Смекни!
smekni.com

Основні теоретичні аспекти прибутковості підприємств (стр. 3 из 9)

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на І балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4 % від суми оподаткованого прибутку). За реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств.

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством. Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Як правило, одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга — на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

• на виплату дивідендів;

• на поповнення статутного капіталу;

• на поповнення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного

капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства для виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та на інші потреби. В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності пізнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

• асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

• неасигнована частина не має конкретного призначення [19].

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку із суми, яка б могла бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним із найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства.

Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотків (в акціонерних товариствах — не менше 5 % чистого прибутку).

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями та інші заходи, передбачені засновницькими документами. Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства. Відповідно до Закону України від 18.06.1991 р. № 1201—XII «Про цінні папери і фондову біржу» (зі змінами та доповненнями) основними джерелами сплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Однак дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій. Такі дивіденди мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількості акцій, що перебувають у власності акціонерів. Оскільки кількість додаткових акцій, отриманих кожним акціонером у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що перебувають у їхній власності, то частка загального капіталу, який перебуває у власності кожного акціонера, на змінюється. За рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди, оголошені у звітному періоді.

Таким чином, для нарахування дивідендів за привілейованими акціями існує два потенційні джерела: нерозподілений прибуток та резервний капітал, а для простих акцій — лише одне джерело — нерозподілений прибуток.

Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного товариства повинен містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року. Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше — один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір невеликий. Це пов'язано з тим, що чекання майбутніх дивідендів є одним із найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій. Дивіденди визначаються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначається множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на число належних йому і цілком оплачених акцій. Дивіденди нараховуються на акції, що випущені і перебувають в обігу, за винятком власних акцій, придбаних товариством.

Товариство зобов'язане продати або анулювати власні акції не пізніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування и кісних акцій, придбаних товариством.

Існують дві основні вимоги щодо сплати грошових дивідендів:

• достатній нерозподілений прибуток — товариство має накопичити достатню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідні ч її і резервного капіталу) для нарахування дивідендів;

• наявність достатньої кількості грошових коштів, тому що нерозподілений прибуток ще не гарантує можливості оголосити і виплатити дивіденди готівкою. Однак взаємозв'язку між залишками нерозподіленого прибутку і залишком готівки на будь-яку дату не існує. У разі відсутності необхідної суми грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів позиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку.


Розділ 2. Аналіз прибутковості та рентабельності ВАТ «Черкаський хлібкомбінат»

2.1. Характеристика фінансово-економічної діяльності підприємства

Відкрите акціонерне товариство "Черкаський хлібкомбінат" знаходиться в Черкасах, за адресою: вул. Чигиринська, 7.

Предметом діяльності ВАТ "Черкаський хлібкомбінат" є виробництво хлібобулочних, кондитерських виробів, інших продовольчих та непродовольчих товарів і торгівля ними через власну і договірну мережі.

Статут підприємства дає можливість займатись і іншими видами діяльності, які дають прибуток. Сировинна база для виробництво хлібобулочних виробів - місцева. Це - поля і ферми Черкащини та Кіровоградщини, які дають зерно (потреба - до 40 тисяч тонн на рік), цукор (до 400 тонн),молочні продукти, рослинні жири місцевих підприємств. І тільки дріжджі, маргарин, спеції завозяться з інших областей. Черкащина вирощує пшеницю і жито невисоких хлібопекарних якостей, але технологія відпрацьована таким чином, щоб одержати вироби задовільної якості без домішок зарубіжного походження, як це практикують приватні пекарні.