Смекни!
smekni.com

Проблеми та перспективи розвитку вільних економічних зон (стр. 1 из 3)

УНІВЕРСИТЕТ економіки та права “КРОК” КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

РЕФЕРАТ

На тему: Проблеми та перспективи розвитку вільних економічних зон

Виконала:

Студентка ІІ курсу

Група: БС-4

Гарафонова Олена

Київ - 2007

Поняття і типологія вільних економічних зон

Сучасний етап розвитку економіки України характери­зується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового госпо­дарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості.

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшен­ня і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зо­ною слід розуміти частину території країни, де товари розгляда­ються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використову­ються в інших регіонах країни.

Слід визначити такі характерні риси, притаманні виключно вільним економічним зонам:

1. застосування різних видів пільг і стимулів, а саме:

• зовнішньоторгівельних, коли знижуються чи зовсім відмі­няються експортно-імпортні мита, спрощується порядок здійс­нення зовнішньоторгових операцій;

• податкового стимулювання конкретних видів діяльності. Це цілий комплекс заходів щодо зміни бази оподаткування (прибу­ток, майно, дохід тощо), окремих її компонентів (витрати на за робітну платню, транспортування, складування, амортизаційні відрахування та інше);

• спрощення режимів реєстрації підприємств, режимів пере­бування іноземних громадян;

• субсидійної діяльності до суб'єктів вільної зони як у вигляді прямих бюджетних коштів і державних кредитів, так і опосеред­ковано за рахунок встановлення низьких цін на орендну плату приміщень та землі, комунальні послуги та інше;

2. локальність системи управління дає змогу приймати само­стійні рішення в широкому спектрі економічних і соціальних пи­тань розвитку економічної зони;

3. вільна економічна зона користується всебічною підтрим­кою центральних державних установ.

Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньо­му в вільних економічних зонах на 30 - 35 %, а іноді 40 %; при цьо­му строки окупності інвестицій у вільних зонах не перевищують 3 - 3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Зага­льна їх кількість не зменшується, а послідовно зростає. Досвід говорить про однозначну результативність утворень та їх позитив­ний вплив на розвиток окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська — Окінава, близько 250 зон вільної торгівлі США. Розвиток вільних еконо­мічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного та­бору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.

Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про зага­льні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з фор­мування такого типу утворень у нашій країні.

Можна дати характеристику основним цілям створення віль­них економічних зон:

· активізація зовнішньої торгівлі;

· стимулювання надходження іноземних інвестицій;

· використання зони для поглиблення зв'язку між внутріш­ньою економікою і світовим ринком;

· залучення і вільний обмін досягненнями в галузі науки і техніки;

· прискорення росту певних економічних регіонів;

· ефективне використання місцевих трудових, виробничих і сировинних ресурсів;

· досягнення нової інноваційної якості економіки, розширен­ня експортної бази і розвиток виробництва імпортозаміняючих товарів;

· формування певних структур, що дозволяють прискорити темпи ринкових перетворень.

Однак у цілому головним завданням створення вільних еко­номічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період пере­ходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світово­му ринку.

Виходячи із завдань формування тієї чи іншої зони, необхідно враховувати головні вимоги до її розміщення. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутріш­нього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних кому­нікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визнача­льним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуже­ної виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з еконо­мікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і ба­зових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорід­ністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленіс­тю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.

Створення СЕЗ в Україні.

Україна має вигідне географічне та геополітичне розташування, оскільки знаходиться у центрі Європейсько­го континенту, на перетині торговельних шляхів з Європи до Азії, має досить розвинуту транспортну інфраструктуру, в тому числі міжнарод­ного значення, усталені зовнішньоекономічні зв'язки, сприятливі при­родно-кліматичні умови, достатній ресурсний та економічний потен­ціал.

Основні зовнішньоторговельні зв'язки припадають на Росію, Біло­русь та країни Прибалтики (близько 70 % основного обсягу товарооб­міну). Все це зумовлює потенціал інтеграції економіки України у євро­пейське та світове господарства, а також у міжнародну економічну си­стему шляхом розвитку СЕЗ.

В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: зовнішньо­торговельні; комплексні виробничі; науково-технічні; туристично-рек­реаційні; банківсько-страхові (офшорні).

Створення СЕЗ в Україні дасть змогу розв'язати проблеми зай­нятості і формування нових робочих місць та депресивних старопромислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економіч­ного розвитку; активізувати зовнішню торгівлю, обмін знаннями і технологіями; стимулювати приплив іноземних інвестицій; розши­рити експортну базу; збільшити обсяги зовнішніх надходжень і по­ліпшити платіжний баланс; ефективно використовувати місцеві ре­сурси тощо.

Проекти створення СЕЗ в Україні спираються на нормативно-пра­вову базу, знання внутрішніх проблем та специфіки господарств об­ластей. У 1992 р. було прийнято Закон України "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", який визначив поняття "спеціальної (вільної) економічної зо­ни" як частини території України, на якій встановлюється і діє спе­ціальний правовий режим економічної діяльності, мету створення СЕЗ та порядок застосування відповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття "СЕЗ" доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих, туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Крім того, Законом передбачені вирішення основних організаційних питань щодо кількості та характеру заснов­ницьких документів, системи управління, державних гарантій інвес­торам та інші норми, які мають застосовуватися при створенні та функціонуванні СЕЗ.

Діючі нормативно-правові акти визначають: механізми застосуван­ня пільгових економічних режимів та контролю за дотриманням суб'­єктами господарювання законодавчих норм; процедуру розгляду й за­твердження інвестиційних проектів; організаційні засади роботи органів управління спеціальними територіями та інші ключові питан­ня господарювання на особливих територіях.

Державну стратегію і тактику у розбудові спеціальних зон і тери­торій пріоритетного розвитку визначають два основні документи — по­станови Кабінету Міністрів України "Про концепцію створення спе­ціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. та " Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності" від 24 вересня 1999 р. У Концепції уточнено методологічні положення щодо мети створення, інвестиційного клімату, ефективно­го режиму інвестування і факторів розміщення, характерних для зон кожного типу. Крім того, в ній знайшло принципове вирішення пи­тання про створення на території України розгалуженої системи спе­ціальних економічних зон різної функціональної орієнтації та запро­поновано перелік регіонів, де найдоцільніше створювати СЕЗ окремих типів.

Нині в Україні діють 11 спеціальних (вільних) економічних зон і ряд різних за масштабом територій пріоритетного розвитку в 9 ре­гіонах. Зокрема є спеціальні зони зовнішньоторговельного, торго­вельно-виробничого, науково-технічного, туристично-рекреаційно­го спрямування: "Курортополіс Трускавець", "Яворів"(Львівська область), "Донецьк", "Азов" (Донецька область), "Порто-франко", "Рені" (Одеська область), "Закарпаття" (Закарпатська область), "Миколаїв", "Інтерпорт Ковель", "Порт Крим" (м. Керч, АР Крим), "Славутич" (М.Славутич Київської області), технологічний парк у м. Києві.