Отже, першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості робочої сили. Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від того рівня, який не дає змоги підтримувати стан постійної працездатності й утримувати членів сім'ї,
У даному випадку заробітна плата виконує одну з основних функцій - відтворювальну. Ця функція передбачає забезпечення сприятливих умов для відтворення робітника - носія робочої сили. Якщо заробітна плата буде значно нижчою від вартості робочої сили, то остання перебуватиме у занедбаному стані. Робітник буде не придатний виконувати трудові функції, утримувати та виховувати дітей, які повинні у майбутньому його замінити. Крім цієї функції, заробітна плата відображає певне коло товарно-грошових відносин з приводу купівлі-продажу робочої сили. Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється співвідношенням між попитом і пропозицією.
При зниженні попиту або збільшенні пропозиції ціна робочої сили зменшується. Отже, наступним економічним законом, що регулює зарплату, є закон попиту і пропозиції. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення. Дія цих законів Іноді суперечлива, але саме вони зумовлюють загальну динаміку заробітної плати.
Для форми впливу згаданих економічних законів на розподільчі відносини, зокрема на заробітну плату як основного їх елемента, вирішальне значення мають характер відносин власності, існуючий господарський механізм, політична система та інші фактори. Одна величина вартості товару робоча сила у процесі свого руху виражається різними економічними величинами. У руках роботодавця вона є змінним капіталом, тобто не лише вартість засобів існування робітника, а й вартість, що змінює свою величину. У руках робітника ця вартість втрачає здатність до самозростання, перестає бути капіталом і перетворюється на дохід.
Згідно з теорією "факторів виробництва" праця є одним із таких факторів, а робітник як його власник справедливо отримує свою частку у формі заробітної плати. Так, англійський економіст Дж. Стречі стверджував, що згідно з природним законом "кожен повинен отримати стільки, скільки дали його послуги виробництву: робітник - свою заробітну плату за працю, роботодавець - свій процент за "очікування" і прибуток за "ризик".
Цю теорію останнім часом підтримують деякі російські та вітчизняні науковці. За К. Марксом, за умов капіталістичного способу виробництва, роботодавець при найманні робітника оплачує не вартість продукту його праці, а вартість робочої сили. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, є таким товаром, споживання якого є уречевленням праці і створенням вартості. Робоча сила - це сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей. Робоча сила є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром стає лише за умов ринкової економіки. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування, але сам особисто є вільним, тобто власником робочої сили, і може розпоряджатися своєю робочою силою.
Роботодавець купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру І позначається на кожній Із сторін такого товару, як робоча сила.
З погляду споживної вартості специфіка даного товару полягає в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для роботодавця специфічною споживною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої робочої сили.
При з'ясуванні даної проблеми у деяких надбаннях західних науковців має місце двоїстість. Шведський економіст К. Еклунд, визнаючи наявність трьох факторів виробництва (праці, капіталу І природних ресурсів), водночас пише, що "у тих, хто має капітал, інше суспільне становище, ніж у тих, хто продає свою робочу силу".
Російські економісти Я. Певзнер та С. БрагінськиЙ в основному поділяють теорію факторів виробництва і вважають, що неоплачена праця є лише одним із джерел прибутку "значення якого в міру розвитку капіталізму прогресивно зменшується", що інші фактори створення вартості як продукту минулої праці або природи "виступають як рівноправні щодо праці". При цьому вони стверджують, що йдеться не про вартість робочої сили, а про вартість послуг, які надаються цією робочою силою (послуги праці). На їхню думку, робоча сила є предметом кулівлі-продажу за умов рабовласництва та кріпацтва, а при капіталізмі продаються її послуги на певний, зумовлений контрактом час, а робітник залишається господарем самого себе.
Отже, заробітна плата виступає як винагорода за працю. Таке уявлення склалося давно і існує дотепер. Дослідженням питань заробітної плати займалися представники класичної школи, кейнсіанства. Досліджують дані питання і сучасні економічні школи. Значний внесок в розробку теоретичних основ оплати праці зробили А. Сміт І Д. Рікардо, К Маркс, Д. Кейнс, А. Маршалл, Д. Кларк, Р. Лейтер, Д. Гелбрейт, П. Самуельсон і багато інших.
Заробітна плата - це одна з найскладніших економічних категорій і одне з найважливіших соціально-економічних явищ. Вона, з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей. З іншого боку, для роботодавців заробітна плата є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства. Тому питання організації оплати праці і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, бо включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.
Сутність поняття "заробітна плата" складна і багатостороння, тому розглядати її потрібно з різних позицій.
По-перше, заробітна плата - це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття "оплата праці", яка, крім власне заробітної плати, включає і інші витрати роботодавця на робочу силу.
По-друге, заробітна плата - це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано. Це загальновизнане визначення, що найточніше відповідає терміну "заробітна плата".
По-третє, в умовах ринкової економіки заробітна плата - це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В цьому розумінні найчастіше вживаються усереднені показники ставок оплати одиниці (наприклад, людино-години) праці певної якості.
По-четверте, для найманого працівника заробітна плата - це основна частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який має забезпечити об'єктивно необхідне відтворення робочої сили.
По-п'яте, для підприємця заробітна плата - це елемент витрат виробництва, і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.
Сутність заробітної плати виявляється у функціях, які вона виконує в процесі суспільного відтворення. Виходячи з комплексного розуміння сутності заробітної плати, необхідно з’ясувати значення притаманних їй функцій. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тим, що вона має виконувати багато функцій (серед вчених-економістів немає єдиної думки щодо їх кількості). В економічній літературі виділяють такі основні функції оплати праці:
1. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення покоління. В ній реалізується економічний закон зростання потреб. Ця функція тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили.
2. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості й якості праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати до постійного покращання результатів праці.
3. Регулююча, або ресурснорозміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, галузями господарства, підприємствами з урахуванням ринкової кон'юнктури. Формування ефективно функціонуючого ринку праці передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці, а його прагнення до підвищення життєвого рівня обумовлює професійні переміщення у пошуках такої роботи, яка б максимально задовольняла зростаючі потреби. Іншими словами, в ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід сюди працівників з неефективних робочих місць.