Смекни!
smekni.com

Философия 10 класс Огневюк профиль (стр. 7 из 8)

Іншу концепцію мала філософія ведантаміманса. Історики філософії вважають веданту&мімансу автентичною філософією ін& дійського народу.

Філософія веданти пройшла тривалий шлях розвитку, а її успіх пояснюється тим, що вона вперше в історії індійської філософії зрозуміла істинного мудреця в образі індійського народу. Відповідь на питання про сенс страждання індійського народу і кожної осо& бистості стала головним змістом філософської концепції веданти. Шукання ворогів та енергії для їх подолання — засадничий принцип індійської філософії веданти.

Своїми витоками веданта вважає даршану&мімансу, звідки і піш& ла назва веданта*міманса. Для міманси та веданти вчення сак& ральних текстів є «коренями» усілякого людського знання. Абсо& лютом у цій філософії вважається брахман&атман як поєднання суперечностей.

Веданта&міманса мала багато спільного з філософією буддизму, хоча й чинила йому опір.

Веданта&міманса

1. Ó ÷îìó îñîáëèâ³ñòü ô³ëîñîôñüêîãî íàïðÿìó íàñòèêà? ßê³ ô³ëîñîô³¿ îá’ºäíàí³ öèì íàïðÿìîì?

2. Ðîçêðèéòå òðè ïåðëèíè äæàéí³çìó.

3. ×èì âèð³çíÿºòüñÿ ô³ëîñîô³ÿ ÷àðâàêà-ëîêàÿòà â³ä äæàéí³çìó?

4. ×îìó ô³ëîñîô³ÿ âåäàíòà-ì³ìàíñà ââàæàºòüñÿ ô³ëîñîô³ºþ ³íä³éñüêîãî íàðîäó?

§ 5. Чотири істини буддизму

Однією з найвідоміших неведичних індійських філософій є буддизм (від санскр. Будда — пробуджений, або просвітлений). Створення цього вчення пов’язане з легендою про принца, на ім’я Сіддхартха Гаутама (583–483 рр. до н. е.) Він був сином правителя провінції Капілаваста (південна частина Непалу). Згідно з легендою, батьку Гаутами було відкрито пророцтво: коли син виросте, то стане мудрецем і ченцем&аскетом у тому випадку, якщо побачить стару, хвору та мертву людину.

Батько, намагаючись відмежувати сина від реального життя, створив для нього ідеальний світ. Гаутама жив у розкішному пала& ці, оточеному прекрасним садом, у якому росли незвичайно красиві квіти й дерева, гуляли екзотичні тварини, лунав чарівний спів пта& хів, текли прозорі струмки з дивовижними рибами і били, сяючи в сонячному промінні, прекрасні фонтани. Гаутама був молодий, здо& ровий і багатий. Він жив безтурботно й щасливо, гуляючи в рай& ському саду та милуючись квітучою природою. Його палац і сад були ізольовані від усього зовнішнього світу, він його ніколи не бачив і не знав. Гаутамі здавалося, що його молодість, здоров’я і багатство вічні й незмінні, а щастя — нескінченне.

Одного дня, гуляючи в саду, принц підійшов до самого його краю, переліз через високу огорожу і вирішив подивитися, що існує за межами його прекрасного світу. По дорозі він зустрів сивого старця з обличчям, порізаним глибо& кими зморшками, і зрозумів, що мо& лодість його не вічна і він сам коли& небудь стане таким же старцем — слабким і безпорадним. Потім він зустрів людину, яка мучилася важ& кою хворобою, усе її тіло було покри& те жахливими виразками. Гаутама зрозумів, що здоров’я його також не вічне. Потім побачив жебрака в бруд& ному дранті, який простягував до нього кістляву руку за подаянням, і зрозумів, що він теж міг би бути жеб& раком і терпіти жалюгідне існування, випрошуючи милостиню. Адже ба& гатство не вічне — сьогодні воно є, але немає жодної гарантії, що і завтра Народження Будди він буде так само багатий. Крім того,

йому просто пощастило народитися в багатих батьків, але ж він міг би бути і сином бідняка. Живучи безтурботно у своєму саду і вва& жаючи життя прекрасним, Гаутама глибоко помилявся, оскільки не бачив, яким нещасним і сумним воно може бути. Лише в його ма& ленькому, закритому від світу куточку воно гарне, а за його межа& ми — зовсім інакше. Адже лише тепер — і причому випадково, не за свої заслуги — він молодий, здоровий і багатий, але цілком міг би бути старим, хворим і убогим. Печалі в житті трапляються набагато частіше, аніж радощі, а щастя, немов чорний лебідь, — рідкісний птах на землі. Життя, зрозумів Гаутама, наповнене стражданнями й нещастями.

