Отже, щоб на підприємстві ТОВ „Пельменна” розробити ефективну стратегію зниження собівартості продукції керівництву потрібно приділяти увагу раціональному використанню усіх наявних на підприємстві ресурсів, зокрема матеріально сировинних, трудових, фінансових, інформаційних, енергетичних.
При розробці заходів щодо розробки та реалізації обраної стратегії керівництву ТОВ „Пельменна” необхідно:
- встановити пріоритети серед адміністративних задач для того, щоб їхня відносна значимість відповідала тій стратегії, яку буде реалізовувати організація. Це стосується, в першу чергу, таких задач, як розподіл ресурсів, встановлення організаційних відносин, створення допоміжних систем;
- встановити відповідність між обраною стратегією і внутрішніми організаційними процесами для того, щоб зорієнтувати діяльність організації, як її структура, система мотивації та стимулювання, норми та правила поведінки, цінності та вірування, кваліфікація працівників та менеджерів тощо;
- зробити вибір і привести у відповідність до обраної стратегії стиль лідерства і підходи до керування організацією.
Управління ресурсозбереженням на виробництві є процесом, спрямованим на досягнення оптимального рівня витрат ресурсів та їх досягнення. Мета раціоналізації ресурсоспоживання повинна відповідати наступним вимогам: визначеність; чіткість; досяжність; відповідність цілям вищого порядку.
Ресурсозбереження - це система заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсного потенціалу, що забезпечує мінімізацію витрат ресурсів на продукцію.
До ресурсозбереження слід підходити, як до складної науково-технічної проблеми, що має певні кількісні та якісні параметри, комплексний характер виникнення, певне співвідношення внутрішнього і зовнішнього чинників механізму зародження, альтернативні способи вирішення, наявні матеріально-технічні можливості практичного вирішення.
Слід відрізняти чинники і резерви ресурсозбереження. Чинники відображають якийсь бік чи окремий елемент виробництва, а резерви вказують на міру їх використання при існуючому рівні розвитку продуктивних сил та науково-технічних досягнень. Резервами підвищення енергетичної ефективності можна вважати невикористані, притаманні даному поєднанню різних виробничих чинників за певних умов їх реалізації, рівня запровадження інновацій, можливості удосконалення процесів використання ресурсів, покращення кінцевих результатів виробництва за рахунок чинників, які сприяють підвищенню енерговіддачі, усуненню негативного впливу тих чинників, що заважають раціональному використанню ресурсів. Це заходи, реалізація яких дозволяє забезпечувати випереджувальні темпи зростання виробництва харчової продукції порівняно з зростаючими ресурсовитратами, зменшити витрати ресурсів, не погіршуючи якості харчової продукції.
Резерви зменшення енергоємності харчової продукції мають місце внаслідок того, що у певних випадках практики господарювання не дотримуються умови оптимального розвитку та структурного поєднання чинників. Інколи резерви підвищення енергетичної ефективності виробництва ототожнюють з можливим заощадженням енергоресурсів. Але не кожна можливість заощадити енергію у процесі виробництва є резервом. Наприклад, це стосується випадку, коли заощадження пального, електроенергії призводить до погіршення результативних показників економічної ефективності виробництва.
Ступінь використання резервів вирішальною мірою визначає рівень енергетичної ефективності виробництва переробного підприємства чи галузі.
За характером і змістом з’ясування резерви енергозбереження бувають:
- техніко-технологічні (удосконалення конструкції технічних засобів, технології виробництва, залучення альтернативних джерел енергоресурсів);
- організаційно-економічні (ліквідація непродуктивних витрат енергоресурсів, удосконалення господарського механізму);
- соціально-психологічні (ті, що враховують дію людського чинника, тобто це резерви, пов’язані з піднесенням рівня технічної культури персоналу, його кваліфікації, мотивації енергозаощадження працівників в процесі праці).
Системний підхід до вирішення проблеми ресурсозаощадження передбачає: розробку теоретико-методологічних та методичних основ ресурсозбереження на підприємствах; розробку перспективних форм і методів ресурсозбереження; аналіз енергетичних потоків та запасів енергоресурсів у виробництві.
Діяльність підприємства реалізується ефективно, коли функціональні та ресурсні стратегії узгоджені та пристосовані одна до одної та до стратегії вищого рівня. Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві - забезпечення раціонального розподілу ресурсів та їх ефективного використання для якнайкращого досягнення поставлених цілей.
В умовах ринкової економіки процес ресурсного забезпечення діяльності підприємства має форму процесу закупівлі.
