Ефективність наукових досліджень і використання інноваційного потенціалу вищого навчального закладу (стр. 3 из 6)

Ефективне функціонування вищого навчального закладу в цілому та його наукової складової визначається багатьма чинниками, серед яких провідну роль відіграють кадрове, фінансове забезпечення та впровадження інноваційних технологій.

У роботі доводиться, що інноваційна система вищого навчального закладу – це організаційно-управлінський механізм з розробки та впровадження новацій для підвищення його конкурентоспроможності. Її метою є визначення і реалізація перспективних напрямків діяльності у двох відносно самостійних, проте взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих аспектах діяльності вищого навчального закладу - удосконалення процесу навчання і розробка нових технологій освіти та здійснення наукової і науково-дослідної діяльності. В дисертації, на підставі критичного аналізу різних думок вітчизняних і зарубіжних авторів, розширено визначення категорії "інноваційна діяльність в освіті". Пропонується, зокрема, оцінювати рівень інноваційної діяльністі не тільки за показниками впровадження інновацій в навчальний процес, але й за його кінцевим результатом – підготовкою конкурентоспроможного спеціаліста. Це дозволить чітко зазначити актуальну для сучасної освіти категорію "інноваційний університет". Такий підхід, на нашу думку, представляє науковий інтерес і практичну значущість при поточному та стратегічному плануванні, визначенні рівня акредитації ВНЗ.

У дисертації викладено концептуальні питання інноваційної системи вищого навчального закладу (зміст інноваційної політики, цілі, види, категорії, принципи, закономірності); обґрунтовано методичні засади щодо організаційного, кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення, запропоновано класифікацію інноваційних процесів у вищих навчальних закладах, а саме: створення освітніх і наукових інновацій; технологія впровадження освітніх і наукових інновацій; оцінка результативності та інтерпретації одержаних результатів.

Реформування вищої освіти відповідно сучасним вимогам передбачає необхідність адекватної оцінки виконання однієї з основних функцій університетської освіти – активне впровадження в навчальний процес результатів наукових досліджень. Існуючі зараз показники дозволяють оцінювати результативність науково-дослідної роботи за такими видами ефектів: економічним, технічним, соціальним. Кожний із них характеризує певний результат, але без зв’язку з навчальним процесом.

Запропоновано доповнити систему показників результативності наукових досліджень показником "навчально-педагогічний ефект". Зміст показника полягає у визначенні суми знань, що передається новим поколінням безпосередньо у процесі функціонування університету як навчально-наукового комплексу. У роботі науково обґрунтовано необхідність введення специфічного показника оцінки ефективності наукових досліджень і доведено, що його застосування буде сприяти об’єктивності відбору наукових проектів і оцінки їх результатів. Наведено також систему індикаторів для розрахунку навчально-педагогічного ефекту: відкриття нових спеціальностей, підготовка нових курсів, впровадження в навчальний процес сучасних передових технологій, інформаційних систем тощо.

Ефективне функціонування вищого навчального закладу обумовлено органічним поєднанням діяльності окремих підсистем: навчальної, науково-дослідної та фінансово-господарської. У роботі представлено структуру функціональних, технологічних і ресурсних зв’язків, зокрема наукової та навчальної підсистем.

Специфіка проведення наукових досліджень у ВНЗ проявляється не лише в тому, що для цього потрібні спеціально підготовлені кадри, спеціальне для тієї чи іншої галузі науки обладнання, особливі статті витрат, а й у тому, яким чином будуть використані кінцеві результати цих досліджень, який вони дадуть ефект. Тому ефективність наукової діяльності ВНЗ необхідно розглядати саме виходячи із головного завдання вищої школи – вдосконалення підготовки висококваліфікованих спеціалістів. У цьому і полягає особливість оцінки стану наукової діяльності вузу, що за своїм змістом і призначенням відрізняється від аналогічної оцінки в науково-дослідних інститутах, інших наукових установах.

В даний час спеціалістами активно обговорюється питання про можливість використання в плануванні наукових досліджень, у першу чергу, прикладного характеру, систем норм і нормативів на окремі види й етапи робіт. Вибір тих, що позначаються на якості планування, створюють основу для підвищення ефективності управління НДР у вищій школі. Вища школа має величезний науковий потенціал, але використовується він далеко не повністю. Пошук шляхів підвищення ефективності вузівських науково-дослідних робіт має велике значення не лише для самої вищої школи, а й для всього народного господарства України.

