Смекни!
smekni.com

Місце України в глобалізаційних процесах (стр. 13 из 17)

Питання входження України, як і будь-якої країни, до ЄС - дуже складна комплексна проблема. Процес розширення Європейського Союзу трансформує практично всі сфери його діяльності, але, насамперед, впливає на розподіл внутрішніх ресурсів Союзу. Прийом нових членів так чи інакше пов'язаний із необхідністю збільшення внесків з боку найбільш розвинених країн, та зменшення обсягів допомоги найменш розвиненим. Так, за західними розрахунками, прийом до Євросоюзу країн Східної Європи коштував би йому приблизно 66 млрд. дол. на рік, тобто вимагав би збільшення бюджету ЄС вдвічі та відмову від фінансування багатьох пріоритетних проектів. За іншими оцінками, для прийому в ЄС нових членів додатково буде потрібно 150 млрд. дол. на рік, що вище всіх попередніх прогнозів.

Саме тому поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція, Італія) є досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія, Ірландія). Так, деякі країни - члени ЄС погрожують заблокувати процес розширення, якщо їм не нададуть гарантій збереження обсягів нинішньої фінансової допомоги.

Не применшуючи значення щодо спільного майбутнього між Україною і країнами Європейського Союзу, слід зазначити, що інтеграція до європейських структур ні в якому разі не повинна обмежувати відносини з країнами СНД та іншими країнами світу. Чим ширшими і різноманітнішими є зовнішньо-економічні зв'язки, тим, буде більш сталою економіка та економічна безпека країни.

Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і приватними установами іноземних держав. При цьому неодмінно виникають проблеми збереження національних інтересів та економічної безпеки України, які потребують свого вирішення, а отже уваги і детального аналізу.

Особлива роль у цьому процесі належить стану взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.

Після проголошення державного суверенітету Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Проте трансформаційні процеси в Україні з самого початку почали гальмуватися глибокою системною кризою. Вже в перші роки незалежності Україна мала вкрай розбалансовану фінансову і грошову системи. За роки незалежності економічна криза ще більше поглиблювалася, переплітаючись зі структурною, платіжною та енергетичними кризами. Інфляція набула своєї найруйнівної форми - гіперінфляції.

Катастрофічно зростав зовнішній борг: за два роки (1992- 1994) він збільшився більш ніж удвічі. В той же час валовий внутрішній продукт неухильно скорочувався: в 1992 і 1993 роках він скорочувався на 17%, в 1994 році - на 23%, в наступні роки ВВП щороку скорочувався приблизно на 10%. Почала виникати реальна загроза економічній безпеці країни.

У цій ситуації Урядом України було здійснено комплекс заходів щодо отримання Україною фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та інших офіційних кредиторів.

Міжнародний валютний фонд

Велику надію в подоланні системної кризи було покладено на бреттон-вудські фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань передбачалось, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.

Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає дотримання Україною певних "критеріїв ефективності" й інших спільних домовленостей. Передбачалося, що МВФ надаватиме Україні фінансову допомогу в проведенні економічних реформ, зокрема в здійсненні фінансової стабілізації.

Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Необхідно наголосити, що теоретично кредити і позики міжнародних фінансових інститутів мають пільговий характер. Міжнародний валютний фонд посідає провідне місце серед донорів України.

Що ж реально отримала Україна від співробітництва з Міжнародним валютним фондом? На перший погляд, ця співпраця має певні позитивні наслідки. Залучення кредитів МВФ дозволило Урядові України реалізувати ряд заходів, спрямованих на досягнення макро-економічної стабілізації. В результаті фінансово-кредитна політика стала значно жорсткішою, вдалося призупинити розвиток інфляційного процесу. В 1995 році в обіг була впроваджена національна одиниця - гривня, яка впродовж двох років демонструвала свою стабільність. Значною мірою були усунені обмеження для формування ринкового характеру валютного курсу гривні, процес курсоутворення став базуватися на ринкових засадах. Була також різко зменшена кількість антиекспортних бар'єрів. Контроль над більшістю цін на товари внутрішнього ринку було скасовано, а ціни, що пов'язані зі споживанням енергії, були встановлені на рівні світових.

