Наступний крок – аналіз показників ліквідності та платоспроможності. Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність сплатити свої нетривалі зобов'язання. Ліквідним вважають підприємство, здатне виконати свої нетривалі зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Ліквідність водночас характеризує платоспроможність підприємства в межах часу, який визначають поточні зобов'язання.
Коефіцієнти ліквідності дозволяють визначити здатність підприємства сплатити свої нетривалі зобов'язання протягом звітного періоду. Для фінансового менеджменту серед них найважливіші такі:
- коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;
- коефіцієнт термінової ліквідності;
- коефіцієнт абсолютної ліквідності;
- чистий обіговий капітал.
Обсяг власних обігових коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства, тобто активів, що мають обіговість, меншу, ніж один рік. Цей показник залежить від структури активів та від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. Зростання цього показника в динаміці розглядають як позитивну тенденцію.
Здатність капіталу (власних обігових коштів) до маневрування характеризує ту частину власних обігових коштів, які мають абсолютну ліквідність. Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється в межах від нуля до одиниці. Він може залежати, зокрема, від того, наскільки підприємство потребує вільних грошових ресурсів. Зростання цього показника в динаміці розглядають як позитивну тенденцію.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) являє собою найбільш жорсткий критерій ліквідності підприємства. Показує, яку частину нетривалих позикових зобов'язань за необхідності можна погасити негайно. У західній літературі рекомендована нижня межа показника - 0,2. Але надто високе значення цього показника теж небажане, оскільки надмірний залишок готівки на рахунках свідчить про неефективне її використання. Деякі вітчизняні джерела рекомендують верхню межу коефіцієнта абсолютної платоспроможності 0,35.
Коефіцієнт термінової ліквідності характеризує частину нетривалих позикових зобов'язань, які можна погасити не лише за рахунок готівки, але й за рахунок нетривких цінних паперів та дебіторської заборгованості. У західній літературі орієнтовне мінімальне значення показника дорівнює 1. Однак ця оцінка досить умовна. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, необхідно зважати на фактори, що зумовили його зміни. Так, якщо зростання коефіцієнта термінової ліквідності було пов'язане переважно зі зростанням дебіторської заборгованості, це навряд чи характеризує діяльність підприємства позитивно.
Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) дає загальну оцінку ліквідності поточних активів, із запасами включно, і показує, скільки поточних активів підприємства припадає на одиницю поточних зобов'язань. Логіка розрахунку цього показника полягає в тому, що підприємство гасить нетривалі зобов'язання переважно за рахунок поточних активів. Тому, якщо поточні активи переважають за обсягом поточні зобов'язання, підприємство можна розглядати як таке, що успішно функціонує. Значення показника може відчутно варіювати у різних галузях та видах діяльності. Його зростання в динаміці розглядають як сприятливу тенденцію. У західній обліково-аналітичній практиці мінімальне значення показника дорівнює 2.
Коефіцієнт покриття запасів і затрат вказує, чи достатньо власних коштів для покриття запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат. Оптимальним значенням цього показника вважають 0,5.
1.4. Методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах
Першим етапом обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах є визначення поточних фінансових потреб підприємства. Поточні фінансові потреби (ПФП) – це різниця між поточними активами (без коштів) і кредиторською заборгованістю, або ж[8]:
¾ різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також у дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості, або ж:
¾ не покрита ні власними засобами, ні довгостроковими кредитами, ні кредиторською заборгованістю частина чистих оборотних активів, або ж:
¾ недолік власних оборотних коштів, або ж:
¾ діра в бюджеті підприємства, або ж:
¾ потреба в короткостроковому кредиті.
З огляду на гостроту проблеми недоліку власних оборотних коштів, сконцентруємося на природі ПФП і способах їхнього регулювання.
Для фінансового стану підприємства сприятливо:
Одержання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства (якщо має місце заборгованість по зарплаті), від держави (якщо в короткостроковому періоді є заборгованість по сплаті податків) і т.д.
Відстрочки платежу дають джерело фінансування, породжуваний самим експлуатаційним циклом.
Несприятливо:
¾ Заморожування певної частини засобів у запасах (резервних і поточних запасах сировини, запасах готової продукції). Це породжує першорядну потребу підприємства у фінансуванні.
