Основними завданнями АПН є:
- збір податків;
- інформування платників податків;
- здійснення контрольних заходів;
- розробка заходів щодо виявлення відхилення від оподатковування;
- прийняття рішень в урегулюванні спірних питань із платниками податків;
- впровадження нових організаційних моделей і моделей планування.
Безпосередню роботу із платниками податків - видачу свідоцтв про постановку на облік, збір податків, пред'явлення офіційної податкової претензії, розв'язання спірних питань (розгляд скарг платників податків) - здійснюють місцеві (провінційні, муніципальні) інспекції АПН. Вони ж проводять заходи податкового контролю.
До проведення контрольних заходів відносно суб'єктів, що займаються шахрайством, залучається фінансова гвардія (фінансова поліція), що підпорядковується Міністерству економіки й фінансів. Вона існує більше двохсот років, зокрема у 1881 р. їй було доручено контролювати всю систему оподатковування країни. Сучасна структура, функції фінансової гвардії встановлені законом від 1959 р. Вона входить до складу міністерства фінансів і має власну академію, училище унтер-офіцерів, легіон курсантів. Міністерство фінансів Італії займається тільки доходами, у нього входять податкові й митні органи [10, c.31].
Фінансова гвардія є єдиним військовим органом Італії, уповноваженим у фінансових питаннях.
Офіцери фінансової гвардії з метою здійснення функцій митного контролю прикомандировані в різних країнах світу.
Питаннями оподатковування при експорті-імпорті товарів із країн, що не входять у Європейське Співтовариство, займається митне агентство, що також підпорядковується Міністерству економіки й фінансів.
Питання реєстрації нерухомості й ведення кадастру перебувають у компетенції агентства державного майна [8, c.161-162].
Розбіжності між платниками податків і податкових органів Італії (у тих випадках, коли спірна ситуація не врегульована в АПН) розв'язують податкові комісії. Вони являють собою трирівневу систему судів, що спеціалізуються винятково на податкових суперечках: перший рівень — провінційна податкова комісія, другий — регіональна податкова комісія, третій - Колегія податкових суперечок Верховного суду [8, c.162-163].
Щорічно податкові управління перевіряють від 3 до 5% представлених декларацій про доходи. Взаємини між податковими відомствами й підприємцями по прямих податках беруть початок з моменту заповнення річної декларації про доходи. Є кілька зразків таких декларацій, установлених у податковій системі. Один з них являє собою найбільш просту форму декларації про доходи. Платник податків (у цьому випадку працюючий за наймом або перебуваючий на пенсійному забезпеченні), що має ще й інші джерела доходів і бажає скористатися перевагами відрахувань і знижок, заповнює цей зразок і представляє його своєму роботодавцеві або ж в автоматизовані центри по сприянню в питаннях оподатковування. Дебет і кредит на суму податку буде безпосередньо компенсований при видачі зарплати, пенсії.
Інший зразок є розповсюдженою формою заповнення декларації про доходи, що охоплює доходи, отримані в результаті виробничої діяльності або від володіння предметами, що приносять дохід. Його суб'єктами виступають фізичні особи, підприємці й особи вільної професії. Даний зразок повинен містити відомості в чіткому й аналітичному порядку, наприклад: про доходи підприємства, доходи домохазяїнів і землевласників, доходи осіб, що працюють за наймом і мають власну справу, доходи від капіталу. Тут же вказуються й всі витрати, понесені в процесі одержання доходів.
Наступний зразок використовується стосовно доходів компаній, товариств, які потім будуть віднесені відповідно до часток, квот до окремих акціонерів, членів товариства для сплати податків.
Є й зразок, що повинен бути заповнений і представлений товариствами, які поєднують капітали з відповідальністю учасників у межах вартості їхніх внесків.
І, нарешті, є універсальний зразок для всіх платників податків (підприємців, приватних осіб, приватних фірм або товариств із обмеженою відповідальністю), які перерахували певні грошові суми третім особам шляхом утримання податку при виплаті сум. У даному виді декларації повинні бути зазначені всі платники податків, яким були виплачені гроші, із вказівкою валових сум і нетто даних утримань. Головною функцією даної декларації є те, що вона дає можливість податковим управлінням проводити "перехресний" контроль між деклараціями платників, які одержують і видають кошти.
Перевірки, проведені податковими органами, розділяються на вибіркові, по жеребкуванню, з інших причин (зі сфери підвищеної податкової значимості, особливого виду робіт або товарів, важко контрольованого порядку сплати податків).
