бігу на короткі дистанції в юнаків, щоправда, продовжує ще поліпшуватися з 15 аж до 17— 18 років, але вже явно не в такому темпі, як у попередні роки. Цілеспрямовані впливи заняття різними видами спорту накладають позитивний відбиток на швидкісні здібності: спеціально тренуються мають перевага на 5—20% і більш, а ріст результатів може продовжуватися до 25 років. Приміром, при звуковому і світловому сигналі латентний час реакції в що дітей не займаються дорівнює 0,17— 0,25 і 0,20—0,35 сек., а в спринтерів вищої кваліфікації — 0,05—0,10 і 0,10—0,20 сек. відповідно.

Статеві розбіжності в рівні розвитку швидкісних здібностей невеликі до 12— 13-літнього віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчинок, особливо в показниках швидкості цілісних рухових дій (біг, плавання і т.д.). Окремі індивіди в будь-якому шкільному віці помітно випереджають однолітків і навіть більш старших товаришів вже в ранньому віці. Швидше за все, це результат високої сили генетичних впливів. Для приклада зіставимо ще максимальну спринтерську швидкість бігу людини (приблизно 42 км/г) зі швидкістю бігу різних тварин: осла і кішки (48 км/г), собаки і білки (64 км/г), коня, лиси і зайця (72 км/г). Рекордсменом у спринті є гепард—112 км/ч.

2.1.2 Задачі розвитку швидкісних здібностей

Перша і мабуть,головна задача складається в необхідності різнобічного розвитку швидкісних здібностей (швидкість реакції, частота рухів, швидкість одиночного руху, швидкість цілісних рухів) у сполученні з придбанням рухових умінь і навичок, що освоюють діти за час навчання в школі. Для учителя важливо не упустити молодший і середній шкільний вік — сенситивний (особливо сприятливі) періоди для ефективного впливу на цю групу здібностей.

Друга задача випливає з необхідності високого і навіть максимального розвитку швидкості при спеціалізації дітей, підлітків і юнаків у видах спорту, де швидкість чи реагування швидкість дії відіграють велику роль (біг на спринтерські дистанції, спортивні ігри, єдиноборства, санний спорт, бобслей і ін.). Зрозуміло, що спортивна спеціалізація накладає свій відбиток на ступінь і особливості швидкісних здібностей. Керування сучасною технікою (наприклад, у літній справі, при виконанні функцій оператора в промисловості, енергосистемах, системах зв'язку й ін.), а також багато операцій у побуті вимагають термінових рухових реакцій і високої швидкості рухів. Про це не слід забувати при удосконалюванні швидкісних здібностей, від яких багато в чому залежить успіх у даних видах трудової діяльності.

Задачі розвитку швидкісних здібностей вирішують у тісному зв'язку з задачами розвитку координаційних і швидкісно-силових здібностей (особливо в молодшому і середньому шкільному віці), а також із задачами розвитку силових здібностей, швидкісної, силової і координаційної витривалості (у старшому шкільному віці).

2.1.3 Засоби і методики розвитку швидкісних здібностей

Засобами розвитку швидкості як рухової якості є швидкісні вправи. Їх можна розділити на три основні групи. Першу, найбільше широко застосовувану учителями фізичної культури, складають вправи комплексного (різнобічного) впливу на всі основні компоненти швидкісних здібностей. Це насамперед спортивні і рухливі ігри, естафети, смуги перешкод, єдиноборства. Наприклад, у процесі занять баскетболом (виконуючи індивідуальні, групові і командні що атакують і захисні дії) розвиваються і швидкість реакції, і швидкість одиночних рухів, і швидкість виконання дій у цілому. Інша справа, що підготовлений учитель може використовувати баскетбольні вправи з акцентом на окремий на швидкість реагування (з м'ячем і без м'яча), на поліпшення частоти рухів (при чи веденні під час передач і ловлі м'яча) і т.п.