Завдяки виконанню певних вимог МВФ Уряд України зміг різко скоротити дефіцит державного бюджету і, починаючи з 1995 року, покривати його за рахунок державного боргу, не вдаючись до емісії. Також були започатковані програми структурної перебудови у сільському господарстві, в галузі енергетики, значні зрушення відбулися в сфері власності в результаті завершення малої приватизації. У 1998 році, вперше з 1989 року, вдалося зупинити падіння валового внутрішнього продукту України.

Але на думку багатьох українських економістів співпраця України з МВФ має набагато більше негативних наслідків, ніж "позитивних". В чому полягає суть "допомоги" МВФ? Надаючи кредити, керівництво МВФ виставляє свої вимоги, які країна-реципієнт повинна виконувати. Причому ці вимоги досить часто не враховують економічну ситуацію в країні, особливості її історичного розвитку, ментальність її народу і т. ін. Тому більшість заходів, що проводяться МВФ, йдуть не на користь країні, а на шкоду. Не обминула така доля і Україну. Так, керівництво МВФ поставило перед Урядом України ряд умов, виконання яких мало бути обов'язковим. Серед цих умов - досягнення макрофінансової стабілізації, зниження темпів інфляції до рівня, який відповідає міжнародним значенням (2-3% на рік), скорочення принаймні до рівня міжнародних стандартів бюджетного дефіциту. На думку МВФ, лише за умов здійснення цих стабілізаційних програм можливо призупинити інфляцію, активізувати інвестиційний процес, створити засади для початку економічного зростання.

Щоб закріпити і зробити незворотними ці реформаційні процеси, МВФ поставив перед Урядом України умови виконання ряду інших "критеріїв ефективності", зокрема: реальне здійснення економічних реформ, проведення ринкової за своїм характером кредитної політики, відмова від множинності валютного курсу. Уряд України мав здійснити лібералізацію зовнішньої торгівлі, скоротити розміри дефіциту платіжного балансу тощо.

І уряд "чесно" виконував ці умови. Здається, що головною турботою уряду за останні роки було догодити керівництву МВФ. У результаті виконання рекомендацій фонду цілий ряд макроекономічних показників (крім темпів падіння ВВП) вдалося наблизити до тих контрольних цифр, які визначені Меморандумом про економічну політику уряду. До речі, МВФ вимагав від Уряду України ще в 1996 році довести дефіцит консолідованого бюджету до 3,5% від ВВП . І лише такий макроекономічний показник, як платіжний баланс, через імпортну залежність України від іноземних постачальників нафти й газу із року в рік лишається незадовільним.

Але як уряд не намагається виконувати умови МВФ, не все відбувається саме так, як хочеться керівництву фонду. Звичайно в таких випадках МВФ не обмежується критикою та проголошенням невдоволення, а одразу вдається до економічного шантажу - замороження кредитів та припинення траншів. Так, розгляд Радою директорів МВФ питання щодо продовження співробітництва з Україною в рамках програми розширеного фінансування неодноразово переносився на інший строк.

Здається, що чим більше урядові кола України намагаються виконувати вимоги МВФ, тим частіше останній невдоволений подіями в Україні, тим більше нових вимог висуває фонд. Хай би виконання цих вимог сприяло розвиткові України. Але до цього часу немає жодних позитивних зрушень в жодному секторі економіки. Більш того, поглиблюється системна криза, триває руйнація економіки та виробництва, відбувається справжній геноцид цілої нації - українського народу.

Про що свідчать всі ці сумні факти? Тільки про те, що рецепти МВФ виявилися непридатними для України, а методи реформування української економіки за цими рецептами довели свою неефективність та руйнівний характер.

Зараз вже очевидно, що запропонована МВФ схема переходу до ринкової економіки на основі здійснення "шокової терапії" виявилася для України, з одного боку, надто жорсткою, а з іншого, - малопридатною, це визнають і самі експерти МВФ. Торкаючись, наприклад, грошово-кредитної політики, вони визнають, що вона "носила в цілому надмірно ліберальний характер і проводилася непослідовно. Робилися окремі спроби скоротити зростання кредитної емісії, проте за умов величезного попиту на кредити для фінансування бюджету, державних підприємств та сільського господарства вони мали короткостроковий характер... Зовнішньоекономічна політика сприяла труднощам в галузі платіжного балансу... Повсюдне і досить мінливе за своїм характером втручання держави в економіку, а також повільний хід структурної реформи і лібералізації створили складні умови для організованої підприємницької діяльності".