Смекни!
smekni.com

Особливості інноваційної політики розвинених країн (стр. 2 из 4)

1. створення для їхнього вивчення і стимулювання спеціальних організацій у рамках апарата виконавчої влади ;

2. надання сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями;

3. заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий внесок у розвиток науки і техніки.

Яскравим прикладом дотаційного державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту промислової технології при Мичиганскому університеті. На організацію цього інституту місцевою і федеральною владою було виділено 17 млн. дол. Основна його задача - розробка й експериментальна експлуатація гнучких інтегрованих виробничих систем і інших засобів автоматизації виробництва . Усього з 133 млрд. дол., що витрачаються в США на НДДКР у 1988 р. на долю федерального уряду приходилася майже половина - 49,3%.

Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких фірмах; створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. Контрактне фінансування являє собою один з елементів розповсюдженої в даний час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками (у даному випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НДДКР - наприклад, в аерокосмічній області , - а фірма-виконавець НДДКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний поділ праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обмовляються взаємні зобов'язання й економічні санкції. У США в такий спосіб фінансуються 77% федеральних витрат на НДДКР.

Особливе місце в системі "прямих" заходів впливу держави на інноваційний бізнес займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в області НДДКР і кооперацію університетів із промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, з іншого - створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень. У цьому напрямку державної інноваційної політики чітко виявляється її перспективна спрямованість, зацікавленість у науковій новизні промислових інновацій, що нерідко є вторинним при реалізації інтересів у промислових компаній, що вирішують у першу чергу виробничі і комерційні задачі. Узагалі, по справедливому зауваженню А.Я.Лівшиця, "ринок не дає ефекту в ситуаціях, коли є нестаток у здійсненні великих інвестиційних проектів, із тривалими строками окупності, високим ступенем прибутку і невизначеності у відношенні майбутньої норми прибутку". Створення консорціумів, інженерних центрів, наукових і технологічних парків і інших перспективних формувань, успішно реалізуючі складні інноваційні ідеї, - наочний приклад ефективності державної підтримки таких ідей, завдяки якій різні організації не тільки усвідомлюють необхідність спільної реалізації інноваційного циклу, але і реально відчувають переваги спільної роботи.

Державна підтримка створення таких організаційних формувань здійснюється в розвитих промислових країнах переважно у виді спеціальних програм різних урядових відомств (у США це в основному Міністерство енергетики і Національний Науковий Фонд - ННФ). Так, у даний час ННФ здійснює чотири програми по організації співробітництва науково-дослідних установ і промислових фірм США: "Промислово-університетські кооперативні дослідницькі центри", організацію кооперації промисловості з університетами у виконанні дослідницьких проектів, фінансової допомоги окремим особам або фірмам у сфері дрібного бізнесу, і фундаментальних знань про процес технологічних нововведень

Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Це лібералізація податкового й амортизаційного законодавства, законодавчі норми та створення соціальної інфраструктури.

2.2 Державна інноваційна політика в Японії

В Японії питаннями інноваційної політики держави займаються вищі державні органи влади. Прем'єр-міністр Японії очолює Раду по справах науки. У його склад входять керівники ряду міністерств, а також представники найбільших приватних промислових корпорацій. Рада по справах науки формулює стратегічну лінію науково-технічного розвитку країни і визначає розміри витрат на НДДКР із державного бюджету, Керування по науці і техніці здійснює розробку і реалізацію найбільш великих національних програм (космічні дослідження, розробка апаратури для ядерних реакторів і ін.). У його рамках функціонує Японська корпорація розвитку досліджень, що займається підтримкою нових наукомістких фірм.

Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП) відіграє ключову роль у розробці промислових НДДКР і їхньому впровадженні. Контроль за виконанням конкретних напрямків робіт здійснюється Керуванням по науці і техніці. Під егідою МЗТП знаходиться і Японська асоціація промислової технології, що займається експортом і імпортом ліцензій. Керування національної оборони стимулює деякі дослідження в ракето- і авіабудуванні , а також електронної промисловості, що мають як військове, так і цивільне застосування.