Принц обдумав усе це і відкрив одну істину, яка осяяла його. Він став просвітленим, або Буддою. Цю істину він узяв за основу вчення, яке незабаром стало знаменитим і знайшло багато прибічників.

Якщо абстрагуватися від легенди, можемо дізнатися, що Будда пройшов довгий шлях навчання. Він ретельно вивчав усі відомі на той час філософські погляди й запропонував відмовитися від по& шуку відповідей на запитання: чи вічним є світ? Як співвідносяться ду& ша і тіло? Чи є безсмертним той, хто пізнав істину? Запропонована Буддою істинна поведінка ґрунтувалася на чотирьох основних істинах, восьмискладовому шляху звільнення, законі взаємного виникнення та трьох засадничих характеристиках буття — несталості, безособистісності та незадоволеності.

Символічна схема буддизму

Насамперед нам необхідно спробувати зрозуміти чотири істини. Перша істина про страждання стверджує, що життя — це страж* дання, а тому — зло. Яка людина скаже, що життя її щасливе і що в неї все так, як їй хотілося б, а не навпаки? Важко знайти щасливця, зате кожен із нас чимось невдоволений, засмучений, ображений, зазнає швидше страждання, аніж радощів, а якщо вони є, то печа& лей, невлаштованості, незадоволення все одно більше.

Друга істина про причини страждання є відповіддю на запитання: у чому причина людського страждання й нещасного життя? Ця причина полягає в постійному прагненні людини до чогось, що ро& зуміється дуже широко й називається в буддизмі прагненням. Людина завжди прагне до чогось, чогось хоче, має певні бажання і хоче їх реалізувати. Визначте в думках коло ваших бажань, а потім коло ваших можливостей. Друге виявиться меншим від першого і розміщуватиметься всередині нього. Не дивно, що ми хочемо завжди більшого й кращого.

Оскільки можливості не збігаються з бажаннями, ми збільшуємо свої можливості, удосконалюємо себе, щоб досягти бажаного. Ми ставимо перед собою цілі й прагнемо до них, і тому все наше життя — боротьба та напруження. Проте як тільки ми досягаємо, чого хотіли, як тільки коло можливостей збіглося з колом бажань, останнє тут же збільшується, у нас з’являються нові цілі, і ми знову прагнемо й напружуємося і, головне, знову страждаємо від того, що бажане не збігається з дійсним.

Отже, наші бажання — це горизонт, що нестримно віддаляється, а наше життя — постійна гонитва за нездійсненним і неможливим — тому і є стражданням: ми хочемо отримати те, що отримати не мо& жемо. Цей сюжет знайомий кожному з дитинства з прекрасної пушкінської казки про рибалку і рибку: як тільки чергове бажання старої виконувалося, вона негайно хотіла більшого, а в результаті опинилася біля розбитого корита.

До такого ж сумного кінця приходить і наша гонитва за ефемер& ним горизонтом бажань. Щодня ми живемо, готуючись до якогось «завтра», у якому нарешті реалізуються наші цілі й настане бажане, почнеться «справжнє» життя. Проте настає «завтра», а ми витрача& ємо його на підготовку вже до іншого «завтра», уважаючи, що там& то, напевно, настане наше щастя. Так проходить наше життя — мов за чернеткою. Ми до чогось готуємося і чогось чекаємо, а в резуль& таті виявляється, що «чистовика» життя не буде, що «завтра» не на& стане й для майбутнього вже немає часу.

Французький письменник А. Франс в оповіданні «Сад Епікура» писав: «Мені ще не було десяти, я вчився в дев’ятому класі (мається на увазі зворотний рахунок. — Авт.), коли наш викладач пан Грепіне прочитав нам на уроці байку “Чоловік і Геній”. Але я пам’ятаю її, немов це було вчора.

Геній дав дитині клубок ниток і сказав: “Це нитка твого життя, візьми її. Коли захочеш, щоб час минав швидше, потягни за нитку: дні твої потечуть швидше або повільніше, дивлячись на те, з якою швидкістю ти розмотуватимеш клубок. Якщо до нього не доторкати& мешся, життя твоє стоятиме на місці”.

Хлопець узяв клубок, став смикати нитку — спочатку для того, щоб стати дорослим, потім, щоб одружитися з дівчиною, яку полю& бив, потім, щоб побачити, як виросли діти, щоб швидше досягти успі& ху, почестей, заробити грошей, щоб скинути тягар турбот, щоб уникнути смутку, пов’язаних з віком недуг, нарешті — на жаль! — щоб покінчити з надокучливою старістю. Після приходу Генія він прожив на світі чотири місяці і шість днів».