Смекни!
smekni.com

Основні риси перехідної економіки України (стр. 2 из 11)

По-друге, економічна система також характеризується як сукупність економічних відносин між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

Відмінність між поняттями «економіка» та «економічна система» полягає у тому, що перше з них місткіше (оскільки включає наукову дисципліну, що вивчає народне господарство), а також у тому, що економічна система вказує на наявність окремих підсистем, елементів, взаємодія між якими формує єдину цілісність. Ці відмінності, у свою чергу, випливають із поняття «система», яка розглядається як «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність».

Для характеристики економічної системи на макрорівні двома найважливішими ознаками є типи власності (а в їхніх межах – окремі форми) і господарський механізм, який є комплексом основних форм, методів і важелів використання економічних законів, розв’язання суперечностей, реалізації власності, а також розвитку людини та узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним типом власності є приватна (передусім приватна капіталістична) та комплекс ринкових форм, методів і важелів, найважливішими з яких є механізм вільної конкуренції, стихійне переливання капіталів всередині галузей та між ними, відповідне регулювання цін шляхом коливання попиту і пропозиції, встановлення пропорцій між галузями народного господарства через механізм економічних криз та інших названих форм і методів.

Ринкова економіка, або з позицій системного підходу – ринкова економічна система, створює для цього на пізніх етапах своєї еволюції такі відсутні в ній органи, як різні види бірж (на попередніх етапах такими органами були центральні банки, комерційні банки та ін.).

Ця модель існувала впродовж кількох століть (з початку XVI ст.), еволюціонуючи від менш розвинених до більш розвинених форм. Наприкінці XIX ст. вони стали доповнюватись такими якісно новими ознаками, як колективна капіталістична власність (формою розвитку якої стали акціонерні компанії) та монополістична планомірність. Остаточного краху ринкова економіка зазнала під час світової кризи 1929 – 1933 рр.

Двома найважливішими макроекономічними ознаками якісно нової економічної системи капіталізму стають державна власність та державне регулювання. З погляду господарського механізму це означає, що замість ринкових важелів регулювання відбувається їх поєднання з державним регулюванням. Внаслідок неспроможності ринкової економіки вирішувати низку макроекономічних проблем, які вона сама породила, постійно зростає роль державного регулювання, яке здійснюється за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. Стає зрозумілим, що без активної ролі держави як регулятора неможливе саме існування економічної системи капіталізму.

1.2 Характерні риси перехідної економіки України

Найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму, як зазначалося, є змішана економіка, початково обґрунтована американським економістом Е. Хансеном. Від соціально орієнтованої ринкової економіки вона відрізняється тим, що передбачає, по-перше, розширення меж державної власності (на засоби виробництва, національний дохід, фінансово-кредитні інститути, об’єкти інтелектуальної власності та ін.), причому залежно від моделей самої змішаної економіки питома вага державної власності змінюється. В цій моделі держава навіть може в окремих випадках «контролювати галузі економіки за допомогою націоналізації підприємств». По-друге, передбачається впровадження систем національного планування та регулювання. По-третє, модель змішаної економіки передбачає певний перерозподіл національного доходу на користь найбідніших верств населення через систему прогресивного оподаткування та соціального законодавства.

Тупиковість вектора ринкової трансформації суспільства в методологічному, теоретичному та практичному аспектах чітко окреслив І. Лукінов: «Поняття “ринкова економіка взагалі” також втрачає реальний зміст, бо протягом багатовікової історії людства ринкові структури трансформувалися так, що від колишніх їх форм і методів регулювання майже нічого не залишилося» [5;236].

У теоретико-методологічному аспекті некоректними виглядають твердження про перехід до ринкової економіки передусім тих авторів, які, характеризуючи соціально-економічний зміст трансформаційних процесів в Україні, обґрунтовано доводять існування процесу первісного нагромадження капіталу. Якщо бути послідовним, то результатом такого нагромадження капіталу є подальший розвиток капіталістичного способу виробництва.

