Смекни!
smekni.com

Місце України в глобалізаційних процесах (стр. 4 из 17)

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що всі глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив, разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не найбільш глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження ми­ру, проблема зміцнення міжнародної безпеки. Незважаючи на «розрядку» і відсутність прямої загрози ядерної війни між над­державами в умовах однополюсного світу, ця проблема зберігає і зберігатиме свою пріоритетність. Людство ніколи не зможе ви­рішити її до кінця, але повинно навчитись контролювати цю смертельну загрозу, максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людст­ва, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники відносять глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки еко­номічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, за­безпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурен­тоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку люди­ни як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і по­кращення глобального навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проб­лема, які вчені приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтова­риством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх на­цій і країн, а не лише для країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового оке­ану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспектив­ності продовження «технократичного» розвитку суспільства і йо­го загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають «глобальною соціальною бомбою», під­кладеною під майбутнє людства. Сюди входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій, релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіт­тя і зубожіння людей світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє демографічній проблемі в аспекті перенаселення планети. Але сьогодні, коли Китай (1.3 млрд. чоловік населен­ня) і Індія (1,1 млрд. чоловік населення) поступово виходять у лідери світового розвитку і демонструють здатність вирішувати продовольчі проблеми і проблеми розвитку, на перший план ви­ходять глобальні проблеми соціальної якості життя — освіта, здоров'я, безпека людини, боротьба з організованою злочинніс­тю, з тіньовою економікою, можливості розвитку народного підприємництва.

Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, його якості і безпе­ки. Ця пробле­ма світу в дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами Римського клубу (1968 р.), які досліджували песимістичні моделі, в яких можливості соціально-економічного розвитку визначаються лише економічним зростанням і демографічними факторами. Ці моделі вже застаріли. За останні 30 років були розроблені десят­ки нових моделей. Їх значення скоріше методологічного, ніж практич­ного характеру. Наполягання на «нульовому» глобальному зрос­танні заради екології нікого не втішає. Менш розвинені країни ніколи не погодяться відмовитись від розвитку в ім'я ілюзорної «стійкості світу», про це переконливо сказав Дж. Холліман ще в 1972 році. [ “Економіка” За ред. З.Г. Ватаманюка.]

Друга різновидність концепцій сучасної глобалістики — «ма­ксималістські підходи» до вирішення глобальних проблем людс­тва. Це концепції «глобальної рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та периферії для збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від реальності і од­нобічний максималізм країн, що розвиваються.

Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів роз­витку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему.

І лише з початком 90-х років з'являється четверта група кон­цепцій глобалістики, базована на системному комплексному під­ході до досліджень і прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів є прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль, як вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підхо­ду бачили лише екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і глобальної економізації роз­витку. Деякі вчені вважають помилкою ставити знак рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю та комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій глобалістики. Вже в 1993 році дослідниками України була висунута концепція еколого-економічного розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник Національної Академії наук України». Сьогодні уявлення про глобальний розвиток пішли ще далі і охоплюють вже не тільки соціальну, а й духовно-інтелектуальну сферу.

За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо по­силилась тенденція до пошуку шляхів підвищення організова­ності світового співтовариства. На перший план вийшла окрема синтетична проблема — глобальної керованості світом і світо­вим розвитком. У подальшому розпад СРСР. Глобальний транс­формаційний хаос ще більше посилив потреби в таких дослі­дженнях та в пошуках «світового уряду». Виникла дуже гостра проблема співвідношення глобалізації і національного суверені­тету держав.

На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер, тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним урядам. Дослідники цього напря­му шукали «центральну направляючу систему» зверху — через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЄСР, МВФ, СБ та інші.

До розгляду цього питання можна підійти ще й з бази корпоративного менеджменту і міжкорпоративних комунікацій. Сьогодні глобальна корпоратизація є важливою і органічною складовою глобалізації світу. Глобальні корпоративні комунікації стали настільки інтенсивними, що вже сьогодні вони є реальною ос­новою майбутнього глобального корпоративного менеджмен­ту, а через нього і глобального світового менеджменту.

Ще починаючи з 1989 року вчені приділяли велику увагу гло­бальному корпоративному менеджменту. Про це говорить опублікована в Швейцарії наукова доповідь «Глобалізація корпоративних комунікацій». Сучасні проблеми глобального управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією, в тому числі з глобальними ма­совими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки тісним, що багато дослідників пропонують інтегрований комунікатпвно-управлінський підхід в глобалістиці. Після всього позитивного і негативного досвіду сьогодні знову дуже актуальними проблемами глобалістики стали проблеми глобального моделювання і прогнозування.

Глобальне моделювання до кінця XX століття стало реальною практикою і механізмом, через які досліджуються варіанти «поведін­ки» глобальних систем. Відомо, що витоки глобального моделюван­ня відносяться до таких проектів як «Мир-1», «Мир-2» або «Світова динаміка» Д. Форрестера (1971). Такі або подібні моделі розроблялись і в колиш­ньому СРСР. В 70—80-х роках з'явились так звані «соціалізовані глобальні моделі», поліпроблемного типу, які вимагали розв'язання величезного кола методологічних проблем.

Дуже складною проблемою було і залишається моделювання такого вузла загальнопланетарних проблем як міжнародна безпе­ка і збереження миру. Глобальна універсальність цієї проблеми призвела до парадоксу — починаючи з 90-х років провідні глобалісти світу взагалі виносять цю метапроблему «за дужки». В до­повіді Римському клубу за 1991 рік глобальна проблема безпеки і захисту миру також не значиться. На сьогоднішній день вчені виступають за те, щоб глобальна проблема міжнародної безпеки і за­хисту миру залишалась на порядку денному людства і, найперше, глобалістів-дослідників.

Сучасні глобалісти-дослідники поступово, хоч і нелегко, відмовляються від ідеалізму в методології глобалістики і глобалізації. Професор Л. Туроу з МТІ (США), закли­каючи вчитись і переймати зразки со­ціальних досягнень і норм передових країн, пише: «Якщо все населення Землі буде мати продуктивність праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне вирівнювання Швеції і дисципліну Японії, планета зможе витримати набагато більше населення, ніж сьогодні». Відмовляючись від наївного ідеалі­зму, ми все ж дотримуємося принципів і методології стрима­ного оптимізму. При збереженні миру на Землі глобальна інте­грація людства, об'єднана сила праці народів усіх країн, досягнення інтелектуальної технологічної революції дозволить вирішити або пом'якшити глобальні проблеми людства і за­безпечити нову якість людського розвитку.