Механізм, за допомогою якого японська держава реалізує свою інноваційну політику, досить простий. Після визначення пріоритетного напрямку досліджень МЗТП пропонує усім великим корпораціям з відповідним виробничим профілем взяти участь у реалізації програми. Міністерство надає корпораціям свої наукові лабораторії, "підключає" до досліджень ведучих вчених і фахівців з університетів, однак не робить скільки-небудь істотної фінансової підтримки. Основної ж витрати, зв'язані з проведенням НДДКР, колективно здійснюють корпорації-учасниці. Результати досліджень і розробок, а також ноу-хау повідомляються всім зацікавленим компаніям. Японський уряд не виділяє значних засобів на фінансування промислових НДДКР, так само як і не гарантує компаніям ринків збуту для нової продукції, але воно вживає протекціоністських заходів для захисту національного ринку і тим самим допомагає корпораціям "встати на ноги" на передових напрямках НТП. Тому японські виробники наукомісткої продукції на внутрішньому ринку практично не випробують тиску з боку іноземних конкурентів.

Самою серйозною зміною, що відбулася в концепції державного регулювання НТП Японії в 80-і роки, був намір уряду цієї країни вже в найближче десятиліття вивести її у світові лідери в новітніх, ще остаточно не сформованих галузях і виробництвах (нові матеріали, мікроелектроніка, біотехнологія, оптроника).

Японська модель також припускає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучих технологій виготовлення роботів. Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, що повинні бути досягнуті, і стимулюється їхній розвиток для того, щоб потім переводити на нові технології все народне господарство.

На сьогоднішній день у Японії, державні витрати на НДДКР збільшилися до 3,5 % ВВП, в основному на фундаментальні дослідження і генерування принципово нових ідей. Державна політика Японії спрямована на перетворення країни з імпортера ліцензій у їхнього експортера.

Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП) Японії не тільки визначає стратегію загального і галузевого розвитку промисловості і зовнішньої торгівлі, але і має у своєму розпорядженні досить великий арсенал засобів і методів, що дозволяють конкретизувати цю стратегію. Крім традиційних економічних і адміністративних способів впливу на розвиток експортного виробництва й експорту, таких як пільгове кредитування і страхування експорту, часткове звільнення експортерів від сплати податків, пряме субсидування, державна комплексна допомога експортерам, сприяння їхньої збутової діяльності і т.п., японські державні органи широко використовують і непрямі методи: цільовий розподіл фінансових ресурсів, наданих приватними банками і зосередження їх у пріоритетних галузях, сприяння організаціям у придбанні передової іноземної технології, контроль за науково-технічним обміном із закордонними країнами.

Японська модель інтеграції науки і виробництва, науково-технічного прогресу припускає будівництво досконало - нових міст-технополісів, зосереджуючих НДДКР і наукомістке промислове виробництво.

Стратегія технополісів - це стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технологічного рівня, а тим самим - це стратегія інтелектуалізації всього японського господарства.

2.3 ДІП в Великобританії, Франції та Німеччині

Ці країни входять у Євросоюз і займають відповідно 3 (2,3 % ВВП), 5 (2,4 % ВВП) і 4-і (2,2 %) місця у світі по абсолютній величині витрат на НДДКР. З федерального бюджету НДДКР фінансується на 35-45 %.

Євросоюз велику увагу приділяє активізації інноваційної діяльності. До основних напрямків інноваційної політики Євросоюзу відносяться :

1. Вироблення єдиного антимонопольного законодавства.

2. Використання системи прискореної амортизації устаткування.

3. Пільгове оподатковування НДДКР.

4. Заохочення малого наукомісткого бізнесу.

5.Пряме фінансування організацій для заохочення інновацій в області новітньої технології.