У доповіді Президента України Л. Кучми у жовтні 1997 р. двома моделями векторних перетворень в Україні були названі моделі соціально орієнтованої та змішаної економіки. З методологічної точки зору це означало відсутність концептуальної єдності таких перетворень, образно кажучи, сидіння на двох стільцях. На Всеукраїнській нараді економістів у вересні 1998 р. йшлося про державно регульовану, соціально спрямовану ринкову економіку [6]. Якщо врахувати, що Л. Кучма неодноразово висловлювався про необхідність побудови «ринкової економіки», «цивілізованого ринку», то концептуальна розбіжність його програм ще більше поглиблювалась. На практиці це дозволяло всіляко експериментувати над економікою і народом (розвалювати державне управління, збагачувати жменьку «нових українців» шляхом розкрадання державної власності тощо), що впродовж 90х років XX ст. – на початку XXI ст. і відбувалось в Україні.

Ґрунтовно критикувалися ці засади багатьма провідними економістами України, проте не всі побачили їхню методологічну хибність, що випливала з принципів ринкової економіки, а деякі дотепер вважають ринкову модель вектором трансформаційних перетворень.

Модель змішаної економіки не повинна стати вектором стратегічних перетворень. По-перше, вона допускає значне розтрачання ресурсів (людських, фінансових, матеріальних); по-друге, розвинені країни світу для досягнення сучасного рівня розвитку витратили понад п’ять десятиліть, а Україна, відкинута реформою 90х років на декілька десятиліть, не може собі дозволити витратити стільки часу. Більше того, у випадку реалізації моделі змішаної економіки цей шлях буде ще тривалішим, оскільки тут відсутній цілий комплекс передумов, які існували у різних країнах Заходу (рівень техніко-технологічної культури, дисциплінованості й організованості працівників, національної самосвідомості, підприємницької етики та культури тощо). По-третє, це чужа, запозичена модель, що є своєрідною інтелектуальною власністю західної економічної науки. По-четверте, сам термін «змішана економіка» не є взірцем вербальної досконалості. Крім того, світова економічна наука намагається сформувати принципово нові соціально-економічні моделі посткапіталістичного суспільства (суспільство, яке прийде на зміну капіталістичному способу виробництва). Оскільки вітчизняні та російські економісти теж проголошують цю модель як адекватну для України, необхідно коротко проаналізувати її.

Двома попередніми стадіями постіндустріального суспільства, згідно з цивілізаційним підходом, як зазначалося, є аграрна та індустріальна. В основу такої класифікації покладено насамперед розвиток техніки і суспільний поділ праці.

Найважливішими структурними елементами постіндустріального суспільства стають університети, наукові інститути та дослідницькі організації, а матеріальні продуктивні сили перестають відігравати вирішальну роль.

Методологічними вадами цієї теорії є, по-перше, характеристика суспільства лише з боку одного з елементів продуктивних сил, тобто науки, до того ж передусім теоретичної; по-друге, ігнорування власності як визначального критерію класифікації суспільства і зведення її до юридичної фікції, до майнових прав.

Певного поширення серед моделей векторного спрямування трансформаційних перетворень в Україні набула концепція розбудови національної економіки. У наведеному визначенні національна економіка, по-перше, розглядається як сукупність індивідуальних господарств. По-друге, це суто формальне визначення, яке можна застосувати до інших економічних явищ і процесів.

Виходячи з викладеного, а також із висновків міжнародної конференції ООН з питань навколишнього середовища щодо тупиковості ринкової економіки та приватної власності, аналогічних висновків провідних учених та політиків світу про тенденцію руху до нового тоталітаризму, найдосконалішою моделлю векторних перетворень в Україні слід вважати перебудову народної економіки [7;145].

Народна економіка – це економічна система, яка розвивається в інтересах народу, передбачає використання усіх типів та форм власності (при домінуванні трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування. В центрі такої економіки знаходиться людина.

Основою народної економіки є передусім народні підприємства. Народна економіка відкриває широкий простір для розвитку малого та середнього підприємництва, на основі якого формуватиметься середній клас.

Управління народною економікою здійснюватиметься на основі планів, обов’язкових для державного сектору (його частка має становити 30-35 %) та рекомендаційних для недержавного сектору (на трудову колективну власність має припадати близько 45-50 % сукупної власності, на приватну – 15-20 %), наукових прогнозів, передусім за допомогою економічних важелів. Засобами побудови такої економіки є народні (а не кланово-номенклатурні) роздержавлення і приватизація.