Другий розділ дисертації "Дослідження наукової та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах" присвячено дослідженню інтелектуального та фінансового забезпечення розвитку наукової сфери в цілому і вузівського сектору науки зокрема. Аналіз, проведений з використанням економіко-статистичних методів, дозволив визначити основні тенденції розвитку, виявити взаємозалежність процесів, розкрити внутрішні причини змін, що відбулися останніми роками, окреслити перспективи та наслідки.

Зміни у науковій сфері стали віддзеркалюванням зрушень в економіці країни в цілому в наслідок глибокої соціально-економічної кризи кінця ХХ – початку ХХІ століття, результатом яких стало стрімке погіршення показників наукової та науково-технічної діяльності. На рис. 1 представлена динаміка змін у розмірах фінансування наукової сфери та науково-кадровому потенціалі країни.

Рис. 1. Динаміка змін фінансування та кадрового потенціалу

наукової сфери України у 1991-2005 рр. (у % до 1991 р.)

Найбільш високими темпами скорочення усіх показників відбувалося у першій половині 90-х років. Саме у цей період країна втратила значну частку наукового потенціалу і за індикатором науково-технічного розвитку відстала від європейських країн. Зменшення фінансування найбільш негативно вплинуло на галузевий та вузівський сектори науки.

У роботі значну увагу приділено дослідженню структурних зрушень, що відбулися у науковій сфері. Встановлено, що реструктуризація джерел фінансування за видами робіт порушила пропорціональність зв’язку між ними. Досвід розвинених країн свідчить, що раціональним є таке співвідношення обсягів фінансування: 15 % на фундаментальну науку, 25 % - на прикладну і 60 % - на наукові розробки. Проведені розрахунки показали, що за досліджуваний період в Україні відбулася трансформація структури фінансування окремих видів робіт від пріоритетності фінансування прикладних досліджень і розробок до значного підвищення питомої ваги фінансування фундаментальних досліджень, при якому доробок фундаментальної науки не може бути повністю використаним в інноваційній діяльності.

Дослідження показали, що найбільші структурні зрушення відбулися у кадровому потенціалі науки. Вони торкнулися усіх видів структур: функціональної, галузевої, професійної, демографічної. Скорочення чисельності відбувалося переважно за рахунок науковців молодих вікових груп, в результаті чого сталося різке постаріння контингентів вчених, що видно на рисунку 2.

У роботі здійснено прогнозування майбутньої чисельності докторів і кандидатів наук методом компонент, результати якого показали, що відтік вчених вищої кваліфікації у найближчі 5-7 років сягне 30 % їх сучасної чисельності.

У дисертації проведено дослідження наукової та інноваційної діяльності у сфері вищої освіти на прикладі вищих навчальних закладів м. Одеси, у яких виконуються наукові та науково-технічні роботи. При цьому вищий навчальний заклад розглядався як самостійний суб’єкт господарювання з притаманними йому особливостями навчальної, наукової та господарської діяльності.

У діяльності вищих навчальних закладів м. Одеси останніми роками відбувалися зміни, аналогічні тим, яких зазнала в цілому сфера науки і освіти. Перш за усе, суттєві зміни відбулися у обсягах і структурі навчальної та наукової діяльності. У порівнянні з 1995 р. кількість студентів денної форми навчання збільшилася у 3,7 рази при підвищенні чисельності науково-педагогічних працівників на 28 %, у тому числі докторів наук – на 15% і кандидатів наук – на 9 %. Зазнали змін наукові структури університетів. Майже на чверть скоротилася кількість працівників наукових підрозділів, що компенсувалося збільшенням чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи за сумісництвом (з 1643 до 2230 осіб, або на 36 %). На цій підставі можна зробити висновок щодо ідентичності динаміки перетворень, що відбувалися у вищих навчальних закладах і науковій сфері країни в цілому.

Для визначення впливу фінансування на результативність наукової діяльності у дисертації використано метод групування (таблиця 1), результати якого свідчать, що в умовах обмежених обсягів воно втрачає роль стимулюючого чинника.

У процесі дослідження з'ясувалося, що показники, які використовуються для характеристики функціонування наукового сектору ВНЗ не завжди адекватно відображають внутрішній зміст процесів, а оцінка інших взагалі неможлива з-за відсутності необхідних індикаторів. Бракує методики розрахунку чисельності науково-педагогічних працівників вузів, які виконують роботи за сумісництвом у другій половині робочого дня. Це призводить до суб’єктивної оцінки участі працівників вищої школи у наукових дослідженнях