Смекни!
smekni.com

Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки (стр. 3 из 5)

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільша інноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної форм власності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності мало стимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна частина його надходить у дохід держави. Однак державні підприємства краще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, і, отже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можна реалізувати завдяки інноваційній діяльності. Крім того, державні підприємства, порівняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власності підприємства не можна розглядати окремо від інших його характеристик, таких як галузева приналежність і специфіка виробленої продукції.

Територіальний чинник також впливає на рівень інноваційної активності. Цільові опитування показують значну роль місцевих адміністрацій у стимулюванні інновацій. Важливе значення тут мають не лише прямі інвестиції з місцевого бюджету, а й створення інституційно-законодавчих умов, сприятливих для інноваційної діяльності. Кошти з регіональних джерел зазвичай розподіляються або на основі конкурсу, або в результаті прямого рішення місцевих органів влади. Неабияке значення мають також неформальні механізми, до того ж чим більший обсяг наданих коштів, то істотніша їхня роль. Окрім того, сьогодні конкурентне середовище також неоднакове в різних регіонах.

Малі інноваційні підприємства орієнтовані переважно на внутрішній ринок. За результатами досліджень, менш як 20 відсотків їх від загальної кількості мають закордонних партнерів. Більшість малих підприємств випускають наукоємну продукцію, маючи незначні витрати на дослідження й розробки. Лише близько 30 відсотків малих інноваційних підприємств інвестують значні ресурси в наукову й проектно-конструкторську діяльність.

Аналіз чинників активізації інноваційної діяльності підприємств засвідчує насамперед орієнтованість інноваційного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й світового ринку, необхідність випереджального виробництва інновацій порівняно з рівнем попиту на них і, нарешті, формування інфраструктури інноваційної діяльності.

На практиці також основну увагу приділено саме цим аспектам інноваційної діяльності, що є природним, тому що споживача здебільшого цікавлять не труднощі, що постають перед творцем інноваційної розробки, а практичні можливості останньої. У підсумку поза увагою дослідників зазвичай залишається ще один важливий аспект цієї діяльності, а саме рівень її достатності для неперервного й економічно доцільного розвитку національної економіки загалом та окремих її структурних ланок зокрема.

Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу [8, ст. 201]..

З огляду на викладене можна дійти висновків, що стосуються обліку впливу зазначених чинників на інноваційну діяльність, частина яких має загальний характер, а решта належить безпосередньо до вітчизняних особливостей.

По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі й складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача).

По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов’язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ.

Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого — сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів.

По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій.

Отже, уже на стадії створення нововведення необхідна наявність особи, зацікавленої у позитивному кінцевому результаті його впровадження. Така особа стає інвестором інноваційної діяльності.

По-четверте, ініціація інноваційної діяльності розробником або творцем нововведення має бути чітко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зі збутом своєї продукції. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нівелюватися лише перспективністю новації [13, ст. 318].

2.2 Інноваційна активність промислових підприємств України

Одним з найбільш важливих показників, що характеризують інноваційну сферу країни, є частка інноваційно-активних підприємств, тобто питома вага підприємств, що активно проводять інноваційну діяльність. Так якщо аналізувати період від 1995 року до 2007, то можна зробити висновок, про негативну тенденцію зменшення частки інноваційно-активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств України з 26% у 1995 році до 11,5% у 2007 році. Зменшення інноваційної активності спричинено браком у підприємств власних коштів, а також великою вартістю кредитних ресурсів. Хронічний дефіцит фінансових ресурсів, як на рівні господарюючих суб'єктів, так і на рівні держави, зрештою призвів до втрати вітчизняного пріоритету на ряд не запатентованих вчасно винаходів, наприклад, на конструкцію соняшникової жатки, розробленої на вищому за світові аналоги рівні. Падає і загальний технічний рівень техніки, що пов'язано, перш за все, з відтоком із наукової сфери спеціалістів вищої кваліфікації.

Протягом 9 місяців 2004р. інноваційну діяльність у промисловості здійснювали 1047 підприємств або кожне дев’яте промислове підприємство України (табл. 3). З них 711 підприємств (67,9%) створювали та впроваджували технологічно нову чи значно удосконалювали продукцію.

Обсяг реалізованої інноваційної продукції за цей період становив 11,9 млрд.грн. або 5,2% загального обсягу реалізованої промислової продукції. Понад 80% (9,8 млрд.грн.) обсягу реалізованої інноваційної продукції приходиться на підприємства Донецької, Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської, Закарпатської, Сумської областей, Автономної Республіки Крим та м.Києва.

Більша, ніж у середньому в Україні, частка інноваційних підприємств була у м.Києві, Кіровоградській, Харківській, Закарпатській, Київській областях та Автономній Республіці Крим (відповідно 37,6%, 23,2, 16,0, 13,5, 13,0 і 14,6%). У розрізі видів промислової діяльності серед підприємств, що займались виробництвом коксу та продуктів нафтопереробки, інновації здійснювало майже кожне четверте підприємство, у машинобудуванні, хімічній і нафтохімічній промисловості – майже кожне п’яте, металургії та обробленні металу – кожне восьме, харчовій промисловості – кожне десяте підприємство. Разом з тим, в легкій промисловості їхня частка становила 7,9%, в добувній, целюлозно-паперовій промисловості, видавничій справі і серед підприємств, що займались виробництвом деревини та виробів з деревини – менше 6, електроенергії, газу та води – 1,0% підприємств.

Із загальної кількості підприємств, що займались інноваційною діяльністю, 75,9% впроваджували нововведення, з яких 619 підприємств – інноваційну продукцію і 366 – нові технологічні процеси.


Таблиця 3

Інноваційна діяльність підприємств за 9 місяців 2004р. за регіонами [11]

Кількість інноваційно активних підприємств, одиниць

Частка інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств регіону, %

Обсяг реалізованої інноваційної продукції, млн.грн.

Частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції регіону, %

Україна

1047 11,1 11938,7 5,2

Автономна

Республіка Крим

41 14,6 395,9 10,9

Вінницька

28 8,9 35,8 1,1

Волинська

8 5,7 294,8 15,2

Дніпропетровська

43 6,5 1209,0 3,4

Донецька

83 11,0 2261,3 3,8

Житомирська

36 10,7 78,1 3,1

Закарпатська

36 13,5 461,0 28,4

Запорізька

28 8,6 2112,0 10,1

Івано-Франківська

31 10,9 89,4 2,5

Київська

48 13,0 161,2 2,8

Кіровоградська

58 23,2 229,2 11,9

Луганська

36 5,8 658,4 3,5

Львівська

25 3,9 146,8 2,8

Миколаївська

25 9,5 285,6 5,7

Одеська

34 9,3 362,5 7,1

Полтавська

33 9,4 140,2 1,0

Рівненська

24 9,3 55,1 2,0

Сумська

17 6,8 452,2 11,4

Тернопільська

24 10,1 27,3 2,4

Харківська

102 16,0 756,6 7,1

Херсонська

19 9,6 77,6 4,7

Хмельницька

18 5,8 95,9 3,8

Черкаська

17 5,4 29,6 0,8

Чернівецька

19 8,9 27,6 3,6

Чернігівська

20 8,4 43,0 1,3

м.Київ

192 37,6 1450,3 12,9

м.Севастополь

2 2,4 2,2 0,3

Протягом січня-вересня 2004р. ними освоєно виробництво 3030 найменувань нової продукції, серед яких 596 – нової техніки. При цьому, порівняно з відповідним періодом попереднього року кількість найменувань вироблених нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів збільшилась майже на третину. Серед впровадженої нової техніки 196 найменувань – електричне та електронне устаткування, 80 – транспортне, 62 – механічне, 52 – насоси, компресори і гідравлічні системи, 51 – машини для добувної промисловості і будівництва, 46 – для переробки сільськогосподарських продуктів, 34 найменування – сільськогосподарські машини.