2) Залучити до проєктувальних робіт фахівців, які найліпше обізнані в питаннях реґенерації, тобто архітектів-реставраторів, зокрема працівників інституту Укрзахідпроєктреставрація (від 1992р. тут діє майстерня комплексної реґенерації історичного середовища155) та Державного науково-реставраційного управління Івано-Франківської области.
3) Організувати загальноприступний показ і широке публічне обговорення виконаних проєктів. До речі, ці умови певною мірою виконуються під час теперішньої реґенерації Станиславова (центральної частини або середмістя Івано – Франківського); тому було б корисно набутий досвід застосувати до Косова.
Терміни "реконструкція" та "реґенерація". Хоч на перший погляд терміни – річ другорядна, але це далеко не так. Процесові руйнування історичного середовища Косова (як і інших українських міст і сіл) особливо сприяє термінологічна неясність. Тут маю на увазі передусім поняття "реконструкція", котре донині трактується двояко. Перше значення: докорінна перебудова міста, архітектурного комплексу, будинку і т. д., викликана новими життєвими потребами156; взірцем такої реконструкції була сумнозвісна "соціялістична реконструкція", що завдала непоправної шкоди цілому ряду історичних міст157. Друге значення цілком протилежне: відновлення первісного вигляду пам’ятки, – щоправда, лише у формі графічного зображення або макету, – без практичного відтворення пам’ятки158.
Натомість, у інших країнах даний термін пояснюється однозначно: "Реконструкція (будівлі, будинку і т. п.) – будова, що полягає у відтворенні цілковито знищеного будівельного об’єкта на місці його колишнього розташування або теж доповненні відсутніх фраґментів будівлі згідно з їхнім ориґіналом. У разі реконструкції пам’яткової будівлі повинна вона виразно відрізнятися від збережених частин тієї будівлі, але одночасно гармоніювати з ними"159. Прикладом реконструкції великого урбаністичного комплексу є відтворення Старого Міста у Варшаві, майже повністю знищеного німцями160.
Щождо терміну "реґенерація", то він виник на теренах Балтики. Щоб оберегти свої міста від соціялістичної реконструкції, яка брутально нехтувала історично-культурну спадщину, архітекти колишніх балтицьких республік розвинули комплексну методу охорони пам’яток архітектури та урбаністики, назвавши її "реґенерація" (від лат. regeneratio відродження). Вона зводиться до забезпечення та відновлення експлуатаційних, історичних, мистецьких і культурних вартостей, а також запевнення доступу спільноти до пам’яток і пам’яткових ансамблів; крім того реґенерація полягає в достосуванні пам’яток до сучасних експлуатаційних потреб, очищенні від пізніших нестильних нашаровань, а також поверненні їм форми, виявленої в результаті наукових досліджень. У ряді країн реґенерацію прийнято називати ревальоризацією (від італ. valorizazzione та фр. mise en valeur – відновлення, або збільшення вартости пам’яткових ансамблів), ревіталізацією (поверненням до життя, від лат. vita – життя) або просто відновою пам’яток; суть реґенерації також співпадає з дещо ширшим поняттям консервації (від лат. conservatio – зберігання) або реставрації (від лат. restauratio – відновлення) пам’яток, а також із терміном "комплексна реконструкція", детально описаним у київському довіднику 1995 р.161.
Важливі поради у сфері ревальоризації подає Комітет історичних міських осередків Міжнародньої федереції житлового та просторового плянування в "Тезах щодо охорони та ревальоризації міських пам’яткових ансамблів", де зокрема записано: "Архітектурну ревальоризацію пам’яткових ансамблів повинна визначати турбота про автентизм. Реставрування та реконструювання первісної забудови, а також давнього міського краєвиду допускається, однак з умовою, що базується на наукових дослідах і не спричиняє нищення цінної історичної тканки […] Будинки [нові], які зводяться в пам’ятковому середовищі, мусять у це середовище гармонійно вписуватися, навіть якщо це тягне за собою оперування формою, яка в інших випадках не була б обґрунтована162.
2. Питання охорони в просторовому плянуванні
а) Генеральний плян міста має передбачити насамперед збереження клясичної схеми трьох основних зон: середмістя, як історичний і громадсько-культурний центр, із суцільною (квартальною, бльоковою) забудовою, не вищою за три поверхи; передмістя Манастирське, Старокосівське, Вербовецьке, Москалівка, разом із прилеглими селами Вербовець, Старий Косів, Смодне, Черганівка, Город, - із розкиданою забудовою, не вищою за два поверхи; зелений пояс (гірські околиці), повністю вільний від забудови. До зеленого поясу, що є також частиною національного парку "Гуцульщина", треба приєднати природні об’єкти на території передмість і середмістя: ліси, гайки, чагарники, парки, сквери, громадські сади, Міську гору, ріку Рибницю, Банське озеро. У перелічених трьох зонах необхідно забезпечити охороною всі об’єкти матеріяльної культури і природи на підставі рекомендацій та напрямних двох базових проєктів: "Визначення меж історичних ареалів Косова" та "Національний природний парк "Гуцульщина".
Схему транспортово-пішохідних комунікацій потрібно вирішити таким чином, щоб автомобілям була відведена скромна роля, а жителі чи гості могли всюди ходити пішки: на роботу, до крамниці, церкви. Необхідно створити також кілька замкнутих пішохідних маршрутів для прогулянок, які пролягали б алеями, доріжками і стежками через сквери, сади, парки, переліски та уздовж берегів Рибниці і з’єднували місто з найвіддаленішими гірськими околицями. Такі маршрути частково вже існують, і їх треба тільки впорядкувати. Головними мають бути наступні три маршрути, кожен з яких починається і закінчується на Міській горі: 1)навколо історичного середмістя (завдовжки 2 км); 2) уздовж Рибниці (скорочений – 4 км, повний – 8 км);
3) внутрішнім краєм "малого" зеленого поясу – в адміністративних межах міської ради (16 км) і "великого" – включно з територіями прилеглих сіл (30 км).
Крім схем зонування і транспортово-пішохідного руху, необхідно розробити засадничу схему просторової композиції Косова (з прилеглими селами), основу якої повинен становити краєвид, дуже багатий і різноманітний, що вже сам по собі неперевершено формує простір; уся забудова має тільки органічно доповнювати цей краєвид і ні в якому разі не входити з ним у суперечність. Загальне вирішення просторової композиції слід зафіксувати на пляні, макеті, а також – графічно опрацьованих світлинах макета з низьких краєвидних точок, висота яких відповідає зростові людини, та світлинах реального пейзажу з різних пунктів зорового сприйняття, виконаних фототеодолітом, із побудовою на них перспективних зображень проєктованої та упоряджуваної забудови.
б) Проєкт реґенерації середмістя, – ключового містобудівного об’єкта Косова, - має виготовлятися рівночасно з генеральним пляном. У даному проєкті на основі всіх доступних матеріялів – літературно-архівних (мапи, будівельні кресленики, рисунки, світлини, описи, різні документи), натурних (фотофіксація, поміри, аналіза будівельних матеріялів і конструкцій, археологічні дослідження за допомогою шурфів) і опитувальних – необхідно:
1) відтворити етапи розвитку плянувальної та об’ємно-просторової структури середмістя у цілому, виконавши схеми плянів, сильвети і перспективні панорами відповідно до кожного історичного періоду (під Річчю Посполитою, Австрією, Польщею);
2) відтворити такі ж етапи розвитку кожного кварталу зосібна, виконавши пляни всіх поверхів та перії (ряди фасад);
3) провести аналізу композиційних засобів, насамперед пропорційних систем і архітектурно-стильових ознак.
Результати всіх цих досліджень потрібно співставити і порівняти, критично проаналізувати їх і за допомогою прийнятої шкали вартости вибрати з культурних надбань найкраще, найцікавіше і найдоцільніше, що варто відновити; це буде, безумовно, вулична мережа з поділом на квартали на основі модульної сітки, містечковий кольорит забудови й інші вдалі засоби, якими досягалися співмірність і гармонія з довкіллям; із втрачених будівель, мабуть, варто відновити важливий елемент історичного середмістя – малу міську церкву св. Трійці, про що мріяло не одне покоління косовців. Далі слід науково обґрунтувати комплекс метод відновлення, які залежно від кожного конкретного випадку будуть різними: реставрація, модернізація пляну зі збереженням фасад, функціональна реґенерація (тобто зміна попередньої функції шляхом пристосування), реконструкція (себто відтворення), нове будівництво зі збереженням історичного й архітектурного кольориту. Однак у більшості випадків, з огляду на недостатність безпосередніх матеріялів про Косів, очевидно найдоцільніше буде застосувати методу реституції, суть якої полягає в гіпотетичному відтворенні будівель на підставі узагальнення аналогів цілого реґіону і створенні за допомогою суб’єктивного фактору завершеного архітектурного образу. Доречно завважити, що за допомогою методи реституції у 1992 р. львівські реставратори виконали шкіц-проєкти на відтворення старих кварталів у Луцькому та Бережанах163.
Проєкт реґенерації повинен узгоджуватися із загальною концепцією розвитку Косова, закладеною в генеральному пляні. Середмістя мусить добре пов’язуватися з іншими частинами міста як просторовою композицією, так і комунікаціями (транспортовими й пішохідними). Рекомендації та напрямні, вироблені проєктом реґенерації, мають бути враховані в усіх пляністично – просторових документах, передусім генеральному пляні та в правилах використання і забудови територій міста (зонінґових правилах), котрі згідно із законодавством повинні виконувати ролю місцевого нормативного правового акта164.