¾ Надання відстрочок платежу клієнтам. Такі відстрочки відповідають, однак, комерційним звичаям. Підприємство втримується при цьому від негайного відшкодування витрат - звідси друга найважливіша потреба у фінансуванні.
ПФП можна обчислювати в гривнях, у відсотках до обороту (обсягу продажів, виторгу від реалізації), а також у часі щодо обороту:
| ПОТОЧНІ ФІНАНСОВІ ПОТРЕБИ | × 100 |
| СЕРЕДНЬОДЕННИЙ ВИТОРГ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ |
Якщо результат дорівнює, скажемо, 50%, то це означає, що недостача оборотних коштів підприємства еквівалентна половині його річного обороту; 180 днів у році підприємство працює тільки на те, щоб покрити свої ПФП.
З метою визначення потреби підприємства в додатковому фінансуванні потрібно спрогнозувати обсяг продажів. Якщо обсяг продажів збільшується, то повинні збільшуватись і активи, а отже, власні кошти підприємства та його зобов'язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можуть бути покриті зростаючим прибутком, а частково— за рахунок залучення зовнішніх джерел:
Кд = Ад - 3 - Пч,
де Кд - додаткова потреба у фондах, Ад - додатковий приріст активів, З - приріст зобов'язань, Пч - приріст чистого прибутку.
Чим швидше зростає обсяг продажів, тим більша потреба в додатковому фінансуванні. Звичайно, до визначеної величини темпу зростання (3-5%) підприємство може обмежитись власними джерелами, але при більш високих темпах вимагається залучення фінансових ресурсів.
Найважливішим моментом у прогнозуванні потреби підприємства у фінансових ресурсах є прогнозування його доходу та прибутку. Фінансове прогнозування будується на основі руху грошових потоків:
ГП = П - ПД ± ПРд.в + Авід - Іосн - Іоб,
де ГП - грошовий потік підприємства; П - прибуток від реалізації до вирахування відсотків та податків; ПД - податки на підприємство; ПРд.в - позареалізаційні доходи та видатки; Авід - амортизаційні відрахування на оновлення основних фондів, Іосн - інвестиції в основні фонди; Іоб - інвестиції в обігові фонди.
Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу базових показників та виявлення тих факторів, які найбільшою мірою впливають на доходи в майбутньому.
Якщо підприємство очікує, що доходи у найближчі роки будуть середніми за останні кілька років, то розрахунок доходу здійснюється за формулою:
Е(Х)=Кt-1 * Х-1,
де Е (X) - очікуваний доход за період t; К - коефіцієнт значущості величини доходу минулих років для прогнозування доходу на наступний рік. Причому Кt-1=1; Х - доходи за минулі роки.
Так, якщо ми передбачаємо, що доходи на наступний рік дорівнюватимуть і середній величині за минулі три роки, то розрахунок можна провести за формулою:
E(Xt) = 1/3 (Хt-1 +Xt-2 +Xt-3),
У тих же випадках, коли передбачається, що за останній рік доходи є більш високими, потрібно вибрати інші вагові коефіцієнти, наприклад:
Е(Хt) = 0,6 Xt-1 + 0,3* Xt-2 + 0,1* Хt-3.
Цей метод прогнозу доходів називається екстраполяцією. Найпростішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду - темпів зростання або падіння чого-небудь у майбутньому на основі аналізу статистичних даних минулих років.
До моделі прогнозу майбутніх доходів можна ввести фактор "дрейфу", котрий, наприклад, буде враховувати інфляцію та економічне зростання:
E(Xt)=Xt-1 +a,
де а - фактор "дрейфу".
Для прогнозування своєї майбутньої діяльності підприємство складає проект про величину доходів.
Формування системи фінансових джерел передбачає:
¾ визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування;
¾ аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якісних та кількісних характеристик;
¾ вибір джерел, які відповідають обраним критеріям;
¾ визначення оптимальної структури фінансових джерел.
Як критерії вибору джерел зовнішнього фінансування можуть бути використані:
¾ порівняння розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел;
¾ строк виплати боргу з точки зору вигідності строку погашення у зручний для підприємства час;
¾ імовірні обмеження у надходженні коштів;
¾ ризик переходу контролю до іншого власника.
Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікованою за строками погашення та за видами джерел.
2.1. Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства