Враховуючи те, що країна 7 років йшла до економіки ринкового типу, необхідно взяти всі ті надбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті нові форми та інструментарії, якими користується світова економічна наука і не відштовхує світова економічна система [26;15].
Ми повинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується на екстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхом інтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм, нову господарську систему.
Крім того, ми повинні чітко визначити своє місце у системі світової економічної безпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних економічних інтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.
Економічна трансформація являє собою складний соціально-економічний феномен, у якому дуже непросто виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних гравців і їх наслідками. Ось чому при аналізі трансформації як економічного процесу існує серйозна загроза вдатися до досить широких узагальнень і тим самим недооцінити специфіку перехідної економіки. З другого боку, є спокуса розглядати окремі (випадкові) явища як певні закономірності й тенденції переходу до ринкової економіки.
Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів (виробничої та торговельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо).
Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:
а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;
б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності;
в) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність.
Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу [10;112].
Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій:
1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети;
2) усебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї;
3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і прогнозованих можливостей;
4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби);
5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку;
6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.
Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає також із визначення її значення для функціонування ефективної системи господарювання. Воно (значення) полягає насамперед у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильне середовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.
В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед Законом України «Про підприємництво», ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовими його розділами є:
1) загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);
2) умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);
3) стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).
Для дальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12 травня 2001 року № 456/98.
Згідно з указом підтримка малого підприємництва має здійснюватися за такими напрямами:
формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва;
створення сприятливих умов для використання суб'єктами малого підприємництва державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;
запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності;
удосконалення підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
фінансова підтримка інноваційних проектів.
Крім того, Кабінетом Міністрів України розроблено та Верховною Радою України схвалено Державну програму підтримки малого підприємництва на 2002-2003 роки [12;23].
Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповідальності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприємця тощо). В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:
1) одноосібна власність;
2) товариства (партнерства);
3) корпорації (акціонерні товариства).
Одноосібна власність
Підприємство, власником якого є фізична особа або сім'я.
• Простота заснування
• Повна самостійність, свобода та оперативність дій підприємця
• Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання
• Гарантоване збереження комерційних таємниць
• Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів
• Повна відповідальність за борги
• Неможливість спеціалізованого менеджменту
• Невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство)
Об'єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку; спільного контролю результатів бізнесу; безпосередньої участі в здійсненні діяльності.
• Широкі можливості виробничої та комерційної діяльності
• Збільшення фінансової незалежності й дієздатності
• Велика свобода дій та більша продуманість управлінських рішень
• Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів
• Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність, тобто можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів
• Збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу та результатів діяльності
Корпорація (акціонерне товариство)
Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком.
• Реальна можливість залучення необхідних інвестицій
• Більша можливість постійного нарощування обсягів виробництва чи послуг
• Існування тільки обмеженої відповідальності акціонерів
• Постійний (тривалий) характер функціонування
• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності
• Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних дивідендів
• Існування потенційної можливості посадових осіб впливати на діяльність корпорації у власних інтересах
Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію (надає послуги), передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов'язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну (грошову) винагороду.
Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницької діяльності — виробничої та посередницької. Виробнича підприємницька діяльність вважається визначальною, оскільки вона найбільше впливає на ефективність системи господарювання та якість суспільного життя [15;56].