У процесі аналізу взаємодії держави й саморегулювальних організацій на інвестиційному ринку України можна виділити проблеми, найбільш актуальними з яких є:
1. Зрощування державного регулятора й великих гравців галузі з використанням саморегулювальних організацій. Гравці галузі поступово комплектують штат регулювального органа «своїми» кадрами, що приводить до зсуву інтересів убік вузького кола учасників ринку.
2. Подвійне регулювання учасників інвестиційного ринку. Перевірка діяльності компаній функціонуючих на інвестиційному ринку саморегулювальною організацією й державним регулятором - зайве регулювання, що лежить на плечах її членів.
3. Зниження конкуренції серед саморегулювальних організацій. При відсутності конкуренції в організаціях саморегулювання буде відсутній і конкуренція у вироблюваних стандартах, що швидко приведе до неефективності й відірваності цих стандартів від вимог інвестиційного ринку.
4. Звуження цілей саморегулювальних організацій до контролю встановлених стандартів. У випадку делегування частини державних функцій саморегулювальним організаціям, можлива зміна мети «поліпшити розробку стандартів і правил» на мету «чітке виконання встановлених стандартів». У такому випадку провідні розроблювачі, експерти й дослідники такого саморегулятора перевіряються постійно. Значне число саморегулювальних організацій українського інвестиційного ринку витрачає бюджети на розробки нових стандартів, на перевірки й правопримушення. [22, c.23].
Низька ефективність впливу саморегулювальних організацій на інвестиційну активність, як правило, викликана такими причинами як неефективний контроль над діяльністю членів саморегулювальних організацій, низька якість вироблюваних стандартів, недоліки в організації управлінням саморегулювальних організацій і ін.
На сьогодні єдина в Україні саморегулювана недержавна організація, якій держава делегувала частку своїх повноважень – це Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УАІБ). Положення УАІБ було визначено в Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" та Положенні про діяльність СРО ринку цінних паперів, яка об”єднує компанії з управління активами, затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.09.2004р. № 415.
Кодекс заходів дисциплінарного впливу Української асоціації інвестиційного бізнесу розроблено на підставі законодавства України, статуту та інших документів Асоціації.
Кодекс визначає поняття дисциплінарної відповідальності, суб’єктів, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарні санкції і випадки, в яких можуть бути застосовані конкретні санкції. Рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймаються відповідно до Положення про Дисциплінарний Комітет Асоціації.
Найбільш ефективні процедури контролю в даний момент існують у сфері франчайзингу. Франчайзер украй зацікавлений у тому, щоб тягар його контролю не був надмірним, інакше від нього «розбіжаться» усі його франчайзі, з іншого боку, будь-яке порушення вимог може привести до голосного скандалу споживачів або місцевої громадськості з одним із франчайзі, а тінь ляже на всю систему. Нам представляється, що системи контролю над виконанням розроблених стандартів діяльності в саморегулювальних організаціях повинні бути побудовані відповідно до цього принципу, де саморегулювальна організація виступає в ролі франчайзера, що передає в користування члену організації специфічний актив – бренд, з наступним контролем належного виконання встановлених правил.
Крім того, за розробку стандартів і правил учасники ринку не готові платити єдину ставку. Адже заздалегідь невідомо, який обсяг правил і стандартів буде потрібно, які ресурси будуть задіяні на їхню розробку. Члени саморегулювальної організації з набагато більшим бажанням готові оплачувати тільки такі сервіси, у яких вони зацікавлені найбільше. Пропонується введення системи диференційованих платежів, таким чином, кожен учасник отримує можливість окремо фінансувати будь-яку розробку. Тоді на найбільш важливі розробки буде витрачено більше ресурсів і вони будуть виконані швидше і з більш високою якістю.
У випадках, коли в результаті ПОФР (порівняльна оцінка форм регулювання) виявляється необхідність делегування частини державних функцій, потрібне нормативне закріплення процедур взаємодії державних органів і саморегулювальних організацій і закріплення прав, обов'язків і відповідальності відповідних організацій. При цьому слід дотримуватися вимог, що знижують можливість виникнення негативних наслідків від впровадження делегованого саморегулювання, у тому числі, чіткий опис функцій організацій саморегулювання й державних органів, забезпечення можливості створення декількох організацій саморегулювання й конкуренції між ними, визначення вимог до інформаційної відкритості організацій саморегулювання й ін [23, c.14].
