Смекни!
smekni.com

Вдосконалення системи управління оборотним капіталом (стр. 6 из 18)

• система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому;

• система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів;

• нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів та інші.

Цілі та характер використання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Тому на підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активів розробляється система управління окремими їх видами:

1) запасами товарно-матеріальних цінностей;

2) дебіторською заборгованістю;

3) грошовими активами, до яких також прирівнюються й короткострокові фінансові вкладення як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів.

1.3 Нормування як метод управління оборотним капіталом

Потреба в оборотних коштах визначається шляхом їх нормування, що являє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації і здійснення нормальної господарської діяльності підприємства. А це, на нашу думку, значно підвищує ефективність управління оборотними активами.

В основу визначення потреби в оборотних коштах для основної діяльності покладаються планові показники виробництва продукції підприємства і планових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Визначається також потреба підприємства в оборотних коштах для підсобних і допоміжних виробництв, житлово-комунальних і інших непромислових господарств, що не функціонують на самостійному балансі, і для капітального ремонту, здійснюваного господарським способом.

На практиці застосовуються наступні основні методи нормування оборотних коштів: метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод і коефіцієнтний метод.

Метод прямого розрахунку є найбільш точним, обґрунтованим, але разом з тим досить трудомістким, оскільки він потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства. Він заснований на визначенні науково обґрунтованих норм запасу за окремими елементами оборотних коштів.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод застосовується в тому випадку, коли в плановому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється агреговано, з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміром нормованих оборотних коштів у попередньому періоді. При аналізі наявних оборотних коштів їхні фактичні запаси коректуються, зайві виключаються.

Коефіцієнтний метод заснований на визначенні нового нормативу на базі нормативу попереднього періоду шляхом внесення в нього виправлень з урахуванням зміни умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків, що здійснюють вплив на швидкість обертання оборотних коштів. За залежними від обсягів виробництва елементами оборотних коштів (сировина, матеріали, незавершене виробництво, готова продукція на складі) потреба планується виходячи з розмірів їх у базисному році, темпів зростання виробництва і можливого прискорення оборотності оборотних коштів. За елементами оборотних коштів, що не залежать від обсягу діяльності (запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів) планова потреба визначається на рівні їх средньофактичних залишків.

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємства для фінансування необхідного обсягу його оборотного капіталу та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань управління оборотним капіталом та фінансового менеджменту підприємства в цілому.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування. Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підкорене цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими ресурсами та оптимізації структури джерел формування цих ресурсів. З урахуванням цієї мети на підприємстві розробляється політика фінансування оборотних активів.

Політика фінансування оборотних активів являє собою частину загальної політики управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу та складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів

Незавершене виробництво — один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної вартості оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає. якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається з формули:

Н = З • Д • К,

де 3 — одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;

Д—тривалість виробничого циклу, днів;

К — коефіцієнт зростання витрат.

Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.

Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.

Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об'єднати продукцію в групи, а потім на цій підставі визначити середньозважений показник. Його величину розраховують, виходячи з частини окремих видів або груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, за плановою собівартістю

До фінансового планування слід підходити як до процесу оцінки майбутніх фінансових потреб, визначення того, як проводилося попереднє фінансування і на які потреби витрачалися кошти. За допомогою фінансового планування і контролю можна оцінити, чи відповідають цілям підприємства існуючі прийоми фінансування і те, як витрачаються кошти. Прийоми фінансового планування дають змогу визначити, коли і які саме кошти потрібні. Існуюча методика фінансового планування (нормування) оборотних коштів має суттєвий недолік: для детального аналізу і планування пропонувалися уніфіковані нормативні коефіцієнти і показники, визначені експериментальним шляхом, які не враховували всієї сукупності факторів, що впливають на господарську діяльність конкретного сервісного підприємства. Проте, нормативи є корисними тільки у тому випадку, якщо вони сприяють удосконаленню управління виробничою діяльністю підприємства, і тому методика встановлення нормативних витрат повинна визначатися самим підприємством, а не вищестоящими організаціями.

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ВПЛИВУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМ КАПІТАЛОМ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ВАТ ПОЛТАВСЬКИЙ “ТРЗ”

2.1 Загальна характеристика фінансово-економічної діяльності підприємства

ВАТ Полтавський “ТРЗ” заснований у 1871 році, як головні паровозні майстерні Харківсько-Миколаївської залізниці. За 130 років існування підприємство двічі ґрунтовно реконструювалося, цілком було відновлене після Великої Вітчизняної війни. З 1963 року, після реконструкції, завод перейшов на ремонт тепловозів. За роки роботи на Полтавському тепловозоремонтному заводі було відремонтовано понад 34000 паровозів і тепловозів для залізниць колишнього Радянського Союзу, для країн Європи і Азії.

Форма власності на підприємстві змінювалася кілька разів: на початку своєї історії завод (майстерні) існував як акціонерне товариство, з 80-х років ХІХ ст. – як власність казни, за радянських часів це було державне підприємство, в 1991 році – орендне підприємство, а з 1 жовтня 1994 року – акціонерне товариство відкритого типу.

Сьогодні тепловозоремонтний завод – надійний діловий партнер галузевих підприємств СНД, Європи, Азії, Монголії та країн Балтії.

ВАТ “ ТРЗ ” спеціалізується на ремонті пасажирських тепловозів ТЕП70, універсальних магістральних тепловозів серії М62, вантажних 2ТЕ116, маневрових ТЕМ7 та ТГМ6.

Великим попитом у залізничників України, Росії, Монголії, країн Балтії користуються запасні частини (зараз це понад 70 найменувань), випуск яких – один з пріоритетних напрямків у розвитку підприємства. Власне ливарне виробництво, механічна обробка заготівок, використання сучасних технологій – складові налагодженого виробництва лиття та подальшої обробки численних запасних частин, призначених для ремонту тепловозів.

ВАТ “Полтавський ТРЗ” створене з метою об’єднання вкладів його учасників для направлення їх на забезпечення матеріального благоустрою та задоволення соціально-економічних потреб працівників.

Основними напрямами діяльності ВАТ “Полтавський ТРЗ” згідно зі Статутом є:

1. Ремонт рухомого складу залізних доріг.

2. Виготовлення запасних частин рухомого складу, агрегатів та іншої продукції для потреб залізничного транспорту.

3. Виготовлення кисню.

4. Виробництво електроенергії, теплової енергії, теплопостачання.

5. Будівництво житла, господарських об’єктів соціально-культурно-побутової сфери, виконання будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт.