Водночас бухгалтерський облiк та оподаткування регулюються рiзною нормативною базою, оскiльки мають рiзну мету.
Сутнiсть податкiв і їх мiсце в економiчнiй системi суспiльства змiнюються паралельно з розвитком суспiльних відносин. Механізм сплати податкiв характеризує рiвень цивлiзацiї суспільства. Очевидно, що оподаткуванню повиннi підлягати результати кiнцевої працi, чи, говорячи мовою сучасних бухгалтерiв, має дотримуватися принцип вiдповідностi доходiв i віднесених на них витрат. Однак сьогодення свідчить про iнше: якщо отримав бiльше доходiв, відповідно, сплати бiльше податкiв. Окремим податкам немає аналогiв — це податок на додану вартість, що стягується за ставкою 20% для всiх суб’ектiв господарювання або податок на прибуток за ставкою 25%.
Актуальним є також питання оподаткування прибутку пiдприємств, що регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку», який регламентує склад валових доходiв i валових витрат. Що стосується оподаткування прибутку товаровиробникiв як основного джерела фiнансування пiдприємства, то воно не враховує інтересiв юридичних суб’єктiв господарювання, дiє таке спiввiдношення: чим більший прибуток, тим бiльша величина податку на прибуток в абсолютному виразi. Але оскiльки основним джерелом збiльшення прибутку є зниження валових витрат, то не менш очевидним стає спiввідношення: чим меншi валовi витрати, тим бiльша величина прибутку, а вiдповідно, податку на прибуток в абсолютному виразi. Така ситуацiя не тiльки не забезпечує рацiональних витрат на виробництво продукцiї, а й не створює економiчної зацiкавленостi у виробника зменшувати валовi витрати.
Запровадження в Українi податку на додану вартiсть, а також спроби удосконалення його в 1997 р., знаменували перехiд до класичної форми податку, свідчили про наближення до цивiлiзованих форм і методiв справляння податку.
Однак цi нововведення в Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. зi змiнами та доповненнями стали додатковим податковим тягарем як для юридичних, так i для фiзичних осб, тобто зазнали суттєвих деформацiй i замiсть оптимiзацiї справляння ПДВ дали поштовх до нагромадження проблем, які поступово перетворили податок на найслабшу ланку української податкової системи. Ставки податку змiнювалися зi змiнами потреб держави, при цьому не враховувалася діяльність господарюючих суб’єктів, а також були спроби впровадження спецрахункiв.
Основним негативним ефектом від запровадження спецрахункiв, що викликав найбiльшу критику, є «заморожування» обiгових коштiв підприємств. Це свiдчить про те, що спецрахунки не стали iнструментом вирiшення всiх проблем справляння ПДВ.
Відомо, що основною метою податкової політики є збiльшення доходiв держави i зниження диференцiацiї доходів населення, забезлечення бiльшої соцiальної справедливостi. Принципи податкового перерозподiлу, що дiють у кожнiй країнi, найповнiше відображаються в оподаткуванні iндивуальних доходів. Однак варто визнати те, що єдина ставка оподаткування прибуткового податку, до якої прагнула Україна, не дала позитивних результатiв, сьогоднi вона є скорiше винятком, нiж правилом.
Розвинутi країни свiту завжди враховують життєво важливі витрати громадянина, на якi вiн має право зменшити оподатковуваний дохiд, це стосується також i підприємцiв, котрi скорочують на суму витрат, пов’язаних з веденням бiзнесу, свій оподатковуваний дохід. Звичайнi громадяни зарубiжних країн зменшують доходи на розмiр комунальних платежiв, страхових платежiв, витрат на будiвництво житла, на виховання й освіту дітей тощо. У розвинутих країнах світу звiльняються вiд оподаткування доходи, що не забезпечують мiнiмальних життєвих потреб, а максимальнi ставки податку застосовуються до надвисоких доходiв, що перевищують рiвень, обумовлений у демократичних державах як економiчно й соцiально розумний. Що стосується оподаткування фізичних осіб України, важливо правильно скоригувати валовий і оподатковуваний дохід.
Запроваджений законодавчий акт щодо податку з доходiв фiзичних осіб не дає чітких вiдповідей стосовно зменшення податкового тягара, а навпаки до цього часу вносяться змiни щодо збiльшення сплати податків. Вiдповiдно, нововведення в оподаткуваннi фiзичних осiб також вплинули на змiну ведення бухгалтерського облiку: змiнилася ставка оподаткування, база оподаткування, а також податкова соціальна пільга та пiльги щодо дітей, інвалідiв i чорнобильцiв.
Податкове законодавство України повинно постiйно розвиватися, змiнюватися, реагуючи на реалiї життя. Досить тривалий час вiдбуваються дебати щодо зниження ставки податку на додану вартiсть, що буде компенсатором запровадження жорсткiшої системи його адмінiстрування, а також автоматичного вiдшкодування ПДВ окремiй групi платників (спочатку до зазначеної групи пропонувалося зарахувати великих платникiв, потiм — сумлiнних). Ця ідея є досить правабливою, оскiльки сприяє створенню передумов для розв’язання такої гострої проблеми, як зміцнення податкової дисциплiни і зменшення недоплати податку. Однак в умовах корупції преференцiї можуть сприяти не розв’язанню проблеми з ПДВ, а лише «модернізації» наявної iндустрiї вiдшкодування. Тому сьогодення потребує обмеження будь-яких преференцiй, оскiльки вони є живильним пiдгрунтям для корупцiї, інструментом, за допомогою якого полiтики i бюрократія забезпечують перерозподiл ВВП на користь окремих бiзнесових груп, що користуються їх підтримкою.
Основними недолiками чинної податкової системи є її надмiрна заплутанiсть (як теоретичних тлумачень, так і в практичному застосуваннi), велика кiлькiсть податкiв, високi ставки. Тобто на сьогоднi податкова система продовжує виконувати лише фiскальну функцiю. У цiлому вона потребує упорядкування і перегляду податкових ставок. При цьому необхiдно враховувати, що Податковий кодекс — дуже складний документ, оскiльки вiн втручається у сферу численних суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi. Важливо дуже виважено сформувати його за змiстом, гармонiзуючи iнтереси держави, юридичних i фiзичних осiб.
Великi надiї платники податкiв покладали на введення Податкового кодексу. Новий Податковий кодекс повинен звільнитися вiд недолiкiв чинної податкової системи, зберегти все раціональне, врахувати нагромаджений позитивний досвiд, стабiлiзувати систему податкiв. Потрiбно позбутися практики прийняття податкових законодавчих актiв “заднiм числом”. Усi змiни повиннi вноситися тiльки пiд час формування бюджету на майбутнiй рiк з тим, щоб вони ставали відомими платнику податкiв заздалегідь.
Податковий кодекс повинен бути надiйним гарантом стабiльностi вітчизняного податкового законодавства, його адаптацiї до правового поля єдиної системи, а також запорукою подальшого інтегрування України у свiтове співтовариство.
Надiї платникiв податкiв поки що не виправданi, тому що до цього часу вносяться змiни до проекту Податкового кодексу i його до цього часу не прийнято.
РОЗДІЛ ІІ
2.1 Види податків
Податок є одним з головних понять фінансової науки. Чинна правова база з питань оподаткування містить таке визначення податку: «Під податком та збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування».
Податки встановлюються виключно державою на підставі закону, за юридично закріпленими правилами. Податки, порівняно з іншими обов’язковими платежами, мають ряд характерних ознак.
По-перше, податки – це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника, тобто необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви. По-друге, при сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Іншими словами, податкові надходження мають, як правило, односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП від юридичних і фізичних осіб до держави. По-третє, податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків по наданню кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу. По-четверте, для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодавством строки. По-п’яте, податок – категорія не тільки економічна, але й правова. Правовий зміст категорії податку проявляється через систему специфічних зобов’язань, правових норм, інститутів. По-шосте, податки є невід’ємним атрибутом держави, який встановлюється для фінансового забезпечення виконання нею своїх функцій і соціально-економічної підтримки населення та господарських структур. Основним законодавчим актом, який визначає основні терміни та загальні положення оподаткування в Україні, є Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 року (зі змінами та доповненнями).