Якщо в ході проведення ПОФР встановлено, що існуюча форма, або форми регулювання виправдані і вдосконолення вимагає лише частина регулюючого впливу, спрямованого на вдосконалювання взаємодії розглянутих суб'єктів регулювання, пропонуються механізми інституційного порядку, які повинні знайти своє відображення в законодавстві про саморегулювання на інвестиційному ринку. Основним з них, на наш погляд, є законодавче закріплення порядків, що регламентують:
· надання саморегулювальним організаціям проектів нормативно-правових актів з метою здійснення ними професійної експертизи;
· контроль результатів перевірок діяльності її учасників, проведених саморегулювальною організацією у державний регулювальний орган. Відсутність зазначеної процедури надання інформації й відповідальності за її порушення може привести до зловживань із боку саморегулювальних організацій;
· контроль у саморегулювальній організації інформації про результати проведених перевірок підприємницької або професійної діяльності учасників цих організацій.
Представляється доцільним впровадження обмежень, що дозволяють скоротити ймовірність виникнення змови між державними органами (органами, що надають ліцензію) й саморегулювальною організацією, обмеження конкуренції за рахунок створення вхідних бар'єрів у галузь і використання внутрішньої інформації. Крім того, на наш погляд, саморегулювальні організації повинні нести тимчасову відповідальність за учасників, які вийшли з їхнього складу. Важливим також представляється встановлення санкцій і механізмів залучення саморегулювальних організацій до відповідальності за неправомірне використання інсайдерськой інформації.
Якщо в ході проведення ПОФР встановлена необхідність удосконалювання процедур правопримушення, ми пропонуємо використовувати процедуру акредитації державними органами розроблювальних кодексів, як одного з найважливіших механізмів взаємодії цих суб'єктів регулювання інвестиційного ринку.
Застосування процедури акредитації державними органами, як механізму регулювання, полягає в тому, що до учасників ринку, що діють як саморегулювальні організації, можуть бути застосовані державні заходи контролю й примусу. При цьому, ми пропонуємо трьохетапну процедуру розгляду кодексів. Перший етап полягає в проведенні попередньої процедури авторизації кодексу, яка, на наш погляд, повинна проводитися в рамках державної антимонопольної служби.
Другий етап - це безпосередньо процедура акредитації, яка як нам представляється, повинна здійснюватися вже в державному органі, відповідальним за контроль над відповідною сферою інвестиційного ринку, що зачіпається акредитованим кодексом.
Для оцінки доцільності захисту кодексів розроблених організаціями саморегулювання ми пропонуємо використання наступної методики перевірки кодексу:
· кодекс відповідає за виявлені в процесі ПОРФ проблеми ринку або слугує досягненню конкретної мети соціальної політики;
· кодекс оцінюється як найбільш ефективний засіб подолання ринку або досягнення мети соціальної політики;
· існують систематичні проблеми, пов'язані з виконанням кодексу;
· пропонований кодекс не вступає в протиріччя й не дублює діючу в розглянутій сфері інвестиційного ринку законодавчу базу.
Третій етап полягає у встановленні сфери дії кодексу, тобто додання йому статусу добровільного або обов'язкового для всіх членів галузі кодексу. У випадку додання кодексу статусу «добровільного», представляється вкрай важливим створення й ведення державним органом реєстру учасників інвестиційного ринку, що підписали добровільний кодекс. При цьому, інформація про реєстр і включених до нього організаціях повинна перебувати у відкритому доступі (наприклад, на сайті регулювального органа, що захистив кодекс) [24, c.19].
Інститут саморегулювання в різних галузях діяльності існує у світовій практиці досить давно. Поява даного інституту пов'язана із процесами лібералізації, дебюрократизації, дерегуляції, які періодично відбуваються в тих або інших розвинених країнах. Зазначені реформи здійснюються з ініціативи перших осіб держави й впливових політичних сил, які вважають, що більшість проблем у різних сферах соціального й економічного життя громадяни й організації цілком здатні розв'язати самостійно, без активної участі держави. Таким чином, держава, можна сказати, повертає населенню владу, якої громадяни наділяють державні органі, беручи участь у процесі виборів. Саморегулювання приводить до більшої активності населення й скорочує бюрократичний апарат держави. Що таке саморегулювання, це - самостійна й ініціативна діяльність суб'єктів підприємницької або професійної діяльності, функціями якої є розробка й установлення правил і стандартів підприємницької або професійної діяльності, а також здійснення контролю над їхнім дотриманням. Вони потрібні як противага повільності й консерватизму, властивим державному апарату. Саморегулювальні організації будуть покликані зайняти місце посередника між органами державної влади, професійними учасниками ринку і їх клієнтами. Для повноцінного розвитку ринку необхідне розширення саморегулювання, передача ряду функцій peгулятора недержавним структурам [24, c.20].