Смекни!
smekni.com

Формування власних фінансових ресурсів підприємства (стр. 11 из 15)

Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи:

- установлення цін,

- формування витрат,

- формування обсягів продукції,

- вибір номенклатури й асортименту продукції.

Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поведінку на ринку, але і поведінку конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому значенні слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції. Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники. Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілі та перетворити потенційні погрози у вигідні можливості. Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні й інші чинники. Останнім часом усе більш важливе значення набувають збут, реклама, просування товару. Ці показники займають одне з центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку тільки в тому випадку, якщо вона має активних і компетентних реалізаторів її товарів і послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів і послуг до покупця. Але, звичайно, найголовніше в удосконалюванні механізму формування і розподіли прибутків підприємства - аналіз прибутковості. Прибуток - показник ефективності діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіх напрямків діяльності, різних товарів і послуг є важливою функцією керування. Фінансовий стан організації багато в чому визначає, яку тактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стана звичайно проводиться методами фінансової ревізії. Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цій умові фірма може стабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту. Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений капітал, сприяє притягненню нових інвесторів і, отже, збільшенню власного капіталу фірми. Тому стає зрозумілим інтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, його максимизація виступає безпосередньою метою виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, проте, можуть зштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в напрямок максимизації прибутку, або навіть таких, що викликають протиріччя з цією ціллю: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки або проведення дорогих рекламних компаній для притягнення споживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе ж тактичний характер і в кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання як можливо великого прибутку. У залежності від часу, що затрачається на зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, виділяють короткостроковий і довгостроковий періоди в діяльності фірми. Короткостроковий - той, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей - через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця і т.п.), що піддаються швидкому коригуванню. Довгостроковий період - такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можуть виникати нові фірми і закриватися старі. Короткостроковий і довгостроковий періоди не є чітко визначеними інтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться, насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а не по тривалості. Наприклад, у легкій промисловості ці зміни можуть бути досить швидко здійснені (так, підприємство по пошиттю одягу розширить свої виробничі потужності за декілька днів, установив додаткові столи для розкрою тканин і швейні машини). У важкій промисловості цей процес потребує значно більшого часу (наприклад, для будівництва нового нафтопереробного заводу може знадобитися декілька років). Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в стрій нові потужності, але можливо підвищить ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимізації прибутку. Щоб підприємство могло ефективно функціонувати і розвиватися, йому насамперед потрібна стабільність грошової виручки, достатньої для розрахунку з постачальниками, кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами влади, державою. Після розрахунків і виконання зобов'язань необхідний ще і прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Але фінансова стабільність не зводиться тільки до платоспроможності. Для досягнення і підтримки фінансової стабільності важливі не тільки абсолютні розміри прибутку, скільки щодо обсягу капіталу й обсягу виручки, тобто показники рентабельності. Зростання виручки і прибутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, підвищенню стійкості підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують, діючи з підвищеним ризиком. У цьому випадку зростають потенційні можливості збитків, а в наступному і банкрутства. Результати підприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу і структури, що виготовляється і реалізованих товарів, що робляться послуг. Тут важлива не тільки загальний розмір витрат, але і залежність між постійними і перемінними витратами, що визначають швидкість обороту капіталу. Велике значення має для дії менеджера або керівника урахування повною мірою особливостей тієї стадії життєвого циклу, на якому знаходиться фірма.

3.2 Удосконалення амортизаційної політики підприємства

Важливим фактором підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств, постійним джерелом фінансування їхнього розвитку є амортизаційні відрахування. Відповідно до чинних законодавчих актів підприємства формують свою амортизаційну політику, яка складається із сукупності способів управління порядком нарахування й використання амортизаційних відрахувань. Ефективність амортизаційної політики залежить від того, наскільки точно визначено терміни експлуатації активів, що вводяться в дію, а також від вибору підприємством методу нарахування амортизації. Конкретна система амортизаційних списань відображає певні економічні закономірності і фактично є результатом балансування економічних інтересів держави і підприємства. Зауважимо, що в Україні існує низка особливостей обліку амортизації. Ці особливості зумовлені відмінностями податкового і бухгалтерського обліку. Амортизаційні відрахування й капіталізація прибутку забезпечують фінансування інвестицій в основний капітал розширеного відтворення підприємства. Тому розмова про чисто розрахункову функцію амортизаційних відрахувань безпредметна. Стратегічні, законодавчі та нормативно-інструктивні документи, що регламентують механізми побудови ефективної амортизаційної системи, на нашу думку, мають містити такі вихідні положення:

1. Амортизаційна політика перехідного періоду повинна органічно поєднувати директивні та ринкові важелі при посиленні останніх. Це здійснюється на основі послідовної регламентації механізмів лібералізації амортизаційної системи, яка гнучко змінюється залежно від реальних економічних процесів. Мета реформації в цій галузі — активізація інвестиційної діяльності, фінансове оздоровлення підприємств, перехід на інноваційно-технологічний шлях розвитку, підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

Державна амортизаційна політика повинна створювати переваги для зростання власних джерел капіталовкладень відповідно і залежно від стратегії та пріоритетів структурної та науково-технологічної політики у точках економічного зростання, в яких країна має конкурентні переваги, а також в імпортозамінюючому виробництві.

2. Держава має регламентувати принципи побудови амортизаційної системи спеціальним Законом України «Про амортизацію», в якому амортизація трактується як економічний процес відтворення основного капіталу суб'єктів господарської діяльності. Закон визначає основні правила нарахування і використання амортизації (класифікація основного капіталу, середні нормативні терміни використання та допустимий діапазон відхилень, перелік та порядок застосування різних методів амортизації, умови списання та зарахування активів на баланс, зобов'язання щодо цільового використання амортизації, тощо) і надає певні свободи суб'єктам господарювання у виборі прийнятного для них режиму списання основного капіталу. Відповідний розділ Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» має визначати лише режим вилучення амортизаційних сум з-під оподаткування.