Основна мета будь-якої ресурсної стратегії полягає в тому, щоб урахувавши всі вимоги продуктових і функціональних стратегій, забезпечити підприємство сировиною, матеріалами, паливом, запчастинами, обладнанням, трудовими, фінансовими та інформаційними ресурсами.
Приймаючи рішення щодо змісту ресурсної стратегії, в першу чергу потрібно враховувати доступність ресурсів та їх значення для виробництва.
Окремо потрібно розглянути енергетичні ресурси. По-перше, це пов’язано з тим, що для економіки України та для кожного підприємства вони є обмежуючим чинником і їхнє забезпечення та використання пов’язані з певними труднощами. По-друге, енергія відіграє роль знаряддя праці, безпосередньо впливаючи на предмет праці, перетворюючи його в кінцеву продукцію. Тому є необхідність у ретельному дослідженні енергоємності виробництва з метою складення оптимального енергетичного бюджету у межах існуючих обмежень та проведення страхувальних заходів.
Враховуючи особливості переробної сфери матеріального виробництва, та ефективності існуючої стратегії ресурсозбереження на підприємстві ТОВ „Пельменна” доцільно сформувати та реалізувати таку стратегію ресурсозбереження, яка б забезпечувала б оптимальні витрати ресурсів в цілому по підприємству. Стратегію, яка орієнтована на надання покупцям більше цінностей за їхні гроші. Це мається на увазі стратегічну орієнтацію на низькі витрати, одночасно надаючи покупцю трохи більше, ніж мінімально прийняту якість, обслуговування, характеристики і привабливості товару. Ідея складається в утворенні підвищеної цінності, що відповідає чи перевищує купівельні чекання в шкалі “якість - обслуговування - характеристики - зовнішня привабливість товару” і одночасно переконанні покупців у розумності ціни. Стратегічна мета полягає в тому, щоб стати виробником товару з низькими витратами і відмінними характеристиками від гарних до чудових, а потім використовуючи перевагу по витратах, знижувати ціну в порівнянні з аналогічними товарами, що випускають конкуренти.
Такий конкурентний підхід називається стратегією оптимальних витрат, тому, що в даному випадку виробник має найкращі (найнижчі) витрати відносно товарів конкурентів.
Щоб стати виробником з оптимальними витратами, підприємство повинне пропонувати таку ж якість, що і конкуренти, тільки з меншими витратами, такі ж можливості товару, тільки дешевше.
Найвдаліший конкурентний підхід полягає в тому, що стати виробником з більш низькими витратами достатньо різноманітних товарів, з наміром стати лідером по витратах і одночасно виробником різноманітних товарів, кращих у галузі сільського господарства.
Стратегія оптимальних витрат має найбільшу привабливість з погляду можливості конкурентного маневрування. Вона надає можливість створити виключну цінність для покупця, балансуючи між стратегіями низьких витрат і диференціації.
Дійсно, така гібридна стратегія дозволяє підприємству використовувати конкурентну перевагу як однієї, так і іншої стратегії, створюючи чудову купівельну цінність.
Враховуючи нинішню економічну ситуацію в країні більшість покупців харчової продукції віддає перевагу дешевим середнім товарам, стандартним виробам з низькими витратами чи дорогим, найвищою мірою диференційованим товаром.
Але враховуючи особливості і специфіку харчової галузі, велику чисельність підприємств-суперників, які мають співставити розміри та обсяги виробництва, здатність постачальників ресурсів (матеріальних, енергетичних) диктувати свої умови, повільне зростання попиту на харчову продукцію (наприклад, хліб).
Покращення показників ефективної діяльності ТОВ „Пельменна” і ресурсомісткості продукції можливо в результаті розробки і реалізації організаційно-технічних міроприємств, комплексно відображаючи фактори ресурсозбереження.
Доцільно в даному підприємстві удосконалити організацію виробництва і праці з метою економії аграрного ресурсів.
Безперервність виробництва передбачає відсутність (чи мінімум) перерв виробництва у роботі технічних засобів і забезпеченості синхронності процесу. Принцип безперервності найповніше втілюється у потоковості, за якої забезпечується синхронність виконання виробничих операцій та паралельне поєднання їх у часі, скорочення енерговитрат за рахунок зменшення пауз (холостого ходу) у технологічному процесі і збільшення машинного часу роботи енергетичних установок. При забезпеченні безперервності створюються умови протікання виробничого процесу без проміжних складів та перевалок скорочується число технологічних операцій. Завдяки дотриманню принципу безперервності зменшуються енерговитрати.