Смекни!
smekni.com

Малый бизнес (стр. 3 из 11)

Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути громадяни і юридичні особи. Державні органи й органи місцевого самоврядування не вправі виступати учасниками ТОВ.

Установчим документом ТОВ є установчий договір, підписаний його засновниками, і затверджений ними утомившись.

В установчих документах ТОВ повинні визначатися його найменування, місце перебування, порядок керування; міститися зведення про розмір статутного капіталу суспільства; про розмір, склад, терміни і порядку внесення ними внесків, про відповідальність учасників за порушення обов'язків по внесенню внесків.

В установчому договорі засновники повинні прийняти зобов'язання по створенню суспільства, визначити порядок спільної діяльності по його створенню, установити умови передачі суспільству свого майна й участі в його діяльності, визначити умови і порядок розподілу між учасниками прибутку і збитків. Учасник ТОВ вправі в будь-який час вийти із суспільства незалежно від згоди інших його учасників. При цьому йому повинна бути виплачена вартість майна, що відповідає його частці в статутному капіталі суспільства.

Фірмове найменування ТОВ повинне містити найменування суспільства і слова «з обмеженою відповідальністю».

Важливе значення для успішного функціонування ТОВ має формування статутного капіталу, що складається з вартості внесків його учасників; він визначає мінімальний розмір майна суспільства. Розмір статутного капіталу не може бути менш суми, визначеної законодавством. Мінімальний розмір статутного капіталу в різних країнах різний: в Австрії він складає 500 тис. шилінгів, у Росії – 10 тис. карбованців, в Угорщині – 1 млн. форинтів.

Органами керування ТОВ є загальні збори учасників товариства і виконавчий орган, що здійснює поточне керівництво діяльністю ТОВ і підзвітний загальним зборам його учасників.

1.2.4. Акціонерне товариство

Акціонерним товариством (АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число рівних часток - акцій. Відповідальність членів суспільства, яких називають акціонерами, обмежується номінальною вартістю придбаних ними акцій.

Акціонерами можуть бути громадяни (фізичні особи) чи юридичні особи, що прийняли рішення про його установу. Рішення про установу АТ приймається установчими зборами. Число засновників відкритого АТ не обмежено, а закритого АТ не може перевищувати 50 чоловік. Акціонерне товариство може бути створено одним обличчям, що приймає рішення про створення АТ одноосібно. Однак АТ не може бути засновано іншим господарчим товариством, що складається з одного обличчя.

Державні органи й органи місцевого самоврядування не можуть виступати засновниками АТ.

Акціонерні товариства бувають двох типів: закриті і відкриті. Акції відкритих суспільств поширюються у вільному продажі, акціонери можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів цього АТ. Закритим акціонерним товариством визнається суспільство, акції якого розподіляються тільки серед його чи засновників заздалегідь визначеного кола лиц. закриті АТ не мають права проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ними.

Установчим документом АТ є статут, вимоги якого обов'язкові для всіх органів акціонерного товариства і його акціонерів. Він повинний містити наступні зведення:

- повне і скорочене фірмове найменування АТ;

- місце його перебування;

- тип АТ (відкрите чи закрите);

- кількість, номінальну вартість, категорії акцій (звичайні, привілейовані) і типи привілейованих акцій;

- права акціонерів

- розмір статутного капіталу АТ.

АТ має фірмове найменування, що містить указівку на організаційно-правову форму і тип АТ (відкрите чи закрите). АТ може мати повне чи скорочене найменування на різних мовах.

Статутний капітал акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій суспільства, придбаних акціонерами. Сума статутного капіталу суспільства визначається національним законодавством країни: в Австралії вона повинна складати як мінімуму 1 млн. шилінгів, у Швейцарії – 50 тис. шв. франків, у Росії – 10 тис. карбованців для закритого суспільства і 100 тис. руб. для відкритого (на 1991 р.).

Акціонерне товариство має право випускати звичайні, а також один чи кілька типів привілейованих акцій, номінальна вартість останніх не повинна перевищувати 25% статутного капіталу АТ. При установі акціонерного товариства його акції повинні бути серед засновників. Всі акції суспільства є іменними.

Вищим органом керування акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, що повинні проводитися щорічно (річні загальні збори акціонерів). На річних зборах акціонерів зважуються питання: про утворення ради директорів (наглядацької ради), ревізійної комісії; твердження річних звітів, рахунків прибутків і збитків АТ, розподіл його прибутків і збитків і ін.

1.2.5.Приватне підприємство

З цивільного законодавства не випливає, що індивідуальні (частки) підприємства також можна віднести до суб'єктів малого бізнесу, однак у залежності від чисельності зайнятих працівників вони повинні відноситися до малих підприємств

Приватне підприємство – це підприємство, що має в одному обличчі і засновника і власника. Всі інші в ньому є найманими робітниками.

Аналізуючи практику функціонування суб'єктів ринкової економіки в окремих розвитих країнах, можна привести наступні організаційно-правові форми суб'єктів малого бізнесу:

Таблиця 1

Основні організаційні форми суб'єктів малого бізнесу

Країна Організаційно-правові форми підприємства
Великобританія Індивідуальне підприємство Асоційовані власники Обмежені компанії
Франція Індивідуальне підприємство Акціонерна компанія Обмежене товариство
США Одноособове володіння Товариство Корпорація
Німеччина Індивідуальна трудова діяльність Партнерство Малі акціонерні товариства

Як видно з таблиці, найбільш розповсюдженою організаційною формою малого бізнесу є індивідуальне підприємство.

Перевагами цієї організаційно-правової форми комерційних організацій є:

- повна самостійність, воля й оперативність дій, що не вимагає для прийняття рішень одержання згоди партнерів;

- зацікавленість у завзятій роботі, у ретельному власному контролі над справами, у прийнятті обміркованих рішень, тому що всі доходи надходять до єдиного власника підприємства;

- конфіденційність діяльності.

Але поряд з достоїнствами цієї організаційної форми їй властиві і недоліки, яким відносяться:

- обмеженість залучення значних фінансових засобів;

- повна майнова відповідальність за борги у випадку банкрутства;

- недовіра з боку державних установ і великих підприємств;

- слабість керування. Звичайно власник є керуючим із усіх питань: економічним, фінансовим, кадровим і ін. Як правило, власникам не вистачає професійних знань і досвіду;

- труднощі в одержанні кредиту;

- високий рівень банкрутства.

1.3.Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковою економікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішення соціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельності працюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. У прийнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативних актах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямків економічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчого ринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті і виконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати на керування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У теж час суб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуванні справою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержання кредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані як із внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійною некомпетентністю власників малих підприємств.