Традиційне повідомлення про контролювання з боку податкових органів є завершальним етапом позовів по виявленню доходів, проведених податковими управліннями.
На практиці повідомленню про контролювання доходів передує ряд трудомістких процедур попереднього слідства, що складаються з одержання відомостей, розсилання питальних аркушів, банківського контролю й "перехресних" перевірок. Тільки за умови правильного, ґрунтовного й такого, що має юридичну силу, попереднього слідства повідомлення про контролювання може витримати заперечення по всіх позиціях при судовому розгляді по скарзі платника податків.
Основні типи контролю, застосовувані податковими органами:
1. Аналітичний контроль - податкові управління вносять коректування в зазначені в декларації дані на основі бухгалтерських записів, проводок. Його невід'ємною умовою є правильне й точне ведення бухгалтерського обліку. Як правило, дана форма контролю вимагає проведення перевірки бухгалтерських записів і всієї документації підприємства.
2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністю зазначені джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є серйозні порушення правил бухгалтерського обліку.
3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстру платників податків. Прикладом часткового контролю може слугувати практика контролю доходів на підставі "передбачуваних коефіцієнтів доходу".
4. Скорочений контроль полягає в тому, що при виявленні в платника податків платоспроможності, що перевершує ту, котра зазначена в декларації про доходи, податкові бюро мають повноваження вносити необхідні зміни в зазначений сукупний дохід.
Перевірки або ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і його розсиланням департаменту по прямих податках, департаменту по обліку ПДВ, архіву й картотеці платників податків, відділу по обліку податків з нерухомості, місцевому податковому управлінню [10, c.31-33].
Таким чином, слід сказати, що в Італії система контролю за сплатою податків є чіткою, зрозумілою та ефективною. На нашу думку, деякі її елементи можна було б запозичити, адаптувавши їх до українських реалій.
Так, враховуючи велику кількість листів, роз’яснень та інших документів Державної податкової адміністрації України, значна кількість яких протирічить один одному, а також законодавству України, було б доцільно ввести систему запитів платників податків з зазначенням жорстко встановлених строків для відповіді. Це значно зменшило б кількість помилок та зловживань.
Підводячи підсумки, можна сказати наступне.
Податкові правовідносини Італії мають багатовікові традиції, які починаються із Давнього Рима.
Саме в Давньому Римі було закладено підвалини нинішньої системи оподаткування, зокрема, проведено відмежування прямих податків від непрямих, а також винайдено систему відкупників, яка довгий час заважала розвиткові податкової системи.
Слід зазначити, що в Давньому Римі податки для мешканців різних територій були різними. Так, громадяни сплачували менше податків, ніж не-громадяни, мешканці самого Риму – менше, ніж мешканці провінцій, менш лояльні місцевості обкладалися більшими податками.
Спочатку в самому Римі населення не сплачувало податків у мирний час, обкладаючись ними лише під час воєн. Видатки на управління містом і державою були мінімальними, оскільки вибрані магістрати виконували свої посади безоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Головна стаття видатків - будівництво громадських будівель - звичайно покривалася за рахунок здачі в оренду громадських земель.
Потім, будучи державою-загарбником, Рим обкладав даниною (контрибуціями) завойовані землі, полегшуючи податковий тягар для власного населення. У колоніях уводяться комунальні (місцеві) податки й повинності. Як і в Римі, їхня величина залежала від розміру майна громадян, і визначення суми податків здійснювалося кожні п'ять років.
Однак держава розросталася, тому виникла потреба обкладати податками й громадян Риму. Так, наприклад, в 6 р. н.е. імператор Август увів податок зі спадщини - 5%. Податком зі спадщини обкладалися лише громадяни Рима, але не провінцій. Податок носив цільовий характер. Отримані кошти направлялися для пенсійного забезпечення професійних солдатів. Найближчі їх родичі були від нього звільнені.
Уже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Податки вносилися грішми. Отже, населення було змушено виробляти надлишки продукції, щоб продавати їх. Це сприяло розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу поділу праці, урбанізації.
Сучасна система оподаткування Італії багато узяла від давньоримської, з урахуванням, однак, сучасних реалій.
Кількість документів, які регламентують оподаткування в сучасній Італії, є завеликою. Італійці намагаються боротися з цим, вважаючи, що така ситуація має несприятливі наслідки для держави. Так, навіть не кажучи про зловживання, робиться багато помилок особами, які не змогли до кінця розібратися в численних правових нормах. На нашу думку, Україні, яка, на жаль, іде тим самим шляхом, варто замислитись над власним законодавством.